Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Історія України (М.В. Лазарович) arrow Тема 1. Найдавніші часи в історії України
01.09.2014
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Тема 1. Найдавніші часи в історії України

Тема 1. Найдавніші часи в історії України

(2 год.)

План

1.   Формування людського суспiльства.
2.   Становлення i розвиток державотворчої традицiї на територiї України: кiммерiйцi, скiфи, сармати, античнi мiста-держави Пiвнiчного Причорномор’я.
3.   Стародавнi слов’яни.
4.   Український народ – автохтон на своїй землi.

Реферати

Трипiльська культура в iсторiї українського народу. Антська держава та її значення.

Список лiтератури

1.   Брайчевський М. Антське царство. Конспект iсторiї України. Нова концепцiя // Старожитностi. – 1991. – № 5.
2.   Брайчевський М. Скiфи. Конспект iсторiї України. Нова концепцiя// Там же. – №4.
3.   Василенко Г. Велика Скiфiя. – К., 1991.
4.   Василенко Г. Руси. –К.,1990.
5.   Велика iсторiя України: У 2 т.Т.I / Зладив М. Голубець. – К., 1993. – C.11-61.
6.   Влес-книга // Днiпро. – 1990. – № 4.
7.   Грабовський С. , Cтавроянi С. , Шкляр Л. Нариси з iсторiї українського державотворення. – К., 1995. – С. 7-62.
8.   Грушевський М. Iлюстрована iсторiя України. – К., 1990. – С. 9-48.
9.   Грушевский М. Очерк истории украинского народа. – К., 1990. – С. 5-33.
10.  Давня iсторiя України: У 2 кн. / Толочко П. (кер. авт. кол.), Козак Д., Крижицький С. та iн. – К., 1995.
11.  Дорошенко Д. Нарис iсторiї України. – Львiв, 1991. – С. 32-46.
12.  Ефименко А. История украинского народа. – К., 1990. – С. 9-26.
13.  Жуковський А., Субтельний О. Нарис iсторiї України. – Львiв, 1992. – С. 7-12.
14.  Залiзняк Л. Про козакiв, арiїв та їхню прабатькiвщину // Старожитностi. – 1992. – № 5.
15.  Iгнатович Е. Україна – terra i№cog№ito. – К., 1992.
16.  Iсторiя України: нове бачення: У 2 т. Т.I / Пiд ред.В.Смолiя. – К., 1995. – С. 5-39.
17.  Крип’якевич I. Iсторiя України. – Львiв, 1990. – С. 22-33.
18.  Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Iсторiя України. – Тернопiль, 1995. – С. 6-13.
19.  Паїк В. «Велика Скитiя» – велика Сколотiя // Державнiсть. – 1992. – № 1-2.
20.  Опис Скитiї Геродота // Л.Ч.К. – 1993. – № 7-9.
21.  Полонська-Василенко Н. Iсторiя України: У 2 т. Т.I. – К., 1992. – С. 13-85
22. Субтельний О. Україна: iсторiя. – К., 1991. – С. 17-32.
 

Методичнi поради

   1. Висвiтлюючи перше питання, слiд дати коротку характеристику основних етапiв формування людського суспiльства. Потрiбно зазначити, що на територiї сучасної України найдавнiшi люди з’явилися ще в перiод стародавнього кам’яного вiку (палеолiту) близько 1 млн. рокiв тому. Вони жили невеликими групами, що утворювали т.зв. первiсне людське стадо, користувалися вогнем, вмiли застосовувати камiння i дерев’янi палицi, а також виготовляти примiтивнi знаряддя працi (гостроконечники, рубила, скребла тощо).
   Основним заняттям первiсних людей було полювання на диких тварин та збиральництво. На сучаснiй територiї України виявлено чимало слiдiв їх дiяльностi: на Закарпаттi, Житомирщинi, Донбасi, в Криму.
   Близько 35000 рокiв тому на змiну пiтекантропу й неандертальцю, якi жили в ранньому палеолiтi, з’явився новий тип людини, що вже належав до сучасного фiзичного типу – «Homo sapie№s», або «людина розумна». В Європi його ще називають кроманьйонцем, за назвою грота Кроманьйон (Францiя), де вперше було знайдено 5 кiстякiв цього типу.
   Технiка виготовлення знарядь працi й господарство кроманьйонцiв досягли вищого, нiж у неандертальцiв, ступеня розвитку. Вони виготовляли рiзноманiтнi знаряддя з каменю та кiстки, прикраси, статуетки, що нагадують людину, фiгури тварин. Основним джерелом добування їжi було полювання на великих тварин – мамонта, зубра, бiзона, носорога, печерного ведмедя. Мисливська зброя стала досконалiшою – з’явилися дротики, гарпуни, списокидалки.
   У цю ж епоху склався родовий лад i вiдбулася племiнна органiзацiя суспiльства. Рiд стає основною суспiльною ланкою i об’єднує родичiв по материнськiй лiнiї, що свiдчить про виникнення матрiархату. Вiн не означав головної ролi жiнки у виробничiй сферi, однак жiнка оберiгала вогонь, житло, дiтей.
   Виникли давнi форми релiгiйних вiрувань: анiмiзм – культ предкiв i шанування померлих; магiя – вiра в те, що заклинаннями та обрядами можна вплинути на хiд подiй; тотемiзм – вiра в спiльного для конкретного колективу предка зi свiту тварин чи рослин; фетишизм – поклонiння предметам неживої природи.
   Кроманьйонцi продовжували споруджувати житла на зразок чуму чи яранги, а також землянки i напiвземлянки. В Українi їх залишки виявленi поблизу сiл Мезина на Чернiгiвщинi й Межирiччя на Канiвщинi.
   Нових досягнень людське суспiльство здобуло в епоху середнього кам’яного вiку (мезолiту), який тривав з XII до VI тиС. до н.е. У результатi потеплiння складалися ландшафтно-географiчнi зони, близькi до сучасних. Змiнився рослинний i тваринний свiт. Вiдповiдно до цього змiнювалися i умови життя людей, зокрема добування ними їжi, – що стало поштовхом до виготовлення складнiших знарядь працi. Були створенi вироби для обробки дерева – долото, сокира, тесло; новi знаряддя з кiстки та дерева (ножi, кинджали, списи) з крем’яними пластинами.
   Надзвичайно важливим досягненням цього часу є винайдення лука i стрiли – першої «механiчної» зброї дистанцiйної дiї.
   Крiм мисливства одним iз основних занять стає рибальство. З’явилися рiзноманiтнi пристосування для ловлi риби, а також човни, видовбанi з цiльних стовбурiв дерев, та весла.
   На дану епоху припадає початок приручення диких тварин, насамперед собаки, потiм – свинi.
   У межах країни виявлено сотнi мезолiтичних поселень i стiйбищ – бiля сiл Бiлолiсся, Гиржеве, Мирне на Одещинi, Осокорiвка в Надпорiжжi, в Криму.
   Завершальною стадiєю кам’яного вiку стала епоха неолiту (нового кам’яного вiку), котра тривала з VI по III тиС. до н.е. й характеризувалася великими змiнами в економiцi. Поряд з традицiйними її формами – мисливством, рибальством i збиральництвом – зароджуються й поширюються новi – скотарство i землеробство. Процес переходу вiд присвоюючих форм господарювання до вiдтворюючих був якiсно новим етапом в iсторiї людства, який сучаснi вченi називають «неолiтичною революцiєю».
   Для виготовлення знарядь працi продовжує використовуватися традицiйна сировина – камiнь, кiстка, рiг, дерево. Але з’являються новi методи їх обробки – крiм простого оббивання ще й пиляння, шлiфування та примiтивне свердлiння.
   Одним з важливих досягнень стає виготовлення глиняного посуду. Випалена на вогнi глина була першим штучним матерiалом, котрий створила людина.
   У соцiальному аспектi неолiтична епоха була часом розквiту родового ладу. Основу виробничих вiдносин становила спiльна власнiсть роду на знаряддя та продукти працi.
   На сьогоднi в Українi в долинах Днiпра, Сiверського Дiнця, Пiвденного Бугу, Днiстра, Десни, Прип’ятi та iнших рiк виявлено близько 500 неолiтичних поселень.
   Якiсно новим перiодом розвитку первiсного суспiльства став мiдно-кам’яний вiк (енеолiт), який в межах України датується IV-III тиС. до н.е. У цей час з’являються першi металевi вироби – мiднi та золотi. Основним заняттям населення стають землеробство i скотарство. Зароджується орне землеробство з використанням тяглової сили бика. Було винайдено колесо, а вiдтак з’являється колiсний транспорт.
   Необхiдно наголосити, що серед енеолiтичних племен на територiї сучасної України провiдне мiсце посiдали хлiборобськi племена Трипiльської культури. Поширена на територiї вiд пiвденно-схiдного Прикарпаття до Днiпра ця культура розвивалася протягом IV-III тиС. до н.е.
   Основою життєдiяльностi трипiльських племен було орне землеробство, а також скотарство. Надзвичайно високий рiвень мали домашнi виробництва й общиннi ремесла, особливо гончарство та металообробка. За етнографiчними ознаками Трипiльська культура дуже близька й подiбна до української, проте повнiстю ототожнити їх наука не наважується.
   На змiну енеолiтичному вiковi прийшов бронзовий (II – поч.I тиС. до н.е.), характерною рисою якого було поширення виробiв з бронзи. У сучасних межах України бронзовий вiк характеризується передусiм швидким розвитком скотарства i землеробства, що сприяло процесу видiлення скотарських племен з середовища землеробських. Це був перший великий суспiльний подiл працi.
   Розвиток скотарства, землеробства, ремесла та обмiну привiв до значних змiн у стародавньому суспiльствi. Головну роль в господарському життi стали вiдiгравати чоловiки. Внаслiдок цього утворилася патрiархальна органiзацiя суспiльства. Господарською основою стала патрiархальна сiм’я, що складалася з кiлькох поколiнь родичiв по батькiвськiй лiнiї.
   Освоєння виробництва залiза на поч. I тиС. до н.е. сприяло дальшому розвитковi суспiльства. Завдяки поширенню рiзних ремесел та успiхам землеробства вiдбувся другий великий суспiльний подiл працi: ремесло вiдокремилося вiд землеробства. Посилилася майнова та соцiальна диференцiацiя суспiльства, створивши необхiднi передумови для виникнення станово-класових вiдносин та держави.

   2. Приступаючи до розгляду другого питання, потрiбно звернути увагу, що початок раннього залiзного вiку на територiї України був пов’язаний з виникненням найдавнiших великих племiнних союзiв та рабовласницьких держав, появою перших писемних вiдомостей про пiвденну частину українських земель.
   На рубежi II-I тиС. до н.е. все степове Причорномор’я вiд Дону до Днiстра населяли найдавнiшi з вiдомих племен – кiммерiйцi. Їх етнiчнiсть остаточно не з’ясована. Проте бiльшiсть iсторикiв минулого й сучасностi вважають, що це були вихiдцi з Азiї.
   Провiдною галуззю в господарствi кiммерiйського суспiльства було кочове скотарство, яке давало змогу максимально використовувати природнi ресурси займаних територiй. Значну роль в життi кiммерiйцiв вiдiгравала вiйна. Походи в країни Передньої й Малої Азiї вiдкривали перед ними широкi можливостi для здобуття нових продуктiв землеробства й ремесла. Вiйськово-полiтичне об’єднання кiммерiйцiв проiснувало до VII ст. до н.е. i розпалося пiд натиском скiфських племен.
   Скiфи – загальна назва основних племен Пiвнiчного Причорномор’я, що мешкали тут з VII по III ст. до н.е. Етнiчне походження скiфiв викликає також неоднозначнi припущення, проте бiльшiсть науковцiв схиляється до думки, що вони пов’язанi з пiвнiчно-iранськими племенами. Ряд учених вважають скiфiв, насамперед скiфiв-орачiв прапредками українського народу.
   Вiд самого початку своєї появи в Криму та Надчорномор’ї скiфи вели активну войовничу полiтику супроти своїх сусiдiв. Їхнi успiхи у воєнних дiях значною мiрою були зумовленi наявнiстю у них найдосконалiшої для тiєї доби зброї.
   Наприкiнцi VI ст. до н.е. в причорноморських степах формується могутнє державне об’єднання на чолi зi скiфами, до складу якого входили рiзнi за походженням народи. Це були першi паростки державностi на територiї сучасної України. Скiфи створили високу матерiальну культуру. Вона увiбрала в себе досягнення мiсцевих племен, передових цивiлiзацiй Сходу, Кавказу i особливо Грецiї, а пiзнiше – i Риму. В свою чергу Скiфiя справляла iстотний вплив на економiку, суспiльний устрiй, матерiальну культуру, iдеологiю землеробського населення лiсостепової України.
   У III ст. до н.е.могутня колись Скiфiя занепадає й поступається своїм мiсцем новим прешельцям зi Сходу – войовничим сарматам (савроматам).
   Масове переселення кочових сарматських племен iз заволзьких степiв на територiю Пiвнiчного Причорномор’я починається з кiнця II ст. до н.е. На рубежi нашої ери вони повнiстю освоюють степи мiж Доном i Днiпром, iнодi проникаючи аж до Пiвденного Бугу та Дунаю. Основу господарства переважної бiльшостi сарматських племен становило кочове скотарство. Частина населення займалася землеробством та ремеслом.
   Майже 600 рокiв сармати наводили жах на античний свiт, але у III ст. н.е. їхньому володарюванню в українських степах настав кiнець. Спершу нищiвного удару їм завдали готи – германськi племена, що просунулися з Пiвнiчного Заходу, а в другiй половинi IV ст. н.е. їх добили гуни – новi кочiвники, що з’явилися у степовiй Українi.
   Починаючи з VII ст. до н.е., поряд iз скiфською експансiєю в Пiвнiчне Причорномор’я, в цих мiсцях розпочинається також грецька колонiзацiя. На вiдмiну вiд скiфiв, еллiни-колонiсти приходили невеликими загонами, вiдтворюючи на мiсцях свого розселення звичну для них систему поселень i господарювання. Такою господарчою i водночас полiтичною системою був полiс – своєрiдна форма соцiально-економiчної та полiтичної органiзацiї суспiльства у виглядi мiста-держави.
   Греки заснували мiста Тiра на Днiстрi, Ольвiю на Бузi, Херсонес бiля нинiшнього Севастополя, Пантикапей на мiсцi сучасної Керчi та iн., перетворивши їх на центри торгiвлi та ремесел. З V ст. до н.е. з об’єднаних грецьких мiст на Таманському i Керчинському пiвостровах створено Боспорське царство з центром у Пантикапеї. Це були типовi рабовласницькi держави, якi багатiли на торгiвлi рабами, хлiбом, рибою i т.iн.
   У III-IV ст. н.е. майже всi античнi держави Пiвнiчного Причорномор’я припинили своє iснування. У 270 р. вони зазнають поразки вiд готiв, а через 100 р. їх остаточно знищила навала гунiв.
   Давньогрецькi мiста-держави справили великий вплив на соцiально-економiчний, полiтичний, культурний розвиток не лише сусiднiх з ними скiфiв, сарматiв та iн., а й бiльш вiддалених племен, у тому числi слов’янських.

   3. Сучаснi українцi є однiєю з гiлок iсторичного слов’янства. Тому важливим є з’ясування процесу етногенезу слов’ян, їх розселення тощо. Значна частина науковцiв схиляється до думки, що свої початки слов’янський свiт бере ще у бронзовому i ранньозалiзному вiках (II-I тиС. до н.е.). Вперше про слов’ян-венедiв (венетiв) згадують римськi автори I-II ст. н.е. Плiнiй Старший, Тацит, Птолемей, а з VI ст. про них ширше говорять вiзантiйськi iсторики Йордан, Прокопiй Кесарiйський, Iоанн Ефеський та iн. Зокрема, Йордан повiдомляє, що вони походять вiд одного кореня i вiдомi пiд трьома назвами: венетiв, антiв i склавинiв. Тобто на рубежi нашої ери слов’яни сформувалися як самостiйна етнiчна спiльнота, що спiвiснувала в Європi з германцями, фракiйцями, сарматами, балтами, угрофiнами. В цей час, як видно з аналiзу писемних джерел, вони займали райони Вiсли, Днiстра, Прип’ятського Полiсся, сягали Верхнього Поднiпров’я. На початку н.е. завершився поділ слов’янської спільноти на дві групи: східну і західну. У 5-9 ст. частина слов’ян переселилась на Балканський півострів, де утворилась південнослов’янська група.
   Схiднi слов’яни, що жили на територiї сучасної України, вже у ІV ст. мали велике державне об’єднання антів (на думку М.Брайчевського, це об’єднання склалося протягом ІІ ст.), яке в період найвищого його піднесення займало лісостепову зону від Дону до Румунії й далі на Балкани. У цiй державi панував демократичний лад. Прокопiй Кесарiйський писав, що слов’янами та антами не править хтось один, але здавна управляє ними народне зiбрання i всi справи, добрi чи лихi, вони вирiшують спiльно. За часiв загальної небезпеки вони обирали правителя, авторитет якого визнавав весь народ. Маючи досить сильну вiйськову органiзацiю, анти, яких М.Грушевський вважав предками українського народу, вели успiшнi вiйни зi своїми сусiдами. Зокрема, вони завдали поразки готам у IV ст. й часом навiть погрожували  столицi  Вiзантiї –  Константинополю.  Проiснувавши близько кількох столiть, антська держава занепала у боротьбi з аварами.
   Протягом VII ст. схiднi слов’яни зосереджувалися на правому березi Днiпра. Лiтопис «Повiсть временних лiт» дає такий огляд племен, що у VIII-IХ ст. проживали на територiї сучасної України: поляни заселяли сучаснi Київщину i Канiвщину; древляни Схiдну Волинь; сiверяни – Днiпровське Лiвобережжя; уличi – Пiвденне Поднiпров’я i Побужжя; хорвати – Прикарпаття та Закарпаття; волиняни (бужани) – Захiдну Волинь; тиверцi – над Днiстром.
   Племена на територiї сучасної України займалися землеробством, скотарством, полюванням, риболовством; у них були розвиненi ремесла – гончарство, ткацтво, обробка залiза. Вони вели жваву торгiвлю зi своїми сусiдами i дальшими країнами.
   Економiчною основою схiднослов’янського суспiльства була родова власнiсть на землю, а кожна група населення входила до складу племенi. Водночас у VIII-IX ст. розвиток суспiльних вiдносин у слов’ян визначався змiцненням господарської самостiйностi малих сiмей, якi перетворювалися на головний виробничий осередок.
   Вiдносно високого рiвня розвитку досягли давнi слов’яни в iдеологiчнiй сферi. Вже в перших столiттях нової ери вони мали цiлiсну язичницьку мiфологiю й органiзованi форми культу. Провiдне мiсце в язичницькому пантеонi посiдали божества, пов’язанi з аграрним культом – Сварог, Даждьбог, Хорс, Велес та iн.
   Характерним для полiтичної органiзацiї схiдних слов’ян було утворення племiнних союзiв, якi в мiру свого змiцнення i консолiдацiї перетворювалися на об’єднання державного типу. До найбiльших раннiх племiнних об’єднань вiдносяться полянське з осередком у Києвi, дулiбське i волинянське на територiї пiзнiшої Волинської землi. Цi утворення стали важливим кроком на шляху до виникнення в IX ст. могутньої держави – Київської Русi.

   4. Знайомлячись iз проблемою генезису українського народу, необхiдно усвiдомити, що це дискусiйне питання, що рiзнi iсторики дають на нього неоднозначну вiдповiдь. Однак серед усiєї рiзноманiтностi поглядiв на цю проблему в iсторичнiй лiтературi чiтко простежується три пiдходи.
   Перший – росiйський, великодержавно-шовiнiстичний, який започаткували росiйськi дворянськi iсторики (В.Татiщев, М.Щербатов, М.Карамзiн, С. Соловйов). Cуть його – українського народу як такого не було i нема, а є «малороси» – складова частина росiйського народу.
   Сьогоднi всiм очевидна абсурднiсть такого твердження, i тому нiхто, за винятком хiба що В.Жириновського та йому подiбних, не насмiлюється пропагувати такi погляди.
   Другий пiдхiд – бере свій початок ще з періоду середньовіччя, коли під впливом політичних чинників зародилася ідея про спільність походження росіян, українців і білорусів з єдиної давньоруської народності, яку пізніше образно назвали «колискою братніх народів». Ця ідея відповідала великодержавним інтересам правлячих кіл і певних верств населення Російської імперії та Радянського Союзу і всіляко ними підтримувалася. За радянської доби власті перетворили цю концепцію на панівну, всіляко її популяризували й пропагували.
   Новий напрям у розробці проблеми етногенезу українського народу започаткував наприкінці ХІХ ст. київський археолог Вікентій Хвойка. Досліджуючи пам’ятки Трипільської та наступних культур, вчений дійшов висновку про автохтонність мешканців Подніпров’я з давніх давен. Це дало змогу висунути й розвинути ідею про поступальний етнічний розвиток українців із часів Трипільської культури через скіфські племена до сучасних українців. Автохтоністом у дослідженні проблеми виступав і М.Грушевський. Він вбачав початки українства в літописних антських племенах і доводив відмінність історичного розвитку українців і росіян. Вченому належить заслуга наукового спростування теорії походження українців, росіян, білорусів з єдиної давньоруської народності.
   Дослiджуючи це питання, слiд також звернути увагу на те, що утворення держави на українських землях відбувалося паралельно з аналогічними процесами в Європі. Зокрема, в другій половині І тиС. на Заході утворилися Болгарське царство, держава Само (Великоморавське князівство), а на Сході – Хазарський каганат (в прикаспійських степах). Вже в VІІ ст. праукраїнську державу – федерацію полян, західних сіверян й древлян – сучасники називали Руссю. Одночасно зі зміцненням позицій київських князів федеративна форма правління еволюціонувала в самодержавну. Цей процес відбувався повільно, суперечливо, але неухильно. Наприкінці VІІІ – першій половині ІХ ст. у Середньому Подніпров’ї утворилося стабільне праукраїнське державне об’єднання «Руська земля». (Окремі дослідники вважають, що арабські автори називали його Куявією, а сусідні – Артанією та Славією). Воно стало саме тим територiально-полiтичним i соцiальним ядром, навколо якого почала зростати давньоруська держава – Київська Русь.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2014