Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Статті arrow Філософські науки. Психологія arrow СТАРІСТЬ ЯК ЕТАП ОНТОГЕНЕЗУ
08.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




СТАРІСТЬ ЯК ЕТАП ОНТОГЕНЕЗУ

СТАРІСТЬ ЯК ЕТАП ОНТОГЕНЕЗУ

Загальна характеристика старості
Особливості Я-концепції і розвитку особистості в період старості
Особливості життєдіяльності і спонукальної сфери людини у старості
Особливості пізнавальних процесів у старості
Фізіологічні обмеження і особливості поведінки людей похилого віку
Емоційна сфера людини у старості
Задоволеність життям у старості
Реалізація мудрості як сенс життя у старості
Значення сім'ї для людини похилого віку
Особистість і здоров'я старих людей
Вмирання і смерть старих людей

   У період старості розвиток і функціонування духовної, інтелектуальної, емоційної, фізичної сфер людини набувають специфічного характеру. На цьому віковому етапі особистість припиняє трудову діяльність, обмежуються її соціальні контакти, спостерігаються зміни у її Я-концепції та поведінці.

Загальна характеристика старості

   Період старості часто називають геронтогенезом (грец. geron — стара людина і genesis — походження). Більшість дослідників вважає, що починається вона з 60 років і триває до смерті. Міжнародна класифікація виокремлює такі періоди геронтогенезу:
— похилий вік (для чоловіків 60—74 роки, для жінок 55—74 роки);
— старечий вік (75—90 років);
— вік довгожительства (90 років і старші).
   На цьому етапі життя людина помітно втрачає фізичну силу, енергійність, погіршуються її здоров'я та психофізіологічні показники. Знижується функціонування судинної та імунної систем, еластичність тканин організму. Шкіра стає твердішою, чутливішою до подразнень. Стара людина адаптує свою поведінку до фізіологічних обмежень.
   Про початок старіння людини свідчать припинення трудової діяльності, обмеження системи соціальних відносин. У більшості дорослих вихід на пенсію мало змінює задоволеність життям. У деяких сім'ях набуває вищої значущості сімейне життя, особливо якщо чоловік працює, а дружина вже на пенсії. Припинення роботи теж сприймається позитивно. Однак частина старих людей опиняється перед проблемою залежності від інших людей.
   У період старості з'являються нові аспекти Я-концепції: збереження сенсу життя, налаштованість на відпочинок, відсутність тривалої перспективи, орієнтація на минуле і теперішнє, сприйняття факту скінченності власного життя, підготовка до смерті, усвідомлення обов'язку передати життєвий досвід молодшому поколінню. Літня людина живе спогадами і своїм сьогоденням, усвідомлюючи, що простір її майбутнього невпинно скорочується. її роздуми сповнені мотивами гріха і спокути.
   Кожна людина по-своєму долає період старості, що зумовлене генетичними та особистісними чинниками, статевою належністю, способом життя на попередніх етапах, атмосферою в родині, соціально-економічною ситуацією в країні.
   Старіння людей є одним з основних показників демографічної ситуації в країні. Так, кількість старших за 60— 65 років осіб у розвинутих країнах (США, Великобританія, Німеччина) становить 11,8—21,9% від загальної чисельності населення. При цьому спостерігається тенденція до зростання їх кількості, що спричинене скороченням народжуваності та продовженням загальної тривалості життя. Для України також характерна тенденція до зменшення народжуваності, однак з'явилася тенденція до скорочення тривалості життя.
   Отже, старість є віковим етапом (у деяких людей досить тривалим), який завершує життя. Для нього характерні фізіологічні обмеження, зміни в усіх сферах особистості.

Особливості Я-концепції і розвитку особистості в період старості

   У період старості Я-концепція особистості обумовлює її психічне здоров'я, функціонування і розвиток. На цьому етапі уявлення людини про себе не є таким цілісним, як у період зрілої дорослості, воно перебудовується у зв'язку зі зміною системи життєдіяльності.
   Я-концепція у старості. У період старості Я-концепція людини є складним утворенням, яке містить інформацію про множину Я-образів, що виникають у результаті самосприйняття і самоуявлення протягом усього життя. Уявлення про себе літньої людини пов'язане з вибірковою пам'яттю, яка, відображаючи події, намагається не порушити основні особистісні позиції та стратегії.
   Людина прагне збагнути переживання, які свідчать про її позитивне функціонування (“Я реалізував себе”, “Я приймаю цінності свого життя”, “У моїй душі мир і радість”, “Я не боюся смерті”, “Я правильно прожив життя”, “Я досяг основних цілей”, “Я продовжив себе в дітях і онуках”, “Я зберіг своє здоров'я і в мене немає фізичних недуг”, “Моя старість спокійна і забезпечена”), уникає переживань, що шкодять функціонуванню її Я та порушують душевну рівновагу (“Я обрав помилковий план і стратегію життя”, “Я не реалізував себе у житті”, “У моїй душі неспокій, немає радості”, “Я не досягнув своїх цілей”, “Я не продовжив себе в своїх дітях і онуках”, “У мене багато фізичних недуг”, “Я не забезпечив собі спокійної старості”, “Я боюся смерті”, “Я не люблю світ і життя”). Результатом таких переживань є узгодження чи неузгодження особистісного життєвого досвіду з Я-концепцією.
   На етапі старості змінюються основні функції Я-концепції. Оскільки особистісний досвід уже не збагачується, то не доводиться інтерпретувати його та інтегрувати в нього нові аспекти. Як правило, Я-концепція вже не є активним джерелом нових життєвих очікувань, знижується її роль в дотриманні стратегії життя та поведінки, бо ця стратегія давно визначена і, як правило, реалізована.
   Якщо у період зрілої дорослості в самооцінці домінував когнітивний (інтелектуально-аналітичний) компонент, то на етапі старості активізується емоційний (емоційне оцінювання своєї поведінки, стану здоров'я, здібностей) компонент.
   Однією зі складових Я-концепції людини на етапі старості є віра в Бога, в трансцендентне, з допомогою якої вона осягає проблеми страждання, смерті, вічності, життя, любові.
  
Гармонійність Я-концепції в цьому віці залежить від інтегрованості особистості в соціальне оточення, безперервності її досвіду як індивідуальності, суб'єкта діяльності. Однак на етапі старості можливі різні відхилення у розвитку особистості. Якщо вона усвідомлює невідповідність Я-концепції своїм актуальним переживанням, це може загрожувати її психічному здоров'ю. За звичайних умов загрозливі для Я-концепції переживання не допускаються у свідомість, оскільки можуть зруйнувати єдність внутрішнього світу. Наприклад, якщо людина вважає себе чесною, але здійснює випадково негідний учинок, вона захищає своє Я. Та якщо між Я і актуальними переживаннями є значна невідповідність, то захист Я може стати неефективним. У такому разі переживання фіксуються свідомістю і витісняються у підсвідоме, а Я-концепція руйнується, наслідком чого є особистісні розлади, неврози, психопатії.
   Поширеними у старості функціональними нервово-психічними розладами є неврози таких видів:
   а) неврастенія. Виникає внаслідок перенапруження, виснаження нервової системи і перевтоми. Клінічними її проявами є синдром подразливої слабкості (слабка опірність сильним подразникам, пригнічений настрій тощо), неуважність, легка втомлюваність, поганий сон, головні болі;
   б) невроз страху. Причиною його є гострі, тривалі психічні травми (вимушена самотність, хвороба чи смерть близьких, власна безпомічність, захворювання). У старості страх найчастіше проявляється як стан підвищеної тривожності;
   в) невроз нав'язливих станів. Проявляється у людей, яким з дитинства властиві тривожність, підвищена ригідність (нездатність змінювати свої уявлення про оточення відповідно до змін у ньому), невпевненість у собі, навіюваність. Симптомами цього неврозу є нав'язливі думки, спогади, рухи і дії.
   На особливості Я-концепції старої людини впливає усвідомлення нею таких життєвих завдань:
— передавання молодшим поколінням вічних цінностей, життєвої мудрості, досвіду;
— складання заповіту для нащадків;
— піклування про власне здоров'я, відновлення сил, лікування, адаптація до фізичних недуг тощо;
— чуйність у подружніх стосунках, турбота про шлюбного партнера;
— забезпечення активного і змістовного дозвілля (екскурсії, подорожі, читання, відвідування театру, виставок, громадських заходів тощо);
— орієнтування на творчість;
— переживання, узагальнення, написання спогадів дитинства, юності, дорослого життя;
— психологічна підготовка до можливих фізичних недуг і хвороб, самотності й гідного прийняття смерті.
   Позитивна і дієва Я-концепція (впевненість у собі, у реалізованості життєвих планів, життєвий оптимізм) забезпечує продовження особистісного розвитку та оптимістичний підхід до життя, уповільнює фізичне старіння, додає наснаги для самоактуалізації.
   Отже, Я-концепцію в старості визначає прагнення людини інтегрувати своє минуле, теперішнє і майбутнє, зрозуміти зв'язки між подіями власного життя. Реалізації цього прагнення сприяють успішне розв'язання індивідом вікових криз і конфліктів, вироблення ним адаптивних особистісних властивостей (уміння вчитися на власних помилках і невдачах, здатність акумулювати енергетичний потенціал попередніх стадій свого життя).
   Завдання розвитку у старості. Одним з головних завдань старості є збереження власної ідентичності, яка є синтетичним уявленням людини про свої фізичні, психологічні, соціальні та духовні якості. Підтримання відносної постійності ідентичності передбачає асимілювання (лат. assimilatio — уподібнення) подій та обставин в Я-концепцію людини, а також акомодацію (лат. accomodatio — пристосовую) чи зміну Я-концепції внаслідок важливих подій у житті людини, виникнення загрози її самосприйняттю. Така загроза фізичним, психологічним, соціальним і духовним аспектам Я-концепції настає, наприклад, у разі важкої хронічної хвороби, що вимагає суттєвої перебудови Я-концепції.
   Старим людям дуже важливо підтримувати рівновагу між пристосуванням і змінами. Відмова від пристосування може означати заперечення реально існуючих фактів. У такому разі людина займає оборонну позицію і з усіх сил опирається змінам або звинувачує інших людей у змінах, які насправді відбуваються з нею. Це може бути зумовлене тим, що їй просто не вистачає розуміння реального стану речей. Та якщо стара людина надто легко і з неабияким бажанням вдається до пристосування, це може спричинити непередбачуваність її поведінки. Як правило, такий індивід стає істеричним, імпульсивним чи надміру чутливим. Тому в цьому віці важливо підтримувати рівновагу між постійною ідентичністю і відкритістю новому досвіду, змінам у житті.
   Багатьом літнім людям не вдається уникнути конфлікту між цілісністю Я і відчаєм, оскільки вони часто розмірковують над тим, чи виправдало життя їхні сподівання. Висновок, що життя мало сенс, зумовлює відчуття власної цілісності. Тих, хто бачить у минулому лише помилки і втрачені можливості, охоплює відчай. Оптимальне розв'язання цього конфлікту зумовлює відчуття цілісності свого Я та свого життя, забарвлене легким реалістичним відчаєм. Це свідчить про мудрість людини, завдяки якій вона зберігає гідність і цілісність Я, попри погіршення фізичного стану.
   Властиві для раннього і зрілого дорослого віку продуктивні прагнення не покидають багатьох людей і в старості, виявляючись у таких типах особистісної активності:
   а) “прометеї”. Для таких людей життя є безперервним полем бою. У старості вони продовжують боротися з новими труднощами — хворобами, прагнучи не тільки зберегти, а й розширити суб'єктивний простір свого життя. За необхідності вони можуть скористатися сторонньою допомогою, але тільки заслуженою ними;
   б) “продуктивно-автономні”. Активно ставлячись до життя, вони орієнтуються на високі досягнення, успіх, забезпечуючи їх різними стратегіями. У їхньому Я-образі домінують позитивні елементи. Такі люди самостійні, критично ставляться до соціальних стереотипів" і загальноприйнятих норм.
   Своєрідно відбувається старіння видатних творчих особистостей, які до глибокої старості продовжують своє креативне життя. Часто їх життєвий шлях є поєднанням щастя і страждань, чергуванням моментів утрати і набуття сенсу життя. їх незадоволення собою іноді може бути зумовлене завершенням накресленої раніше життєвої програми, розбіжністю між масштабом творчих здібностей і їх реалізацією.
   Духовна діяльність літніх людей може бути особливо багатою, якщо вона спрямована на утвердження моральних цінностей (добра, справедливості, істини, любові, краси). Цілісна особистість реалізує себе шляхом безумовного утвердження моральних цінностей, однак іноді трапляється, що індивід, прагнучи досягнути високого рівня морального розвитку, своїми діями переступає норми моральності.
   Трапляються і прояви безжалісності, недовіри до світу, неприйняття навіть близьких людей, відсутність потреби турбуватись про інших, недовіра до нової інформації та її джерел, відчуження від соціальної дійсності, агресивність, використання психологічних захистів.
   Оптимальному переживанню старості сприяють гуманістична спрямованість особистості, віра, самоактуалізація духовно-морального потенціалу Я, позитивного життєвого досвіду, життєвої мудрості, орієнтація на творчість у взаємодії з молодшим поколінням, у побуті, організації свого дозвілля, в переживанні спогадів та складанні заповіту. Егоїстична спрямованість особистості, нерозвиненість самостійності, песимізм, відсутність віри у добро, любов, ізоляція від людей зумовлюють різноманітні негативні прояви у внутрішньому житті і в соціальній взаємодії особистості на схилі її літ.

Особливості життєдіяльності і спонукальної сфери людини у старості

   Життя людей у старості пов'язане з припиненням трудової діяльності, виходом на пенсію. Залежно від ставлення до цього факту відбуваються відповідні зміни в їхній спонукальній сфері. Одні сприймають відхід від постійної трудової діяльності як свідчення своєї непотрібності, втрати основного цілеспрямувального мотиву життя, намагаються якомога довше залишатись на постійній роботі, яка забезпечує для них звичні матеріальні умови, збереження і примноження кар'єрних досягнень, можливість перспективного планування. Вихід на пенсію вони усвідомлюють як послаблення своєї ролі в суспільстві. Інші люди літнього віку зосереджують свої зусилля на цілеспрямованому пошуку видів діяльності, що забезпечили б їм відчуття потрібності і причетності до життя суспільства, включаються у громадські акції, громадську роботу тощо. Для людей, які сприймали роботу як обов'язок чи вимушену необхідність, вихід на пенсію означає звільнення від нудної, рутинної праці, можливість віддати себе захопленням, турботі про близьких, допомозі дітям, онукам, правнукам.
   З настанням старості суттєво обмежуються взаємини людини із соціальним світом. Однак втрата чоловіка чи дружини, друзів, вихід на пенсію спонукають до розширення контактів з тими, хто її оточує. Особливо помітною є втрата зв'язків з оточенням людей, які завжди віддавали перевагу усамітненню. Це явище не можна вважати універсальним, оскільки в багатьох розвинутих країнах особи старого віку зберігають свою активність, не відчуваючи обмеження своїх соціальних контактів.
   Більшість психологів схиляється до думки, що найкраща стратегія життя для людей старого віку полягає в максимальному збереженні активності, оскільки це забезпечує відчуття задоволеності життям. Особи, які на старості уникають соціальної активності, як правило, поводилися так протягом усього життя. Загалом, людина обирає найзручніший для неї варіант взаємин з оточенням, що залежить від фінансового забезпечення, стану здоров'я, типу особистості (інтроверти, наприклад, надають перевагу пасивному способу життя, екстраверти — активному).
   Особливості життєдіяльності зумовлюють відповідні зміни у спонукальній сфері. Активність людини, яка переступила 60-річний рубіж і має міцне здоров'я, обумовлюється тими потребами, що і в зрілому дорослому віці. Йдеться про потребу в самореалізації, прагнення передати наступному поколінню духовні, матеріальні цінності, участь у житті суспільства, відчуття своєї корисності та значущості.
   Після 70 років на передній план виходить потреба в підтриманні здоров'я. Людина втрачає бажання брати участь у суспільному житті, зосереджується на своєму внутрішньому світі, зберігаючи інтерес до колекціонування, музики, живопису тощо. Змінюються її захоплення (учасник спортивних змагань, наприклад, стає болільником). Чим різноманітніші цілі, які відображають широту інтересів, тим різноманітнішим і продуктивнішим є життя людини, тим більше зберігається бажання жити, активно діяти далі. Серед представників цього віку помітно знижується рівень злочинності.
   Після 80 років особливого значення набуває турбота з боку інших, яка зумовлює відчуття захищеності, стабільності, впевненості. Основою повноцінного життя стає задоволення потреби в увазі, любові, намагання не бути тягарем для рідних.
   Попри загострення проблем зі здоров'ям, людина і після 90 років може виявляти інтерес до життя, знаходити нові заняття, реалізувати в них свої здібності, не думати про наближення смерті.
   Отже, люди у старості, як правило, припиняють трудову діяльність. Однак вихід на пенсію не означає втрату зв'язків з оточенням. І на цьому віковому рубежі можна бути активним, дбаючи про задоволення своїх потреб.

Особливості пізнавальних процесів у старості

   Перехід людини до старості супроводжується змінами в її пізнавальній сфері, що залежить від багатьох чинників і проявляється по-різному. Найбільше впливають на пізнавальну сферу об'єктивні фізіологічні чинники, передусім руйнування клітин головного мозку. Наприклад, до 80—90 років людина може втратити майже 40% кортикальних (лат. cortex — кора) клітин. У головному мозку знижується вміст води і підвищується вміст жирів.
   У процесі старіння спостерігається погіршення більшості сенсорних функцій (зорова, слухова чутливість тощо), характер і міра якого можуть сильно відрізнятись у різних людей, що залежить від індивідуальних особливостей і діяльності, якою займалися вони протягом життя. Так, у музикантів зміни слухової чутливості менш виражені, ніж у більшості інших людей.
   Старі люди сприймають і зберігають менше інформації, повільніше заучують словесний матеріал, ніж молоді. Краще запам'ятовують вони лише важливу для них інформацію. Поліпшення показників швидкості заучування і довготривалості запам'ятовування можливе внаслідок використання способів опосередкованого запам'ятовування.
   З віком погіршується механічне запам'ятовування. Послаблення довготривалої пам'яті значною мірою пов'язане з порушеннями процесу пошуку в ній інформації. Якщо завдання потребує розподілу уваги, можуть виникнути проблеми і з функціонуванням короткочасної пам'яті. На досить високому рівні функціонує у старості логічна пам'ять. Оскільки вона пов'язана з мисленням, можна припустити, що воно в цьому віці суттєво не погіршується.
   На етапі старості зазнає трансформації когнітивна сфера, ослаблюються інтелектуальні функції. Погіршення функціонування центральної нервової системи знижує швидкість реагування під час виконання інтелектуальних завдань. Усі ці зміни спричинює сенильна деменція (недоумкуватість) — органічне захворювання мозку, яке проявляється в неадекватності мислення. Симптомами її є обмежена здатність до розуміння абстракції, слабка фантазія, уповільнене мислення, байдужість до того, що відбувається навколо. У таких людей виникають проблеми з пам'яттю, інколи вони не можуть згадати недавні події, пам'ятаючи добре події дитинства.
   Зниження пізнавальних функцій може бути спричинене і хворобою Альцгеймера, першим симптомом якої є забудькуватість. Спочатку людина забуває дрібниці, а далі перестає пам'ятати місця, де бувала, імена, події, які тільки що відбулися. Ослаблення пам'яті супроводжується втратою необхідних навичок, хворому важко планувати і виконувати навіть прості повсякденні справи.
   Послаблення інтелектуальних функцій старої людини може бути і наслідком погіршення загального стану здоров'я, недостатнього харчування, зловживання алкоголем, постійного приймання ліків, низького рівня освіченості, відсутності мотивації до пізнавальної активності.
   Однак часто дорослі зберігають когнітивну активність навіть після досягнення 70-річного віку. Важливим чинником, що протистоїть інволюції літньої людини, є творча діяльність. Хоч існує думка, що більшість творчих досягнень у мистецтві, науці припадають на ранні етапи життя, однак чимало фактів свідчать про високу продуктивність на цьому поприщі і в період старості. Наприклад, після 70 років успішно працювали французькі природознавець Жан-Ватіст Ламарк (1744—1829), математики, фізики, астрономи Леонардо Ейлер (1707—1783) і П'єр-Сімон Лаплас (1749—1827), італійський природознавець Галілео Галілей (1564—1642), німецький філософ Іммануїл Кант (1724—1804). Російський і український психолог, фізіолог Іван Павлов (1849—1936) написав “Лекції про роботу великих півкуль головного мозку” у 77 років. Потужним творчим потенціалом у старості відзначались письменники Віктор-Марі Гюго (1802—1885), Джордж-Бернард Шоу (1856— 1950), Лев Толстой (1828—1910), Іван Бунін (1870—1953).
   На динаміку інтелектуальної активності у старості впливають об'єктивні (спадковість, яка зумовлює більшість хвороб) і суб'єктивні (фізичні, соціальні, психологічні) чинники.
   Фізичними чинниками інтелектуальної активності людини у старому віці є стан соматичного (рівень функціонування органів тіла, різні захворювання, зокрема поліартрити, викривлення хребта) і психічного здоров'я.
   До соціальних чинників інтелектуальної активності людини у старості належать рівень освіченості і специфіка діяльності, якою займалась людина протягом життя. Вища освіта, високий рівень культури дають більше шансів зберегти когнітивну активність у похилому віці, оскільки і після виходу на пенсію зумовлюють потребу в постійному пізнанні. Звичка і сформована пізнавальна спрямованість людей інтелектуальної і творчої праці спонукають їх до саморозвитку і після закінчення офіційної діяльності.
   Психологічними чинниками інтелектуальної активності людини у старому віці є широта інтересів, прагнення до самореалізації, передавання наступним поколінням життєвого досвіду. Різнобічністю інтересів і здібностей вирізнявся, наприклад, індійський письменник, педагог, громадський і політичний діяч Рабіндранат Тагор (1861 — 1941), який після 60 років почав займатися живописом і створив ряд чудових полотен. Інтелектуально активна, творча особистість зорієнтована на те, щоб бути корисною не тільки окремим людям, а й суспільству. Чим масштабніше особистість, тим більше виражена її спрямованість на майбутнє, соціальний прогрес.
   Підтримання активної інтелектуальної діяльності на схилі літ пов'язане із читанням. Літні люди читають багато, оскільки мають багато вільного часу і ця діяльність не вимагає особливої рухливості. Захоплюються читанням, як правило, ті, хто ненаситно читав і в молодості. Здебільшого вони залюбки читають прості тексти (газети, журнали, детективи). Вважати таке читання абсолютно корисним для літньої людини немає підстав, оскільки воно не протидіє погіршенню здібностей до читання.
   Причина вибору для читання нескладної літератури не достатньо з'ясована. Очевидно, зниження інтелектуальної активності у старості зумовлює неспроможність сприймати, наприклад, філософські твори. Ще однією причиною, ймовірно, є втрата мотиву самовдосконалення.
   Отже, у період старості відбувається зниження інтелектуальної активності людини. Це зумовлене погіршенням сенсорних функцій, фізичними, соціальними та психологічними чинниками. Сприяє підтриманню активної інтелектуальної діяльності людини похилого віку її активна життєва позиція, заняття творчістю і читанням.

Фізіологічні обмеження і особливості поведінки людей похилого віку

   З настанням старості в організмі людини відбуваються зміни, які спричинюють порушення певних видів її діяльності.
   У більшості людей на старості погіршується зір. Це зумовлене впливом старіння, різними захворюваннями, особливо послабленням функціонування структурних елементів ока (кришталика, зіниці, сітківки, очного яблука). Погіршення зору викликають катаракта — помутніння кришталика, старечий міоз — зниження здатності зіниці ока адекватно реагувати на зміни освітлення. Внаслідок змін у сітківці послаблюється сприймання кольорів, загострюється чутливість до яскравого світла. Глаукома (підвищення внутріочного тиску) зумовлює зменшення поля зору, втрату периферійного зору або його гостроти, сліпоту. Хворі на діабетичну ретинопатію (ламкість кровоносних судин сітківки, крововиливи) бачать зображення розмитим і викривленим, їм важко читати, розрізняти дрібні предмети. Зниження гостроти зору зумовлює сонячна ретинопатія (опік центральної ямки ока). Загалом, майже 23% літніх людей нездатні набраний звичайним шрифтом текст читати.
   У період старості в багатьох людей погіршується слух. Залежно від причин розрізняють кондуктивне і сенсоневралгічне послаблення слуху. Кондуктивне послаблення слуху є наслідком зниження чутливості структур слухової системи, які індукують звук (зовнішнього слухового каналу, барабанної перетинки чи слухових кісточок). Сенсо-невралгічне послаблення слуху може бути зумовлене дисфункцією або травмою слухового нерва, інших нейронних структур завитка вуха. Зниження слуху негативно впливає на соціальні контакти людини, стан її психіки, може спричинити стрес, депресію та інші емоційні розлади.
   Інволюційні зміни у сенсорній системі впливають на ефективність оброблення інформації. Літні люди зі значним погіршенням слуху (35—50 дб) з великими зусиллями сприймають і запам'ятовують слова на слух. Кодування і подальше зберігання слів їм даються ще важче.
   У старих людей змінюється і голос, що проявляється у зростанні його висоти, послабленні мимовільного його регулювання, сповільненні артикуляції при звичайному мовленні, читанні тексту, в підвищенні темпу мовлення. Ці зміни спричинені зношеністю м'язів, зменшенням об'єму легень, погано вставленими зубними протезами, палінням. Зниження темпу мовлення пов'язане і зі зменшенням обсягу пам'яті й уповільненням когнітивних процесів.
   У людей похилого віку порушується координація рухів пальців і кисті, що впливає на почерк і швидкість письма. Це може бути наслідком певних захворювань, збільшення часу на ознайомлення із завданнями.
   Виникнення фізіологічних обмежень на віковому етапі старості змінює поведінку старих людей. Фізичний світ, з яким вони безпосередньо взаємодіють, все більше звужується. Особливо необхідними для них стають речі, що виконують допоміжну функцію: окуляри, зубні протези, візочок для перевезення вантажів, ціпок. У зв'язку з фізіологічними обмеженнями все більше небезпек підстерігає їх на вулиці, в парку, власному помешканні. Тому літні люди поводять себе дуже обережно.
   Особливо знижується їх соціальна активність, яка здебільшого обмежується сімейним спілкуванням, взаєминами з близьким оточенням. Немало з них відчувають себе самотніми. Подоланню самотності і підтриманню матеріального добробуту сприяють продовження професійної діяльності чи будь-яка інша робота.
   Іноді літні люди проявляють агресивність, вдаючись до дій, здатних нанести фізичну чи психічну шкоду іншим. їх агресивність може виконувати адаптивну функцію, якщо вони залежать від родини, медичних і соціальних служб. Високий рівень агресивності підвищує ризик серцевих захворювань та інших хвороб.
   Однак не всі люди болісно переживають старість. Багато з них спокійно і терпляче ставляться до свого віку, того, що відбувається з ними і навколо них.

Емоційна сфера людини у старості

   Зі старістю пов'язані і специфічні зміни в емоційній сфері людини, які проявляються в некерованому посиленні мимовільних реакцій (сильному нервовому збудженні), схильності до безпричинного суму, сльозливості. У більшості людей з'являється тенденція до ексцентричності (дивацтва), знижується чутливість, здатність знаходити вихід зі складних ситуацій, вони часто заглиблюються у свої думки, переживання, тривоги.
   На схилі літ люди рідше переживають радість, здивування, багато з них втрачає почуття гумору, інтерес, допитливість. Вони часто відчувають тривогу, пов'язану з очікуванням смерті, із захворюваннями, самотністю, фізичною неспроможністю. їхня тривога, як правило, не має конкретної причини. У ній страх поєднується з гнівом, почуттям вини, соромом. Страх може бути зумовлений фізіологічними процесами в організмі, усвідомленням життєвих небезпек, що реально загрожують людині. Прояви ображеності здебільшого є емоційною реакцією на несправедливе ставлення до себе, незаслужене приниження власної гідності.
   Часто людина відчуває сум, який є породженням пережитого горя, самотності, хвороби, розчарування у житті, втрати значущої людини, перспективи. Сум супроводжується зумовленою звуженням кровоносних судин загальмованістю рухів. Складні переживання змушують її оглянутися, по-новому відчути цінність життя, кожного прожитого дня і навіть години.
   Нудьга і пов'язаний з нею стан монотонії (зниження загального рівня активності) виникають у зв'язку з відсутністю яскравих сенсорних вражень, спричиненою послабленням слуху, зору та інших видів чутливості; інтелектуальною пасивністю, зумовленою зниженням рівня інтелекту та мотивації пізнавальної діяльності; руховою пасивністю, спричиненою зниженням фізичних можливостей організму.
   Різко зростає у літніх людей інтерес до релігії, більшість із них утверджується у своїй вірі в Бога.
   Емоційна реакція особистості на настання старості може бути різною. Найпоширенішими є такі типи пристосування до неї:
— конструктивна позиція. Людина приймає старість як природне явище, як факт, що завершує її професійну кар'єру. Вона оптимістично ставиться до життя, шукає розваг і контактів з людьми, готова допомогти їм, розсудливо сприймає наближення смерті;
— залежна позиція. Властива людям, які протягом життя не цілком довіряли собі, були слабовольними, пасивними. Старіючи, вони активно шукають допомоги, визнання, не одержуючи їх, почувають себе нещасливими;
— захисна позиція. Формується в людей з підвищеною здатністю до спротиву обставинам, ізоляції від них. Вони не прагнуть до зближення з іншими, відмовляються від допомоги, замикаються в собі, приховують свої почуття та переживання, а старість сприймають з обуренням і ненавистю;
— позиція ворожості до світу. Полягає у сварливості, схильності звинувачувати навколишніх і суспільство у своїх життєвих негараздах. Такі люди підозрілі, агресивні, нікому не вірять, не хочуть ні від кого залежати, відчувають відразу до старості, намагаються більше працювати;
— позиція ворожості до себе і негативного ставлення до свого життя. Виражається в пасивності, втраті інтересів й ініціативи, поганому настрої і фаталізмі. Такі люди почувають себе самотніми та непотрібними, а своє життя вважають Невдалим. До смерті вони ставляться як до порятунку від існування.
   Емоційні переживання також пов'язані з очікуванням смерті. Люди у старості спокійніше роздумують про смерть, ніж відносно молодші. Думки про неї навідуються часто, але вже не викликають такої тривоги, як раніше. Головне для них, щоб процес умирання не був тривалим і болісним.
   Переживання наближення смерті у своєму розвитку долають такі стадії:
   1) стадія опору, протидії. Поки є хоч якісь шанси на виживання, людина усвідомлює загрозу, відчуває страх, налаштовується на боротьбу із загрозою. Усвідомивши, що спроби вижити безуспішні, відмовляється від опору, позбавляється страху і проймається відчуттям безнадійності і спокоєм;
   2) стадія огляду життя. Відбувається у формі спогадів, що швидко змінюють один одного й охоплюють усе минуле людини. Супроводжуються вони як позитивними емоціями, так і негативними переживаннями;
   3) стадія трансцендентності. Людина усвідомлює своє минуле як дуже віддалене. Вона досягає стану, за якого сприймає своє життя як цілісність. Відчувши себе на порозі смерті, вона ніби виходить за межі себе, досягає трансцендентного стану.
   Емоційне життя літніх людей суттєво змінюється. Частіше виникають у них негативні переживання, які здебільшого пов'язані із пристосуванням до старості й наближенням смерті. Однак і в цьому віці люди нерідко переживають позитивні емоції.

Задоволеність життям у старості

   Старість пов'язана не тільки з багатьма новими проблемами, вона обдаровує людину філософським баченням життя, умиротвореністю, терпеливим, розважливим ставленням до подій у світі і до людей, які її оточують. За відсутності значних проблем зі здоров'ям, наявності матеріального благополуччя, злагоди в родині багато людей справді проживають щасливу старість.
   Задоволеність життям у старості особливо залежить від матеріального становища. Погіршення фінансових можливостей часто спричинює зниження самооцінки, появу відчуття залежності, депресивних станів. Послабити вплив фінансових проблем на задоволеність життям літньої людини можуть ефективна соціальна політика держави, чуйність, підтримка з боку родичів і близьких.
   Ставлення літньої людини до свого становища залежить і від особистісного чинника. Наприклад, людина з поганим станом здоров'я і фінансовими проблемами легше переживає погіршення здоров'я і матеріального добробуту, ніж ті, хто перебуває у кращому за цими критеріями становищі, оскільки вона вже звикла до таких змін.
   На ставлення до старості також впливають особливості минулого життя людини. Досліджуючи рівень задоволеності життям жінок, які в ранньому дорослому віці пережили Велику американську депресію (30-ті роки XX ст.), американські психологи дійшли висновку, що представниці середнього класу у старості були більше задоволені життям, а жінки з робітничого класу зберегли низький рівень задоволення. Очевидно, це пов'язане з тим, що в жінок середнього класу з роками підвищився матеріальний рівень життя, а жінки робітничого класу не відчули щодо цього значних змін.
   Задоволеність життям у старості може бути пов'язана зі спогадами про минуле. За спостереженнями психологів, спогади підвищують рівень задоволеності життям жінок, які перебувають у будинках-інтернатах. Однак це не означає, що літні люди прагнуть жити лише минулим, багато з них стараються відчути радість і від сьогодення.
   Виконання фізичних вправ, посильна праця також приносять задоволеність життям. Не обов'язково вони повинні бути колективними. Навіть відкритий доступ до персональних комп'ютерів, згідно з даними досліджень, позитивно впливає на рівень задоволеності старістю мешканців будинку літніх людей.
   На початку XXI ст. в Україні спостерігається вкрай низький рівень задоволеності людей похилого віку своєю старістю. Вони очікують її зі страхом, особливо бояться захворіти, зіткнутися з матеріальними нестатками та самотністю.
   Основними чинниками незадоволення старістю є:
— економічна і соціальна незахищеність старих людей (низькі пенсії, відсутність системи соціальних послуг і відповідних прав тощо), байдужість суспільства до проблем цієї категорії людей;
— заклопотаність життєвими проблемами людей, в результаті чого вони не можуть приділити своїм літнім батькам належної уваги;
— суперечність між засвоєними у попередні роки цінностями і тими, що культивуються у суспільстві;
— маніпулювання старими людьми з боку політиків;
— негативний вплив засобів масової інформації;
— зруйнованість у родинах зв'язків між поколіннями, що звужує можливості спілкування старих людей;
— відсутність соціально-психологічної служби допомоги людям старого віку.
   Якщо людина внутрішньо готова сприйняти свій вік, змістовно і результативно прожила попередні роки, має дружню родину, зберегла інтерес до спілкування, посильних для її віку занять і не позбавлена змоги щодо задоволення його, то і в старості вона відкриватиме нове у світі і в собі, радітиме життю, успіхам своїх рідних і близьких, збагачуватиме їх своїм досвідом, відчуватиме свою потрібність і цінність для них, від чого, попри всі неминучі вікові проблеми, почуватиметься щасливою.

Реалізація мудрості як сенс життя у старості

   Основною особливістю інтелекту людей на схилі літ є набуття мудрості — властивості цілісної особистості, розум якої поєднаний з духовністю і доброчинністю. Невипадково ще давні греки цей період життя назвали “акме”, що означає вершина, вища міра чогось, момент найбільшого розквіту людської мудрості. Мудрою людина може стати і до настання старості.
   Загальними критеріями мудрості є:
— витончене і глибоке проникнення розуму в суть життя, сенс розвитку людини, актуальність її важливих проблем;
— продуктивні, розважливі міркування, поради і трактування, які стосуються складних життєвих ситуацій, володіння експертними (які забезпечують мотивовані й адекватні оцінки, глибокі висновки) знаннями, заснованими на багатому життєвому досвіді.
   До спеціальних критеріїв мудрості належать:
— багатий і корисний для інших людей досвід (знання фактів, що стосуються різних життєвих ситуацій);
— масштабне знання стратегій життя людини, уміння зріло міркувати про вічні і тимчасові людські проблеми, давати обґрунтовані й корисні поради;
— контекстуальність знання (мудра особистість враховує те, що людина живе у різних суспільних, культурних, історичних умовах, перебуває на певному рівні індивідуального розвитку);
— відносність знання (для різних людей і різних соціальних груп важливими є різні цінності, цілі, пріоритети, стилі та способи життя);
— недовизначеність знання. Це означає, що розуміння проблем людини вимагає врахування індетермінованості (відсутності однозначних причинних зв'язків між явищами) та непередбачуваності життя, які зумовлюють різні способи керування ним. Індивід ніколи не може знати все про проблему, про минуле і майбутнє, для нього будь-яке розв'язання особистої проблеми завжди є недовизначеним.
   Для мудрої людини світ наповнений таємницями, неочікуваністю. Вона володіє даром передбачення, відчуває близькість неочікуваного. Усвідомлення непередбачуваності життя не означає її власної невизначеності, неосмисленого ставлення до свого життєвого шляху. Навпаки, мудра людина здатна вперто протидіяти неочікуваним обставинам, наполегливо наближатися до вищої мети — віри, любові, надії, добра і досконалості.
   Мудрій людині, крім усвідомлених, логічно вибудуваних знань, притаманні й неусвідомлені, інтуїтивні, логічно не пов'язані знання (про життєві випадковості й непомітні зміни, які є передвісниками глобальних змін).
   Збагачена роками людина реалізує свою мудрість передусім у взаємодії з молодшим поколінням, що робить її дні осмисленими, значущими і цікавими, вселяє їй упевненість у недаремності життя.

Значення сім'ї для людини похилого віку

   З певного віку непересічною цінністю для людини стає сім'я, задля єдності і благополуччя якої вона живе і працює, обстановка в якій може додавати їй сил і відчуття усіх барв життя або пригнічувати, кидати її в депресивні стани. Особливо важливе значення має сім'я для людей похилого віку, хоч багато з них зустрічають свою старість одинокими.
   Стосунки старих людей з рідними. Багато старих людей в сімейних стосунках прагнуть поєднувати свободу й активність. У багатьох західних країнах вони надають перевагу незалежному життю, вважаючи важливим, щоб діти або близькі родичі мешкали неподалік. Майже у 80% випадків батьки живуть з одним зі своїх рідних на відстані, яку можна подолати за 30 хв.
   Цінність сімейної підтримки залежить від соціального стану сім'ї. Згідно з дослідженнями шведського психолога Пітера Сандстрома (нар. 1939), географічна віддаленість між літніми людьми та їхніми родичами є звичною переважно для представників середнього класу, менше — для робітників. Ймовірно, спричинене це неоднаковими матеріальними можливостями.
   Загалом, старі люди більше прагнуть активної взаємодії з членами сім'ї, а усамітнення забезпечує їм особистісну свободу. Сім'я для них є опорою. Однак не завжди сім'я здатна вирішити їхні проблеми. Нерідко опікуни є також уже немолодими людьми (одне із подружжя) або людьми зрілого дорослого віку (діти). їх переслідують свої проблеми, в багатьох ослаблене здоров'я. Тому інколи люди старого віку відчувають розчарування через нереалізовані сподівання, що може зруйнувати стосунки в родині.
   У зв'язку зі зниженням рівня народжуваності літні люди мають менше родичів, від яких можуть очікувати підтримки. В такому разі їхнє становище значною мірою залежить від рівня пенсійного забезпечення та добробуту в державі.
   Великою радістю на старості є онуки і правнуки. У багатьох бабусь і дідусів налагоджуються з ними дружні стосунки. Ці стосунки часто відіграють домінуючу роль у спонукальній сфері людей похилого віку, дають їм відчуття особистісного та сімейного оновлення, вносять різноманітність у їхнє життя, надають йому сенсу, є ознакою довголіття, яким можна гордитися. Дідусі і бабусі виконують важливі соціальні ролі, які мають різну мотиваційну спрямованість:
   1) присутність. Зумовлена прагненням бабусі і дідуся створити спокійну обстановку, особливо за наявності загрози розпаду сім'ї. Вони намагаються зберегти стабільність у родині, стримуючи внутрішні конфлікти;
   2) сімейна “національна гвардія”. Деякі бабусі і дідусі охоче беруть активну участь у житті родини, віддаючи себе вихованню підростаючого покоління;
   3) арбітри. Бабусі і дідусі прагнуть зберегти сімейні духовні цінності, підтримувати цілісність, спадкоємну єдність родини, намагаються владнати конфлікти між своїми дорослими дітьми і внуками, вважаючи, що мають більше досвіду та можуть подивитись на проблему збоку;
   4) зберігачі сімейної історії. Багато бабусь і дідусів, дбаючи про наступність між поколіннями, передають онукам сімейну спадщину і традиції.
   Кожна з цих ролей може бути реальною чи символічною, що залежить від родинних традицій, старань і умінь літніх людей реалізувати задумане, зацікавленості, уважності представників молодших поколінь до цих питань.
   Подружні стосунки людей у старості. Подружні стосунки людей похилого віку, як правило, стають теплішими, оскільки багатьох із них тривожить похмура (у фінансовому, емоційному аспектах) перспектива життя. Вони часто думають про власну смерть, з гіркотою очікують її наближення. Але, мабуть, найбільше їх тривожить можливість овдовіти. Переживання втрати залежить від того, наскільки сподіваною вона була. Так, стрес від смерті людини, яка тривалий час хворіла, може бути меншим, ніж відносно несподіваної смерті. Крім того, у літніх людей реакція на втрату шлюбного партнера менш гостра, ніж у молодих, оскільки вони є психологічно більш підготовленими до цього. Як свідчать дослідження, 20% овдовілих дуже важко переживають утрату, а в їхніх стосунках з оточенням усе більше помітні негативні прояви.
   Жінки легше переживають утрату партнера, одинокість, оскільки більш призвичаєні до самообслуговування, налагоджують стосунки, активно поринають у релігію. Попри те що овдовілі чоловіки краще забезпечені фінансово, що дає їм більше можливостей одружитися знову, вони менше, ніж жінки, здатні стежити за собою, і це робить проблематичним їх побут, слабоконтрольованими емоції та поведінку, посилює залежність від родини тощо.
   Сексуальність і старіння людей. Проблема сексуальних стосунків у старості досить складна і малодосліджена. Відомо, що відкритий інтерес до сексу знижується після 50 років. Частково це зумовлене громадською думкою, за якою секс вважається прерогативою молодих, а старих людей, які хочуть мати сексуальні стосунки, здебільшого сприймають з насмішкою.
   Складність дослідження сексуальності у старості спричинена ефектом Когорти, який проявляється у тому, що літнім людям незвично розмовляти про секс. Та відомо, що сексуально активні люди похилого віку відчувають досить велике задоволення незалежно від того, який вид сексу собі дозволяють.
   Сексуальні стосунки у старості залежать від можливостей людей у пошуку партнера. Оскільки жінки переважно живуть довше за чоловіків, то їхні шанси щодо гетеросексуальних (з особою протилежної статі) контактів зменшуються, сексуальна активність знижується не через втрату фізичних можливостей чи бажання, а через відсутність партнера. Для чоловіків найбільшими проблемами є нездатність підтримувати ерекцію і обмаль фізичних сил для статевого контакту. Згідно з дослідженнями, 10—20% літніх чоловіків та 35% жінок не мають сексуального життя. Актуальною для них є проблема лікування захворювань, які впливають на сексуальну активність. Лікарі нерідко недооцінюють або ігнорують сексуальність людей цього віку, через що сексуальні розлади у них залишаються не вилікуваними.
   Збереження якнайдовше сексуальної активності є могутнім чинником для підтримання життєвого тонусу старої людини.

Особистість і здоров'я старих людей

   Важливим фактором, який впливає на стан здоров'я, є якості особистості. Особливі ризики щодо його погіршення пов'язані з такими якостями особистості:
— рішучість, активність, честолюбність, схильність брати на себе надто багато обов'язків, надмірна працьовитість, підвищене почуття відповідальності, обов'язку, висока вимогливість до себе;
— сумлінність, педантичність, прямолінійність, безкомпромісність, хворобливе реагування на оцінку себе іншими людьми;
— зосередження уваги на негативних емоціях, намагання звинувачувати у всьому себе, стриманість, замкнутість, жорстке контролювання і пригнічення своїх емоції;
— непристосованість до мінливих умов життя, нестійкість до неприємностей, невдач, агресії з боку інших, надмірна вразливість, тривожність, схильність у всьому поступатися іншим;
— нездатність реалізувати свої емоції, бажання, претензії, невміння глибоко осмислити своє становище.
   Схильність до певних захворювань залежить від типу особистості. Так, особистості типу А страждають від серцево-судинних захворювань (ішемічної хвороби серця, інфаркту міокарда, підвищеного артеріального тиску, стенокардії). Вони (переважно чоловіки) відзначаються високою екстраверсією, але при цьому переважно погано контактують з іншими людьми, схильні до конфліктів, егоцентричні. їм притаманний жорсткий, агресивний стиль поведінки. Надто стурбовані вони власною самооцінкою, яка далеко не завжди є адекватною. Такі люди, як правило, швидко говорять і не мають терпіння слухати, багато і різко рухаються, їм притаманні гіпертривожність, загострене почуття власної гідності і вибуховий темперамент. Стояння в чергах, виконання нецікавої роботи, читання великих за обсягом книг є для них справжньою мукою. їм властива неадекватна установка на професію і роботу, виражена у постійній спрямованості на успіх, конкурентну боротьбу. Вони прагнуть усе зробити дуже швидко, беруться одночасно за кілька справ, часто відчувають дефіцит часу, оскільки розпорошують сили. Особистості типу А гостро, бурхливо і агресивно реагують на невдачі, не бачать можливості для самореалізації поза професійною діяльністю. Життя їх супроводжується стресовими ситуаціями, що призводить у старості, а то й раніше до захворювань.
   Особистості типу В притаманні протилежні типу А якості. Саме у них найменша ймовірність серцевих захворювань. Вони не агресивні, не відчувають швидкого плину часу, не змагаються, спокійні, непоспішні і вміють розслабитися, тверезо дивляться на те, коли їм розпочинати роботу і скільки віддати їй сил. Для особистостей цього типу характерний неадекватний рівень домагань.
   До групи ризику захворювання на рак належать особистості типу С. Як правило, вони зовні не проявляють роздратування і гнів, хоч нерідко переживають сильні почуття. Це породжує у них відчуття страху, безпорадності і безнадійності. Вони чутливі до стресу, поступливі, невпевнені в собі й терпеливі, не здатні впоратися з негативними емоціями, не вміють знімати напруження, легко втрачають надію, впадають у депресію. їх виводять з рівноваги заздрість і конкуренція. Для таких людей характерні помірний, а то й низький рівень життєвих і професійних домагань, прагнення уникати невдач.
   На здоров'я літніх людей особливо впливають звички. Корисні звички (систематичне виконання фізичних вправ тощо) сприяють підтриманню та поліпшенню здоров'я, фізичного і психічного самопочуття, збільшують тривалість життя. Безсумнівно, фізична активність з віком знижується. У старості людям важче виконувати вправи, які вимагають миттєвого вияву енергії (метання спортивних снарядів), ніж вправи, що потребують рівномірного її розподілу (біг на середні і довгі дистанції). Однак пенсіонери, які систематично роблять зарядку, мають високу реакцію, краще справляються із психомоторними завданнями.
   Фізичне здоров'я людини у старому віці залежить від її психічного стану. Депресія або стрес можуть спричинити погіршення здоров'я, наприклад, послабити імунну систему. Не менш відчутною є і протилежна закономірність, за якою хвороби негативно впливають на психічний стан людини. Погіршення самопочуття у старості може бути спричинене хворобами і переживаннями, які людина перенесла у попередні періоди життя.
   Вікова динаміка старіння може розгортатися в двох протилежних напрямах: конвергентному (такому, що зближує) і дивергентному (такому, що віддаляє) розвитках регуляторних систем. Загальновідомо, що саме в глибокій старості найконтрастніше виявляються індивідуально-типологічні особливості загального життєвого тонусу і збереження розуму. Дивергентний тип розвитку можливий у пізніх фазах онтогенезу, коли головну компенсаторну роль виконує механізм білатерального (двобічного) регулювання, що поєднує управління інформаційними та енергетичними потоками. Це означає, що розвиток суб'єкта творчої діяльності в період пізнього онтогенезу протистоїть біологічному геронтогенезу і може протидіяти процесові старіння індивіда.
   Потенціал особистості як суб'єкта творчості в цей час є не тільки невичерпаним, а навіть може посилюватися в процесі діяльності (наприклад, заняття улюбленими справами, для яких не було часу у юні роки та у дорослості). Цьому також сприяє інтегрованість особистісних якостей суб'єкта спілкування, пізнання, творчості, що забезпечує довголіття і збереження індивідуальних властивостей у структурі людини. Самоорганізація життєдіяльності в період пізнього онтогенезу є найважливішою умовою довголіття, подальшого розвитку індивідуальності людини.

Вмирання і смерть старих людей

   Смерть є незворотним припиненням усіх функцій організму, закінченням розвитку людини. У минулі часи люди більше знали про практичну сторону смерті, оскільки за тим, хто вмирав, здебільшого доглядали вдома рідні. Значна увага приділялася підготовленню тіла до поховання, обрядам, які йому передують. Сучасна цивілізація віддаляє живих від природного процесу вмирання та смерті.
   Сприйняття кожною людиною наближення смерті є індивідуальним. З огляду на це психологи стверджують, що пристосування людей до смерті долає такі стадії:
   1) заперечення. Людина відмовляється визнати можливість своєї смерті, шукає обнадійливих думок і діагнозів;
   2) гнів. Усвідомлення неминучості смерті і пов'язане з цим руйнування планів викликають у людини стан фрустрації — переживання невдачі. Унаслідок цього її охоплюють образа, гнів, заздрість до інших;
   3) торги. Сподіваючись продовжити своє життя, людина дає різні обіцянки (кинути вживати алкоголь чи палити, поглибити свою віру в Бога тощо);
   4) депресія. Свідченням її є втрата інтересу до життя, відчай, безнадія. Неминучість смерті, розлуки з рідними і близькими викликають у людини переживання горя;
   5) прийняття. Людина вирішує змиритися зі своєю долею та неминучістю смерті, в її душі встановлюється мир, і вона спокійно доживає останні дні.
   У розвинутих країнах поширеним є заперечення смерті як умираючими, так і їхніми близькими. Заперечення — це своєрідний механізм подолання стресу і психологічного захисту, застосування якого може заважати активно боротися з життєвими труднощами. Цілком природно, що люди бояться смерті. Однак тих, хто дожив до старості, лякає не смерть сама по собі, а перспектива тривалого, болісного, нестерпного, тяжкого вмирання.
   Усвідомлення наближення смерті спонукає літню людину реконструювати в пам'яті минуле, знову подумки пережити радісні хвилини та втрати. Огляд власного минулого наприкінці життя допомагає вирішити внутрішні конфлікти, переосмислити власне життя, оцінити свої можливості, зрозуміти себе, з'ясувати справжні цінності та значущі здобутки життя.
   Останнім часом набули актуальності етичні проблеми вмирання і смерті. Серйозну полеміку викликає питання про право людини на смерть, на автоевпіаназію — вкорочення собі віку у зв'язку з нестерпними муками від хвороб чи евтаназію — дії лікаря щодо припинення життя безнадійно хворих людей. Ця проблема не знаходить однозначного медичного, морально-духовного та правового вирішення в суспільстві. Традиційна медицина старається підтримати життя смертельно хворих за допомогою спеціальної апаратури, ігноруючи при цьому потреби людини в автономії і спілкуванні, виявленні почуттів і звичному оточенні, збереженні контролю за власним життям і поінформованості щодо стану власного здоров'я.
   Створення оптимальних умов для вмираючої людини передбачає надання їй психологічної та соціальної допомоги. Побутує думка, що кожна людина має право померти без штучного продовження свого життя.
   Ідея хоспісу (установи, що надає комплексну допомогу смертельно хворим людям та їх родинам) передбачає ставлення до смерті як до нормальної і природньої стадії життя, наближення якої необхідно сприймати з гідністю. Смерть так само природна, як і народження. Перший хоспіс організували в Англії 1967 року. Метою його створення було допомогти смертельно хворим пацієнтам прожити останні дні незалежно, безболісно подолати усі страждання (фізичні, моральні, соціальні і духовні). Працівники хоспісу підтримують рідних вмираючого пацієнта, їхні стосунки з ним. Конкретна допомога включає регулярні огляди лікаря, різні види терапії, послуги медсестри, психологічні, юридичні і фінансові консультації, послуги духовної особи, прибирання в помешканні, харчування тощо. Усе це полегшує останні дні людини, допомагає їй гідно зустріти смерть.
   Смерть є не просто закінченням життя. Вона тісно пов'язана з народженням і життєвим циклом. Наприклад, для китайської культури притаманна традиція, згідно з якою у разі смерті дідуся та бабусі онуки відповідного віку створюють сім'ю та народжують дітей. Існує також традиція називати дітей іменами близьких людей, які пішли із життя. Нове народження означає оновлення та зв'язок між поколіннями. А народження і смерть утворюють нескінченний ланцюг життя сім'ї, роду, нації, людства.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016