Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Статті arrow Філософські науки. Психологія arrow СПРИЙМАННЯ І РОЗУМІННЯ ЛЮДЬМИ ОДНЕ ОДНОГО У ПРОЦЕСІ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ
09.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




СПРИЙМАННЯ І РОЗУМІННЯ ЛЮДЬМИ ОДНЕ ОДНОГО У ПРОЦЕСІ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ

СПРИЙМАННЯ І РОЗУМІННЯ ЛЮДЬМИ ОДНЕ ОДНОГО У ПРОЦЕСІ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ

Соціальне і міжособистісне пізнання
Особливості процесів міжособистісного пізнання
Перцептивні механізми та ефекти
 

   Особливості та результати взаємодії між людьми значною мірою залежать від того, як вони сприймають, розуміють, відтворюють та інтерпретують поведінку одне одного, оцінюють можливості інших учасників спілкування та власні. Процес взаємодії супроводжується взаєморозумінням чи непорозумінням, здатністю чи нездатністю прогнозувати поведінку партнера по спілкуванню. Оскільки людина є істотою соціальною, то і її пізнавальна діяльність реалізується в соціальному контексті.

Соціальне і міжособистісне пізнання

   Пізнаючи соціальне оточення, навколишній світ, індивід сприймає, пояснює і відтворює у своєму мисленні різні його соціальні аспекти. Процес соціального пізнання надзвичайно важливий у житті особи та її соціальній взаємодії. Соціальну психологію він цікавить у таких вимірах:
— чому люди звертають увагу на одні дії індивідів, ігноруючи інші, як вони формують свої висновки, отримуючи соціальну інформацію з навколишнього середовища;
— у чому полягає специфіка соціального пізнання, спрямованого на особливості сприймання і кодування соціальної інформації;
— за допомогою яких методів люди інтегрують інформацію, намагаючись отримати уявлення та зробити відповідні висновки про соціальний світ;
— як відбувається процес отримання знання про себе та інших і за допомогою яких інструментів набувається соціальне знання;
— як люди акумулюють і пригадують інформацію про соціальні події та інших людей.
   Важливим механізмом пізнання є категоризація, передумова якої — стабільність, тобто категорії виникають як фіксація певних стабільних взаємозв'язків у навколишньому середовищі. Однак історичний процес охоплює як періоди відносної соціальної стабільності, так і етапи гострої дестабілізації. Соціальна нестабільність — це не лише швидкі й радикальні соціальні перетворення, а й їх неузгодженість, дисгармонія у різних сферах соціального життя та суспільства загалом. Дестабілізуючі процеси, культурна специфіка, національний менталітет, умови історичного розвитку країни безпосередньо впливають на соціальне пізнання, модифікуючи процес конструювання образу соціальної реальності. Тому пізнання соціального світу в нестабільні періоди вимагає особливої компетентності людини, що неможливо без її постійної комунікації з іншими людьми.
   Проблема соціального пізнання за соціальної нестабільності актуальна для нашого суспільства, що переживає етап радикальних перетворень в економіці, політиці, соціальному житті. Ці зміни непросто сприймаються і наукою. Ситуація особливо складна з психологічної точки зору, адже в попередній період стабільність була офіційною ідеологією, тобто весь тодішній уклад життя інтерпретувався як позитивний. Плюралізм думок, варіативність економічних і соціальних рішень сприймаються непросто і масовою свідомістю, і окремою особистістю. Сприймання індивідом нестабільного суспільства характеризують:
— невизначеність ситуації, що ускладнює прогнозування свого майбутнього;
— почуття тривоги, розгубленості, неготовності жити і працювати в нових умовах;
— уявлення про відсутність будь-якого контролю в суспільстві;
— сприймання нових механізмів соціальної регуляції як неефективних;
— відчуття певності в тому, що від людини нічого не залежить;
— почуття негативізму, незадоволеності;
— стан когнітивного дисонансу, породженого невідповідністю уявлень, очікувань реальним змінам соціальної дійсності;
— незнання критеріїв оцінок нових способів соціальних дій.
   За таких умов індивід не відчуває себе суб'єктом суспільних процесів, не може або відмовляється бачити і розуміти соціальні проблеми.
   Найзагальнішою соціально-психологічною проблемою для індивідуальної та масової свідомості є глобальне руйнування соціальних стереотипів і зміна системи цінностей. Руйнування стереотипів у масовій свідомості часто сприймається окремими групами людей як крах ідеалів, втрата сенсу життя. Нові стереотипи приживаються і сприймаються важко, суперечливо. Це стосується і системи цінностей, в якій утверджуються нові затребувані суспільством ціннісні орієнтації, нова ієрархія цінностей. В оцінці сучасною масовою свідомістю цінностей з точки зору моралі окреслилися такі полюси:
— так званий моральний вакуум, в якому панує вседозволеність;
— сприйняття світу крізь призму цінностей ринку (світ оцінюється категоріями ціни, вартості, грошей, ділових відносин);
— дотримання традиційної точки зору (духовні цінності — понад усе, інше — аморальне).
Кожну з позицій по-різному можна оцінити з точки зору привабливості. Безумовно, найпродуктивнішим є багатовимірне бачення світу, яке охоплювало б і духовні цінності, і цінності ринку.
Суперечливість історичного процесу на етапі радикальних перетворень характеризують, за переконанням Г. Андреєвої, такі параметри:
— соціальна ідентичність. Криза ідентичності є особливою ситуацією свідомості, коли більшість соціальних категорій, за допомогою яких людина визначає себе і своє місце в суспільстві, здаються такими, що втратили цінність;
— побудова образу іншої людини. В епоху нестабільності відносно легко приписується іншій людині образ ворога, активізується пошук індивідуального і групового ворога, посилюється індивідуальна і групова напруженість, агресивність;
— побудова образу соціальних інститутів, форм соціального контролю, суспільства, образу соціального світу. У період соціальної нестабільності важко визначити, який тип суспільства оптимальний. Відбувається втрата соціального ідеалу, багато людей взагалі не знають, в якому напрямі розвивається суспільство, що чекає їх у соціальному майбутньому, що переживається особливо болісно.
   Процес соціального пізнання ніколи не був простим, людину завжди підстерігали труднощі й перешкоди на шляху пізнання себе та інших у соціумі. В особливо напружені часи індивіду важливо не втратити відчуття реальності, творчо застосувати свої знання та вміння, адекватно оцінити ситуацію і себе в ній.
   Пізнання соціальних об'єктів у соціальному контексті, передусім сприймання і розуміння людьми одне одного, називають соціальною перцепцією. Цей термін запровадив у науковий обіг американський психолог Дж. Брунер.

   Соціальна (лат. socialis — суспільний) перцепція (лат. perceptio — сприймання, пізнавання) — цілісне сприймання суб'єктом соціальних об'єктів (людей, груп, спільностей), яке дає змогу надійніше визначати успішність і перспективи міжособистісної взаємодії.

   Сприймання соціальних об'єктів якісно відрізняється від сприймання предметів матеріального світу. Соціальний об'єкт (індивід, група) не є пасивним і байдужим стосовно суб'єкта сприймання, а намагається викликати у нього позитивне уявлення про себе. Сприймання супроводжується смисловою і оцінювальною характеристикою об'єкта сприймання, йому притаманна єдність пізнавальних та емоційних компонентів.
   Загалом дослідження в межах соціальної перцепції зосередились на таких проблемах: особливості суб'єкта і об'єкта сприймання; вікові, статеві, професійні особливості соціальної перцепції; механізми соціального сприймання (міжособистісні та міжгрупові); особливості міжособистісного сприймання і розуміння людьми одне одного; структурна типологія міжособистісного і міжгрупового сприймання; точність і адекватність сприймання соціальних об'єктів; закономірності та ефекти міжгрупового сприймання; закономірності формування першого враження; вплив на процеси соціального пізнання минулого досвіду, характеру взаємин, самооцінки, особистісних властивостей індивідів, що спілкуються між собою, та ін.
   Усі ці проблеми безпосередньо включені в спілкування як міжособистісне пізнання. Термін “пізнання” найточніше окреслює коло проблем, пов'язаних із соціальною перцепцією, відображає процеси у міжособистісній взаємодії.
   Процес міжособистісного пізнання охоплює такі складові: сприймання та оцінювання зовнішніх ознак, поведінки індивіда, створення уявлень про його психологічні особливості, стани; оцінювання отриманих уявлень та зіставлення зовнішніх ознак індивіда з особистісними характеристиками; розуміння та інтерпретація отриманої інформації; оцінювання партнера загалом; загальні умовиводи; прогнозування дій і вчинків партнера; створення стратегії власної поведінки.
   Цей перелік доповнюють такі характеристики, як прийняття рішення, прийняття партнера по спілкуванню, його цілей, мотивів, установок.

Особливості процесів міжособистісного пізнання

   Сприймання людьми одне одного у процесі спілкування, формування враження є вихідною передумовою їх пізнання. Таке сприймання — набагато активніший процес, ніж сприймання людиною інших об'єктів світу, оскільки воно особливо активізує розумові, вольові, емоційні процеси, частіше спонукає до дії, осмислення себе та інших, нових знань.
   Безпосередньо цей процес починається із відображення зовнішності. Спостерігач оцінює зовнішні ознаки і робить умовиводи (іноді несвідомо) про внутрішні психологічні властивості партнера по взаємодії. За одними ознаками робиться висновок про расову і національну належність людини, за іншими — про стать, вік, соціальну належність, рівень культурного розвитку, ще за іншими — про характерологічні особливості, здібності, спроможності до конкретної справи. Взаємне сприймання ставить до учасників взаємодії високі вимоги, пов'язані з поглибленим інтелектуальним аналізом. За дефіциту часу та інтенсивного розвитку комунікативної інформації партнери по спілкуванню змушені поповнювати нестачу даних і знань про іншого інформацією, почерпнутою разом із першим враженням. Проте воно може частково й цілком не збігатися з подальшими уявленнями про людину. Перше враження є складним психологічним феноменом, в якому поєднуються чуттєвий, логічний та емоційний компоненти. Йому притаманні емоційне ставлення та більш чи менш усвідомлювані й узагальнені оцінні судження. Залежить воно від досвіду спілкування; зовнішнього вигляду, поведінки людини, за якою спостерігають; ситуації, в якій відбувається її пізнання; особистісних якостей того, хто спостерігає, та ін.
   Загальну особистісну сутність людини встановлюють шляхом інтерпретації елементів її зовнішності, поведінки, вчинків. Під час спілкування її образ є результатом взаємодії та комунікації, перебираючи на себе функції регулятора спілкування. При цьому людина розкривається партнерові як особистість з індивідуальними характерологічними рисами, емоційними, вольовими, інтелектуальними властивостями, поведінковими можливостями. У розкритті цих властивостей і полягає міжособистісне розуміння. Отже, вступаючи у міжособистісні відносини, особистість повинна намагатися розуміти людей, емоційно реагувати на їх психічні стани: співчувати, співпереживати, разом радіти і сумувати, обирати адекватні способи звернень, впливів. Поняття “розуміння” виражає здатність людини пізнати суттєве, істотне в іншій людині, розкрити його у зв'язках і відношеннях з іншими особистостями. Соціальна психологія частіше послуговується поняттям “раціональне розуміння”.

   Раціональне (лат. rationales — розумний) розуміння накопичення, систематизація інформації, оперування знаннями про інших людей задля досягнення максимальної відповідності суджень, оцінок, уявлень про них об'єктивним рисам, властивостям та можливостям.

   Накопичення досвіду спілкування сприяє розумінню інших людей. Зумовлюється воно завданнями взаємодії, особистісними характеристиками учасників спільної дії (життєвим досвідом, рівнем самооцінки та ін.).
   Проникнення у внутрішній світ іншої людини є нелегкою справою. Вона потребує принципово іншої пізнавальної праці, ніж сприйняття її зовнішнього образу (поведінки, висловлювань, переживань, комунікативних можливостей). Ця праця постає як процес переходу міжособистісного сприймання в розуміння і в оцінку іншої людини. Процес розуміння розгортається на двох рівнях:
   1. Усвідомлення цілей, мотивів, установок іншої людини.
   2. Прийняття цілей, мотивів, установок іншої людини як своїх.
   Другий рівень розуміння невластивий дітям, оскільки він є результатом пізнішого онтогенетичного розвитку. Правда, і не всі дорослі здатні пізнати людину саме на рівні прийняття її цілей, мотивів, установок. Йдеться про рівень взаєморозуміння, який вимагає від кожного із партнерів по взаємодії враховувати не тільки власні потреби, мотиви, цінності, а й відповідні запити іншого. Отримані при цьому враження відіграють відчутну регулятивну роль у процесі спілкування, оскільки пізнання іншої людини забезпечує і пізнання себе, а повнота, точність сприйняття і розуміння іншої людини зумовлюють успіх у взаємодії з нею. Становлення уявлення про себе, що ґрунтується на основі уявлень про іншого, ефективно формується у процесі взаємодії людей, коли вони спільно приймають рішення, планують спільні дії. У такій ситуації з'являються можливості для оцінювання людини людиною, зміни своїх дій і поведінки партнера, організації та коригування стратегії власної поведінки і вчинків.
   Міжособистісне пізнання відбувається як емоційно-раціональне та абстрактно-логічне оцінювання іншої людини, емпатійне розуміння та прийняття її, інтерпретація інформації та вчинків, формування узагальнень про неї як особистість, прогнозування змін її поведінки, побудова стратегії власної поведінки. На основі цього у процесі спільної діяльності та спілкування формуються образи, поняття, уявлення, знання, які полегшують або ускладнюють міжособистісні відносини. Міжособистісне пізнання успішне тоді, коли люди здатні усвідомити, зрозуміти й оцінити своїх партнерів по взаємодії, тобто проникнути у внутрішній світ іншого.
   У процесі міжособистісного пізнання важливою є точність міжособистісної перцепції. Проблема полягає в тому, що, спостерігаючи за фізичними об'єктами, людина може легко перевірити точність сприймання, зіставивши результати з об'єктивною фіксацією, вимірюванням певних якостей і властивостей. Під час пізнання іншої людини зробити це набагато важче, оскільки враження про неї ні з чим зіставити через відсутність методик безпосередньої реєстрації численних якостей особистості іншої людини.
   Для отримання інформації про людину можна використовувати тести, хоча тестів для вимірювання всіх характеристик людини не існує. Тому їх не можна вважати єдиним інструментом дослідження особистості. Це стосується й експертних оцінок. Підвищенню точності сприймання іншої людини сприяє зворотний зв'язок, який допомагає скоригувати образ і спрогнозувати її поведінку. Перцептивну компетентність можна розвинути, використовуючи спеціальні прийоми соціально-психологічного тренінгу.

Перцептивні механізми та ефекти

   У процесі пізнання іншої людини одночасно відбуваються емоційне оцінювання її, намагання зрозуміти вчинки, спрогнозувати її поведінку та змоделювати власну. Цього досягають завдяки використанню механізмів ідентифікації, емпатії, егоцентризму, рефлексії, стереотипізації, каузальної атрибуції, ефектів соціальної перцепції та ін.
   Ідентифікація. Одним із найпростіших способів розуміння іншої людини є уподібнення себе з нею, що відіграє важливу роль у спілкуванні і взаємодії.

   Ідентифікація (лат. identicus — тотожний) процес ототожнення (уподібнення) себе з іншим індивідом або групою, основою якого є емоційний зв'язок; набуття, засвоєння цінностей, ролей, моральних якостей іншої людини, особливо батьків; копіювання суб'єктом думок, почуттів, дій іншої людини, яка є моделлю.

   Ідентифікація є способом розуміння іншої людини через усвідомлене чи неусвідомлене ототожнення її з собою, намагання зрозуміти її стан, настрій, самооцінку, ставлення до світу, уявивши себе на її місці. Вона може бути повною (ототожнення себе з іншою людиною загалом) або частковою (уподібнення за однією ознакою). Цей механізм найкраще досліджено в психоаналізі, де ідентифікація фігурує як важливий несвідомий процес, завдяки якому відбувається саморозвиток “Я” суб'єкта. 3. Фрейд поділяв ідентифікацію на первинну (примітивна форма емоційної прив'язаності до матері) і вторинну (захисна форма, яка полягає у несвідомому уподібненні об'єкту, що викликає страх чи тривогу).
   Наслідком ідентифікації є інтроекція (лат. intro — всередину) — виокремлення і ототожнення себе з особистістю чи групою, перенесення, запозичення, “вбирання” в себе певних рис об'єкта і проекція (лат. projectio — викидання) — приписування іншому своїх думок і почуттів.
   Емпатія. Цей механізм, реалізуючись як емоційний відгук на проблеми іншого, тісно пов'язаний з ідентифікацією. Емпатія в соціально-психологічному контексті є основною навичкою, яка набувається у процесі соціалізації і передбачає здатність приймати соціальні ролі й установки інших, уявляти себе у соціальній позиції іншого і передбачати його реакції.

   Емпатія (грец. empathia — співпереживання, співчуття) осягнення емоційних станів іншої людини; психічний процес, який дає змогу зрозуміти переживання іншої людини (механізм пізнання); дія індивіда, що допомагає йому по-особливому вибудувати спілкування (особливий вид уваги до іншої людини); здібність, властивість, здатність проникати в психічний стан іншої людини (характеристика людини, тобто емпатійність).

   Здатність до емпатії зростає при набутті життєвого досвіду, а також серед схожих між собою людей. Рівень емпатії залежить від здатності індивіда уявити, як одна подія сприйматиметься різними людьми, визнання права на існування різних точок зору. Здатна до емпатії людина терпима до вираження емоцій іншими людьми; глибоко вникає в суб'єктивний внутрішній світ співрозмовника, не розкриваючи при цьому власного настрою і світу; готова адаптувати своє сприймання до сприймання іншої людини задля кращого розуміння того, що з нею відбувається.
   За багатьма ознаками механізм емпатії подібний до механізму ідентифікації, передусім здатністю людини поставити себе на місце іншого індивіда, подивитися на все з його погляду. Проте ототожнення себе з іншими вона не передбачає. Виявляючи до когось емпатію, людина бере до уваги лінію поведінки партнера по взаємодії, а власну вибудовує інакше. Емпатійність, здатність до емпатичної уваги є однією з найважливіших професійних якостей психолога, педагога, лікаря, керівника. Емпатія виявляється в повсякденному житті, будучи завжди пов'язаною з конкретною ситуацією. За недостатньої її реалізації виникають порушення в міжособистісних відносинах.
   З огляду на переживання об'єкта емпатії емпатичні переживання можуть бути адекватними і неадекватними: одні люди можуть радіти чужому горю, інші — співчувати. Взявши за основу особливості вияву, емпатію поділяють на такі види:
— емоційна емпатія. Заснована на механізмах проекції і наслідування моторних та афективних реакцій іншої людини;
— когнітивна емпатія. Базується на інтелектуальних процесах;
— предикативна емпатія. Виявляється як здатність людини прогнозувати афективні реакції іншого у конкретних ситуаціях;
— естетична емпатія. Чуттєве розуміння художнього об'єкта, який є джерелом естетичного задоволення.
   Важливими формами емпатії є співпереживання — переживання індивідом тих самих емоційних станів, почуттів, які відчуває інший, і співчуття — емоційне сприйняття негараздів іншого безвідносно до власного стану і дій.
   Егоцентризм. Процес міжособистісного пізнання людьми одне одного ускладнюється явищем егоцентризму. Як механізм пізнавальної діяльності, він полягає в нездатності побачити і зрозуміти пізнавальну позицію іншої людини, невмінні оцінити факти, події, явища з її точки зору.

   Егоцентризм (лат. ego — я і centrum — осердя) зосередженість індивіда тільки на власних інтересах і переживаннях, що спричинює його нездатність зрозуміти іншу людину як суб'єкта взаємодії та самодостатню особистість.

   Найбільшою мірою егоцентризм проявляється у ранньому дитинстві. У процесі розвитку і навчання особистості сила прояву його поступово зменшується.
   Зважаючи на сферу вияву, виокремлюють такі різновиди егоцентризму:
— пізнавальний егоцентризм. Характеризує процеси Сприймання і мислення;
— моральний егоцентризм. Нездатність зрозуміти причини вчинків інших людей;
— комунікативний егоцентризм. Неповага до смислових понять партнерів по спілкуванню.
   Нормальний особистісний розвиток передбачає наявність егоцентричності як закономірного етапу становлення. Відхиленням від норми є застрягання особистості на цьому етапі, відсутність сил і прагнення подолати його. Жорстка орієнтація на себе не сприяє розвитку особистості. Тому егоцентрики живуть своїми уявленнями про добро, справедливість, любов.
   Рефлексія. Цей перцептивний механізм реалізується як внутрішнє уявлення людини про думку тих, із ким вона контактує.

   Рефлексія (лат. reflexio — звернення назад, самопізнання) — усвідомлення індивідом того, як його сприймають і оцінюють інші індивіди або спільності; вид пізнання, у процесі якого суб'єкт стає об'єктом свого спостереження; роздуми, аналіз власного психічного стану.

   Цей важливий аспект соціального пізнання означає і пізнання іншого через з'ясування думок про суб'єкта, і пізнання суб'єктом себе через з'ясування думок інших людей про нього. І чим ширше коло спілкування, чим більше різних уявлень про те, як людина сприймається іншими, тим більше вона знає про себе й людей, що її оточують. Рефлексія засвідчує перехід від повного включення самосвідомості в діяльність до формування нового ставлення суб'єкта не лише до діяльності, а й до себе в цій діяльності. Основу рефлексії становлять такі базові процеси психіки:
— центрування (переоцінювання елементів, на яких фіксується погляд);
— децентрування (механізм розвитку пізнавальних процесів особистості, який функціонує на основі здатності відтворювати точку зору іншої людини);
— проекція (процес і результат осягнення і породження значень, який полягає у свідомому чи несвідомому перенесенні суб'єктом власних властивостей, станів на зовнішні об'єкти та ін.).
   Рефлексія передбачає не тільки знання суб'єкта про себе та свою діяльність, а й уявлення про те, як він і його діяльність сприймаються іншими. Як новоутворення психіки, вона з'являється на певному етапі онтогенетичного розвитку. Дозрівання механізмів рефлекси стимулює самоаналіз, формування волі, становлення особистісної зрілості.
   Стереотипізація. Основу цього важливого механізму соціальної перцепції утворює несвідоме структурування особистості.

   Стереотипізація (грец. stereos — твердий і typos відбиток) — процес формування враження про людину на основі вироблених стереотипів; віднесення соціальних об'єктів або форм взаємодії до відомих чи таких, що здаються відомими, явищ, приписування їм знайомих рис з метою прискорення чи полегшення міжособистісного спілкування.

   Сукупність якостей, котрі людина приписує іншій людині, називають оцінними стереотипами. Найчастіше формування стійких образів соціального об'єкта (людини, групи, події, явища тощо) відбувається непомітно для індивіда. Можливо, у зв'язку з недостатньою усвідомленістю стереотипи утверджуються як стійкі еталони, владарюючи над людьми. Формуються вони як наслідок недостатньої поінформованості, результат узагальнення особистістю власного досвіду, доповненого відомостями, отриманими з книг, кінофільмів, висловлюваннями інших людей. Стереотип допомагає швидко і досить надійно спрощувати, оформлювати у певні категорії та еталони соціальне оточення людини, легше його розуміти і прогнозувати. Когнітивною основою стереотипізації є такі операції, як селекція, обмеження, категоризація соціальної інформації. Мотиваційну основу цього механізму становлять процеси оцінної поляризації на користь своєї групи, що вселяють індивіду почуття належності та захищеності.
   Стереотип виконує різноманітні функції, одні з яких реалізуються на індивідуальному рівні, інші — на груповому: селекція соціальної інформації; створення і підтримання позитивного “Я-образу”; формування і підтримання групової ідеології, яка пояснює і виправдовує поведінку групи; створення і підтримання позитивного “Ми-образу”. Стереотипи є регуляторами соціальних відносин, своєрідним “захистом” (виправданням власної поведінки), задоволенням агресивних тенденцій, способом вивільнення групової напруженості, їм притаманні економія мислення, стійкість.
   Різноманітність особливостей, функцій стереотипів є передумовою багатьох їх класифікацій. За критерієм змісту виокремлюють такі їх види:
— професійні стереотипи. Йдеться про персоніфікований образ професії, тобто узагальнений образ типового професіонала;
— фізіогномічні стереотипи. Основою їх є визнання взаємозв'язку рис зовнішності і внутрішніх якостей особистості;
— етнічні стереотипи. Фіксують взаємини між етнічними групами, є частиною самосвідомості і менталітету нації, пов'язані з національним характером.
   Сформувавшись з недостатньої поінформованості про об'єкт сприймання, стереотипи можуть виконувати консервативну, іноді реакційну роль, формуючи неправильні уявлення про людей, деформуючи процес міжособистісного розуміння і взаємодії. Під час пізнання людьми одне одного стереотипізація здатна спричинити спрощення і скорочення цього процесу. В такому разі стереотипи не обов'язково виконують оцінну роль. Нерідко стереотипізація породжує упередження у сприйманні іншої людини. Якщо судження про іншу людину вибудовується на основі попереднього негативного досвіду, то нове сприймання представника тієї самої групи буде також неприязним.
   Більшість стереотипів формується буденною свідомістю, тому вони часто бувають не тільки сумнівними, а й помилковими. Перевірити істинність чи хибність стереотипу можна лише в процесі аналізу конкретної ситуації.
   Каузальна атрибуція. Дослідження каузальної атрибуції допомагає пізнанню механізмів взаєморозуміння, процесів інтерпретації суб'єктом міжособистісного сприймання причин і мотивів поведінки інших людей.
   
   Каузальна (лат. causa причина) атрибуція (лат. attributio приписування) інтерпретація необхідної суб'єкту інформації шляхом приписування партнеру по взаємодії можливих почуттів, причин і мотивів поведінки.

   Часто, не знаючи чи знаючи недостатньо справжні причини поведінки іншого індивіда, люди починають приписувати одне одному невластиві їм причини, зразки поведінки, загальні характеристики. Це явище дослідники назвали фундаментальною помилкою атрибуції.

   Фундаментальна помилка атрибуції — тенденція переоцінювання значення особистісних рис і установок людини та недооцінювання ролі ситуації у поясненні поведінки індивіда.

   Пояснюючи чиюсь поведінку, людина надає дуже мало значення ситуації і дуже багато — особистості. Спричинено це тим, що поведінка особи привертає більше уваги, ніж ситуаційні чинники. Помилка атрибуції здійснюється під час інтерпретації поведінки інших людей, хоч власну поведінку індивід пояснює з точки зору ситуації. Як правило, при цьому вважають, що інша людина особисто повинна відповідати за свою поведінку.
   З огляду на те, учасником події чи її спостерігачем є суб'єкт сприймання, виокремлюють такі типи атрибуції (Г. Келлі):
— особистісна атрибуція. Причина приписується особисто тому, хто здійснює вчинок;
— об'єктна атрибуція. Причина приписується об'єкту, на який спрямована дія;
— атрибуція, пов'язана із обставинами. Причина приписується обставинам.
   Спостерігач частіше вдається до особистісної атрибуції, учасник більш схильний пояснювати те, що відбувається, обставинами.
   На процес міжособистісного сприймання, особливо при формуванні першого враження про незнайомця, відчутно впливають установки індивіда. Цю проблему було проілюстровано експериментально (О. Бодальов): різним групам демонстрували фотографію однієї людини, супроводжуючи її короткою характеристикою на зразок “герой”, “злочинець”, “письменник”. Якщо установка спрацьовувала, словесні портрети одних і тих самих людей кардинально відрізнялися. Було з'ясовано також, що є люди, які не піддаються стереотипному сприйманню, і ті, які є вибірково стереотипними.
   Ефекти соціальної перцепції. Виникають вони як результат приписування чи поширення оцінного враження на сприймання дій, вчинків, особистісних рис іншої людини за дефіциту часу і джерел інформації. Найбільш вивченими в соціальній психології є ефект ореолу, феномен логічної помилки, ефект пріоритету, ефект новизни, ефект первинності, ефект поблажливості.
   Ефект ореолу. При формуванні першого враження ефект ореолу проявляється в тому, що загальне позитивне враження про людину зумовлює позитивні оцінки і не представлених якостей. Буває і навпаки: загальне неприємне враження породжує негативні оцінки.

   Ефект (лат. effectus — виконання, дія) ореолу (лат. aureolus — золотий) — тенденція перебільшувати тим, хто сприймає, однорідність особистості співрозмовника, переносити сприятливе (несприятливе) враження про одну якість індивіда на всі інші.

   Позитивна переоцінка поведінки і рис іншої людини зумовлена позитивною упередженістю. Щодо неї вживають назву “позитивний ореол”, негативна — негативною упередженістю, коли виявлені надалі позитивні якості не беруться до уваги, недооцінюються (негативний ореол).
   Феномен логічної помилки.
Сутність його полягає в наявності у спостерігачів (експертів) усталеної думки щодо взаємозв'язків певних якостей. Наприклад, якщо людина оцінюється як дуже агресивна, то їй приписується висока оцінка її енергетичного потенціалу.
   Ефект пріоритету. Полягає в тому, що вплив отриманої раніше інформації значно сильніший від наступної.
   Ефект новизни. Діє у процесі сприймання знайомої людини і полягає в тому, що остання, найсвіжіша інформація стає найзначущішою.
   Ефект первинності. Він виявляється тоді, коли сприймають незнайому людину. Під час оцінювання цієї людини роль установки відіграє первинна інформація.
   Ефект поблажливості. Реалізується як тенденція високого оцінювання інших людей за шкалою позитивних і низького — за шкалою негативних характеристик.
   Основою всіх цих ефектів є механізми, котрі за нестачі інформації про соціальні об'єкти забезпечують її катетеризацію, спрощення і відбір.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016