Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Історія України (М.В. Лазарович) arrow Тема 14. Україна в роки Другої світової війни та післявоєнної відбудови(1939 – 1-ша половина 50-х р)
09.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Тема 14. Україна в роки Другої світової війни та післявоєнної відбудови(1939 – 1-ша половина 50-х р)

Тема 14. Україна в роки Другої світової війни та післявоєнної відбудови(1939 – 1-ша половина 50-х р)

(2 год.)

План

1.   Початок 2-ї свiтової вiйни i Україна.
2.   Українськi землi в умовах окупацiї фашистською Нiмеччиною. Рух Опору.
3.   Звiльнення України вiд нiмецько-фашистських загарбникiв. Остаточне возз’єднання українських земель.
4.   Труднощi пiслявоєнної вiдбудови в Українi. Нова хвиля масових репресiй в другiй половинi 40-х – на початку 50-х рокiв.

Реферати

Акт вiдновлення Української держави 30 червня 1941 р. та його iсторичне значення.
Голод 1946-1947 рр. в Українi.

Список лiтератури

1.   Бiлас I. Репресивно-каральна система в Українi. 1917-1953. Суспiльно-полiтичний та iсторико-правовий аналiз: У 2 кн. – К., 1994.
2.   Брицький П. Україна у другiй свiтовiй вiйнi (1939-1945 рр.). – Чернiвцi, 1995.
3.   Бульба-Боровець Т. Армiя без держави. – Львiв, 1993.
4.   Воронов I., Пилявець Ю. Голод 1946-1947 рр. – К., 1991.
5.   Грабовський С. , Ставроянi С. , Шкляр Л. Нариси з iсторiї українського державотворення. – С. 376-380, 403-418.
6.   Гунчак Т. У мундирах ворога // Вiйсько України. – 1993. – №9.
7.   Злочини комунiстичної Москви в Українi влiтi 1941 року. – Дрогобич, 1991.
8.   Iсторiя України: нове бачення: У 2 т. Т.2 / Пiд ред. В.Смолiя. – К., 1995. – С. 281-362.
9.   Ковалюк В. Культорологiчнi та духовнi аспекти «радянизацiї» Захiдної України (вересень 1939 – червень 1941 рр.) // У.I.Ж. – 1993. – №2-3.
10.  Коваль М. ОУН-УПА: мiж «третiм рейхом» i сталiнським тоталiтаризмом // У.I.Ж. – 1994. – №2-3.
11.  Кожукало I. 1946-1947 роки: невiдомий голод. – К., 1990.
12.  Косик В. Україна i Нiмеччина у другiй свiтовiй вiйнi. – Париж – Нью-Йорк – Львiв, 1993.
13.  Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Iсторiя України. – Тернопiль, 1995. – С. 331-342.
14.  Мiрчук П. Українська Повстанська Армiя. 1942-1952: Документи i матерiали. – Львiв, 1991.
15.  ОУН i УПА у другiй свiтовiй вiйнi // У.I.Ж. – 1994. – №2-6; 1995. – №1-3.
16.  Роєнко В. Друга свiтова вiйна (1939-1945 роки). – К., 1994.
17.  Субтельний О. Україна: iсторiя. – К., 1991. – С. 392-430.
18.  Суворов В. Ледокол. – Москва, 1994.
19.  Суворов В. День М. – Москва, 1994.
20.  Трубайчук А. Брудершафт двох диктаторiв. – К., 1993.
21.  Унiверсал i платформа УГВР // Вивiд прав України.-Львiв, 1991. – С. 119-125.
22.  Цiлком таємно... Секретнi документи Рейху про дiяльнiсть ОУН 1941-1944 рр. – Тернопiль, 1992.

Методичнi поради

   1. У першому питаннi насамперед слiд звернути увагу, що напередоднi 2-ї свiтової вiйни українськi землi входили до СРСР, Польщi, Угорщини i Румунiї. Тому українське питання було проблемою не тiльки української нацiї, а й одним з найважливiших у передвоєннiй європейськiй полiтицi.
   Поруч з вивченням становища українських земель перед вiйною важливо розкрити джерела i причини 2-ї свiтової вiйни, характер мiжнародних вiдносин у передвоєннi роки, можливiсть альтернативних шляхiв їх розвитку.
   Особливе мiсце в цьому питаннi треба вiдвести проблемам радянсько-нiмецьких домовленостей, зокрема, пiдписаному 23 серпня 1939 р. пакту Рiббентропа-Молотова i секретним протоколам до нього про розподiл сфер впливу в Схiднiй Європi мiж СРСР i Нiмеччиною. За цими домовленостями Сталiн дiставав змогу розширити територiальнi межi СРСР трохи не до кордонiв 1913 р. Саме територiальний виграш, розподiл сфер впливу, поширення сталiнської диктатури на новi територiї i були основною метою радянсько-нiмецького пакту.
   Необхiдно зазначити, що безпосереднiм результатом пакту Рiббентропа-Молотова був початок 1 вересня 1939 р. агресiї Нiмеччини проти Польщi, яку пiдтримали її союзники Англiя i Францiя. Так вибухнула 2-а свiтова вiйна. Згiдно з пактом СРСР був поставлений у вкрай сумнiвне становище фактичного союзника воюючої Нiмеччини. I це давало гiтлерiвському уряду пiдстави тиснути на радянське керiвництво з метою спонукати його до якнайшвидшого вступу у вiйну проти Польщi зi сходу. 17 вересня 1939 р. радянський уряд дав наказ вiйськам вступити на територiї Захiдної України та Захiдної Бiлорусi, аби, як говорилося у його нотi, «взяти пiд свiй захист життя i майно населення Захiдної України та Захiдної Бiлорусiї». 22 вересня у Брест-Литовську на честь успiшного завершення польської кампанiї вiдбувся парад радянських i нiмецьких вiйськ.
   28 вересня радянсько-нiмецький воєнно-полiтичний альянс, скрiплений сумiсними бойовими дiями проти майже беззахисної Польщi, був засвiдчений новим договором – про дружбу i кордон. Доцiльно наголосити, що протягом пiввiку самий факт укладання такого договору, як i його змiст, становив одну з найбiльших державних таємниць в СРСР. Для цього були пiдстави. Адже в очах прогресивної свiтової громадськостi Радянський Союз робив докорiнний поворот у своїй антифашистськiй зовнiшнiй полiтицi. Таку бiльш нiж сумнiвну переорiєнтацiю СРСР пiдтвердив Й.Сталiн, який заявив: «Дружба народiв Нiмеччини i Радянського Союзу, скрiплена кров’ю, має всi пiдстави бути довгою i мiцною». Ще вiдвертiше висловився нарком закордонних справ В.Молотов, проголосивши привселюдно, що «не тiльки безглуздо, а й злочинно вести таку вiйну, як вiйна за знищення гiтлеризму...»
   Новий договiр СРСР з Нiмеччиною, уточнюючи розмежувальну лiнiю мiж цими державами по територiї Польщi, формально пiдтверджував включення захiдноукраїнських та захiднобiлоруських земель до складу СРСР. Крiм того, створював умови для вирiшення проблеми Бессарабiї i Буковини, споконвiчних українських територiй, населених переважно українцями. Пiсля пред’явлення ультиматуму про повернення цих земель Румунiя у червнi 1940 р. задовольнила радянську вимогу.
   Далi слiд детально зупинитися на висвiтленнi процесiв так званої «радянизацiї» у новоприєднаних Волинi, Галичинi, Буковинi i Бессарабiї. При цьому важливо зазначити, що деякi прогресивнi змiни, котрi розпочалися тут в цей час, були фактично знiвельованi подальшою репресивною полiтикою радянського режиму. Утверджуючи радянськi цiностi , бiльшовики нещадно руйнували й без того слабкi культурницькi осередки й громадськi центри, мiсцевi традицiї українцiв, з якими були змушенi рахуватися навiть польськi колонiзатори. Водночас розпочалися масовi репресiї проти «соцiально ворожих елементiв».
   З осенi 1939 по осiнь 1940 р. у Захiднiй Українi було репресовано за полiтичними ознаками i депортовано до Сибiру без суду i слiдства, навiть без письмового звинувачення близько 10% населення. (В той же час тiльки у тюрмах «визволеної» Галичини було закатовано 50 тиС. полiтв’язнiв). Всього вислано, за неповними даними, 1 млн 173170 чоловiк.
   Доречно зауважити, що сучаснi iсторичнi джерела, наукова, мемуарна i публiцистична лiтература дають можливiсть усунути допущенi в минулому перекручення, спроби замовчування чи кон’юнктурного тлумачення окремих фактiв, переосмислити i переоцiнити деякi події того часу. Зокрема, цiкаво ознайомитися iз дослiдженнями колишнього офiцера Державного розвiдувального управлiння СРСР В.Суворова (В.Резуна), котрий поновому трактує подiї передвоєнного часу.

   2. Аналізуючи передумови умови нападу фашистської Нiмеччини на СРСР, необхiдно дати оцiнку прорахункам та злочиннiй полiтицi тодiшнього радянського керiвництва, зокрема масовим репресiям в армiї. Слiд наголосити, що на ослаблення командного складу радянських Збройних сил звернув увагу сам Гiтлер, заявивши напередоднi вiйни на однiй з вiйськових нарад:»Червона армiя обезголовлена. 80% командних кадрiв знищено. Вона послаблена як нiколи. Це основний фактор мого рiшення. Потрiбно воювати доки кадри не виросли знову».
   Розкривши причини невдач радянських вiйськ на початковому етапi вiйни, треба зазначити, що на той час iз 170 дивiзiй дiючої армiї на радянсько-нiмецькому фронтi боєздатнiсть зберiгали тiльки 70. Червона армiя втратила за першi три тижнi вiйни 850 тиС. чол., 3,5 тиС. лiтакiв, 6 тиС. танкiв, 9,5 тиС. гармат. До кiнця 1941 р. ворог окупував майже всю Україну. Вiдчайдушнi спроби затримати фашистське просування як правило зводилися нанiвець. Багато пiдроздiлiв i частин Червоної армiї потрапляли в оточення, втрачали зв’язки з вищим командуванням, сусiднiми частинами, далеко не всiм вдавалося з боями вирватися з оточення. Бiльшiсть гинула або потрапляла у ворожий полон. За даними iсторика В.Козлова, в першi мiсяцi вiйни радянськi втрати тiльки вбитими i полоненими становили близько 5 млн чол., втрати нiмцiв – трохи бiльше 250 тиС.
   Постає запитання: чи винна армiя в цих поразках? Вiдомий український дослiдник 2-ї свiтової вiйни М.Коваль дає однозначну вiдповідь: «Радянськi вiйська поставленi у неймовiрно скрутне становище не тiльки переважаючими силами агресора, а й згубними прорахунками та помилками полiтичного керiвництва країни на чолi iз Сталiним, сатанинська воля якого паралiзувала здатнiсть i генералiв, i наркомiв, i партiйних секретарiв до самостiйних рiшень та вчинкiв, мужньо й до кiнця виконували свiй обов’язок, залишалися вiрними присязi. Стiкаючи кров’ю, завдаючи чималих ударiв по вороговi, вони трималися до останньго. На кiстках солдатiв-героїв i мученикiв 1941-1942 рр. створювалися передумови перелому в ходi вiйни».
   Важливо дати оцiнку нацистського окупацiйного режиму, звернувши увагу на його антиукраїнську спрямованiсть. Мета гiтлерiвських агресорiв полягала в тому, щоб терористичними, насильницькими методами пограбувати завойованi територiї, максимально очистивши їх вiд корiнного населення, а для решти запровадити систему жорстокої позаекономiчної експлуатацiї. У планах колонiзацiї визначалося: «Україна – найплодючiша область Європи. Її завдання – постачати продукти харчування та сировину новiй Європi. А жити на українськiй землi повиннi тiльки люди нiмецької арiйської кровi». Потрiбно було зовсiм небагато часу, щоб остаточно з’ясувалися цiлi Нiмеччини щодо України. На нарадi окупацiйних чиновникiв у Рiвному рейхскомiсар України Е.Кох сформулював їх так: «Мета нашої роботи – примусити українцiв працювати на Нiмеччину, а не ощасливити цей народ. Україна повинна постачати те, чого немає у Нiмеччинi. Цю роботу слiд проводити, не рахуючись з витратами».
   На територiї України було знищено близько 3 млн. 200 тиС. мирних жителiв. Тут виявлено майже 300 мiсць масових страт населення, 180 концтаборiв смертi, 50 гетто. До Нiмеччини вивезено близько 2 млн. 250 тиС. чол. В Українi готувався «життєвий простiр» для 25 мiльйонiв нiмецьких колонiстiв.
   Окремо потрiбно зупинитися на дiяльностi ОУН в роки вiйни. Характеризуючи її взаємовiдносини з нацистською Нiмеччиною, слiд вiдмiтити, що хоч вони мали спiльного ворога у виглядi комунiстичного режиму, однак їхнi цiлi були далеко не спiльними. З точки зору нiмцiв основна користь ОУН полягала в тому, щоб служити диверсiйною силою для створення хаосу в радянському тилу. Зi свого боку нацiоналiсти, розчарованi полiтикою Гiтлера щодо Карпатської України, не мали намiру бути знаряддям для Берлiна; вони поставили собi за мету скористатися вiйною й поширити по всiй Українi власний вплив. Вiдтак кожна сторона прагнула використати iншу у своїх власних, часто протилежних,iнтересах. Подiбна тактика уже невдовзi привела до конфлiкту. ОУН-Б (радикальне крило, очолюване С. Бандерою) пiшла на вiдчайдушний крок, проголосивши 30 червня 1941 р. у щойно занятому нiмецькими вiйськами Львовi Акт вiдновлення Української держави, прем’єром якої став Я.Стецько, соратник С. Бандери. Йдучи на вкрай ризиковану гру, ОУН-Б розраховувала, що нiмецьке вiйськове командування скорiше погодиться з цим фактом як iз доконаним, нiж пiде на конфронтацiю з українцями з самого початку вторгнення. Однак подiбне не входило в плани нiмцiв. Помiчник державного секретаря Нiмеччини вимагав вiд С. Бандери оголосити Акт недiйсним. Проте останнiй вiдмовився зробити це, наголосивши, що, вiддаючи накази, «не спирався на жоднi нiмецькi органи влади й нi на жоднi угоди з нiмецькою владою, а тiльки на мандат, який мав вiд українцiв». У вiдповiдь гестапо 15 липня 1941 р. заарештувало С. Бандеру та український уряд на чолi з Я.Стецьком, а також розпочало репресiї проти членiв ОУН. Це заставило нацiоналiстiв перейти в пiдпiлля та розпочати пiдготовку до вiдкриття нового фронту своєї боротьби – цього разу проти Нiмеччини. У квiтнi 1942 р. на II конференцiї ОУН нацизм i бiльшовизм були оголошенi головними ворогами України.
   Далi варто прослiдкувати розгортання антифашистської боротьби, яка охопила практично всю окуповану територiю України. При цьму слiд детальнiше розглянути передумови створення та дiяльнiсть Української Повстанської Армiї, похiдних груп ОУН, радянського партизанського та пiдпiльного рухiв, показати, що було спiльного в їхнiй боротьбi, якою була їхня мета та що їх рiзнило. Поза увагою не повиннi залишитися питання про змiни в iдеологiї та дiяльностi ОУН (III надзвичайний великий збiр ОУН у серпнi 1943 р.), створення УГВР (червень 1944 р.), iдейну платформу та долю дивiзiї «СС – Галичина».

   3. У третьому питаннi студенти мають розповiсти про подiї завершального етапу 2-ї свiтової вiйни. Висвiтлення його необхiдно розпочати з розгляду вiйськових операцiй, якi дали змогу чотирьом Українським фронтам розгромити угрупування нiмецько-фашистських вiйськ «Пiвдень» i групу «А», звiльнити всю Україну. Зокрема, протягом кiнця лiта й осенi 1943 р. радянськi вiйська пiд командуванням I.Конєва, М.Ватутiна та Р.Малиновського зайняли Лiвобережжя i ДонбаС. 23 серпня в результатi запеклих боїв нiмцi вдруге й востаннє втратили Харкiв. На кiнець вересня 1943 р. Червона армiя вийшла до Днiпра. Центр бойових дiй перемiстився в район середньої течiї рiки.
   Слiд наголосити, що в цей час почався кульмiнацiйний момент битви за Україну. Пiд безперервним вогнем артилерiї та ударами авiацiї противника воїни змушенi були проводити переправу через цю найбiльшу на їхньому бойовому шляху водну перепону. На правий берег пливли хто як мiг: тримаючись за колоди, дошки, порожнi дiжки, ящики, плащ-намети, напхапнi соломою. На виручку прийшло населення приднiпровських сiл. Але тисячами солдати тонули в холоднiй осiннiй водi. Учасник форсування Днiпра письменник В.Астаф’єв згадував: «Двадцять п’ять тисяч входить у воду, а виходить на тому березi три тисячi, максимум п’ять. Через п’ять-шiсть днiв усе це спливає. Уявляєте?»
   6 листопада Ватутiн вступив до Києва. У сiчнi 1944 р. пiсля короткої перерви радянськi вiйська розпочали очищення вiд нiмцiв Правобережжя i Криму. Успiшне здiйснення цiєї мети забезпечила важлива перемога пiд Корсунем-Шевченкiвським. У березнi-квiтнi 1944 р. були звiльненi обласнi центри – Херсон, Вiнниця, Проскурiв, Тернопiль, Чернiвцi, Миколаїв, Одеса. 27 липня був звiльнений Львiв. У вереснi радянськi сили перетнули Карпати. Пiд час Карпато-Ужгородської операцiї закiнчилося звiльнення вiд фашистської окупацiї територiї України в її довоєнних кордонах. А на останнiй стадiї операцiї було очищено вiд вiйськ противника Ужгород. 28 жовтня 1944 р. завершилося звiльнення Закарпатської України. Потрiбно звернути увагу, що остання подiя створила умови для остаточного возз’єднання українських земель.
   У висновках треба показати джерела та значення перемоги над фашистською Нiмеччиною, розкрити роль i мiсце українського народу в її досягненнi, а також проаналiзувати втрати України у 2-й свiтовiй вiйнi.

   4. При розглядi останнього питання теми слiд проаналiзувати труднощi, якi переживала Україна пiсля вiйни: об’єктивнi – збитки народному господарству, людськi втрати тощо i суб’єктивнi, пов’язанi з функцiонуванням командно-адмiнiстративної системи в умовах диктатури Сталiна.
   Охарактеризуйте складний процес вiдбудови промисловостi України, труднощi вiдновлення сiльського господарства, насильство у проведеннi колективiзацiї на захiдноукраїнських землях, узагальнiть пiдсумки цього процесу. Визначте причини голоду 1946-1947 рр. в Українi, його наслiдки. При цьому важливо зазначити, що в той час як в Українi за найскромнiшими офiцiйними пiдрахунками вiд голоду померло не менше 800 тиС. людей СРСР експортував зерно, в першу чергу до країн «народної демократiї» – Болгарiї, Румунiї, Польщi, Чехословаччини. «Радянський Союз врятував нас вiд голоду»,- зазначав президент Чехословаччини К.Готвальд. У квiтнi 1946 р. було пiдписано угоду про поставку Францiї 500 тиС. т. зерна. В цiлому експорт зернових iз СРСР тiльки 1946 р. склав 1.7 млн. т., що могло б стати суттєвою допомогою голодуючим регiонам. При цьому поставки здiйснювались за цiнами нижче свiтових i переважно в кредит.
   Вiдзначте причини нової хвилi масових репресiй в Українi, зупинившись на таких її проявах, як численнi департацiї цiлих народiв та окремих суспiльних груп, переслiдування осiб, що перебували у фашистських таборах та на окупованiй ворогом територiї, лiквiдацiя греко-католицької церкви, операцiя «Вiсла» тощо.
   Простежте, як комунiстичний режим гальмував розвиток науки, лiтератури, мистецтва, як посилювався натиск сталiнщини на українську iнтелiгенцiю в кiнцi 40-х рокiв, зокрема, згадайте про кампанiю цькування української елiти, органiзовану Л.Кагановичем. Звернiть увагу на постанови ЦК ВКП(б) 1946-1948 рр., пiд впливом яких ЦК КП(б)У ухвалив ряд своїх постанов, у яких розглядався стан справ в українськiй радянськiй лiтературi та мистецтвi.
   На основi постанови 1946 р. «Про перекручення i помилки у висвiтленнi iсторiї української лiтератури в «Нарисi iсторiї української лiтератури», «Про журнал сатири та гумору «Перець», «Про журнал «Вiтчизна», «Про репертуар драматичних та оперних театрiв i заходи щодо його полiпшення», «Про стан i заходи щодо полiпшення музичного мистецтва на Українi у зв’язку з постановою ЦК ВКП(б) «Про оперу «Большая дружба» В.Мураделi» простежте авторитарнiсть думок i оцiнок як загального стану культури, мистецтва, iсторичної науки в Українi, так i окремих творiв та їх авторiв, грубе i некомпетентне втручання партiйних органiв у дiяльнiсть творчої iнтелiгенцiї, заперечення елементарних свобод.
   Розкрийте змiст дискусiй з питань фiлософiї, мовознавства, полiтичної економiї кiнця 40-х рокiв. Розкажiть про боротьбу Т.Лисенка проти вiдомих учених-генетикiв, про вплив «лисенкiвщини» на розвиток цiєї науки в Українi.
   Окремо слiд зупинитися на розглядi боротьби УПА та УГВР проти комунiстичного тоталiтаризму. Вони протягом 1944-1945 рр. розширювали свiй вплив у Галичинi та на Волинi, сподiваючись на виникнення вiдкритого конфлiкту мiж СРСР та захiдними демократiями.
   Проте цi сподiвання не виправдалися. Сталiнський режим спрямував великi сили на придушення нацiонально-визвольної боротьби народiв СРСР. Найбiльшу небезпеку становив визвольний рух в окупованих у 1940 р. державах Балтiї та на захiдних землях України, оскiльки саме там народнi маси мали певний досвiд життя в умовах демократiї (хай i обмеженої внаслiдок iсторичних умов) та полiтичної самоорганiзацiї незалежницьких сил. Дайте оцiнку визвольних змагань на захiдноукраїнських землях у пiслявоєнний перiод, покажiть їх наслiдки.
   У висновках дайте загальну оцiнку суспiльно-полiтичної обстановки в Українi в другiй половинi 40-х – на початку 50-х рокiв. Звернiть увагу на зростання в цей час критичних настроїв серед рiзних верств суспiльства. Зазначте, що iдеологiчна реакцiя, ескалацiя якої розгорнулася вiдразу пiсля закiнчення вiйни, значною мiрою вiдбила страх тодiшнього полiтичного режиму перед тими «бацилами» свободи, якi могли перенести на радянський грунт воїни, що переможно пройшли країнами Європи.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016