Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Психологія arrow Психофізіологія діяльності (М.С.Корольчук) arrow Можливості довільного керування вегетатикою
08.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Можливості довільного керування вегетатикою

Можливості довільного керування вегетатикою

   Проблема довільного керування вегетативними функціями, що не піддаються звичайно свідомому контролю, має важливе значення як для лікаря-психофізіолога, так і для клініки.
   Кожний внутрішній орган має коркове представництво, однак існуючі коркові зв'язки використовуються організмом не постійно, але можуть бути спеціально включені, а це служить підставою для довільного контролю функцій, які звичайно управляються підсвідомо. У той же час ми можемо довільно контролювати лише те, що нами усвідомлюється, а тому процеси, які протікають несвідомо, необхідно зробити усвідомленими, контрольованими. Це завдання може бути виконане двома шляхами за допомогою інструментальних методів: на цьому побудований метод адаптивного біоуправління з використанням апаратури, що аналізує зі зворотним зв'язком, який дозволяє вести додатковий сенсорний контроль змін регульованих функцій, і за допомогою методу аутотренінгу.
   І.М. Сеченов у роботі "Рефлекси головного мозку" показав, що волі можуть підкорятися тільки такі фізіологічні процеси, які супроводжуються відчуттями, що відбиваються в свідомості. Людиною усвідомлюються не усі компоненти психічних процесів, хоча, як вказував О.М. Леонтьев, такі елементи, як відчуття, можуть стати за певних умов предметом свідомості. Для цього необхідна могутня потреба, реалізована в різного роду предметних мотивах, що визначають його діяльність. Так, хворий, прагнучи стати здоровою людиною, ставить перед собою задачу навчитися керувати процесами, які відбуваються несвідомо, змінює свій спосіб життя і професійні заняття, лікується в лікарів, користуючись цілеспрямованими діями (відвідування аптеки і придбання виписаних ліків, прийом їх у визначені години і т.д.). Складні комплекси відчуттів, що виникають при цьому і стають предметом свідомого відображення, аферентують відповідні процеси центрального керування. Спочатку ці дії свідомі, потім автоматизуються і перестають усвідомлюватися. Не замислюючись, хворий механічно приймає таблетку після їжі, відмовляється від жирної їжі і т.д. Відчуття, що супроводжують ці дії, надходять у центральну нервову систему і через неї опосередковуються у виборі тієї чи іншої поведінки. Записи ЕКГ, ЕЕГ, ЕМГ, що відображають стан організму, є для хворого джерелом сенсорної інформації, яку можна використовувати для свідомих дій, для задоволення потреби бути здоровою людиною.
   Одним з методичних прийомів керування порушеною функцією є техніка адаптивного біоуправління. Під адаптивним біоуп-равлінням розуміють навчання фізіологічних чи перенавчання патологічно змінених функцій організму, здійснюване за допомогою замкнених біоелектричних систем із зовнішнім зворотним зв'язком. Для проведення адаптивного регулювання попередньо, в умовах фізіологічного спокою, досліджують динаміку функцій, що підлягають коригуванню, виявляють інформативні параметри цієї функції і визначають можливості використання їх у вигляді біологічно значимого сигналу зворотного зв'язку. В наш час використовують біоуправління показниками біоелектричної активності мозку, показниками рухової активності, вегетативних функцій.
   Принципова схема адаптивного біоуправління може бути представлена у такий спосіб. Інформація про стан організму, отримана за допомогою електродів, надходить на пристрій, що реєструє, і потім передається в блок порівняння, де виробляється визначення неузгодженості між отриманим значенням частоти біопотенціалу й існуючим еталоном. У блоці порівняння формується керуючий сигнал, який передається на виконавчий устрій.
   Обраний заздалегідь для регулювання параметр фізіологічної функції стає сигналом керування і несе надалі інформацію про успіх навчання. Більш раціональним вважається застосування сигналів нейтрального характеру (рухома крапка на екрані і т.д.), а не власне ЕЕГ і ЕМГ. В процесі навчання і тренування саморегулююча система організму методом спроб і помилок здійснює пошук оптимального положення крапки на екрані, який відповідає бажаному функціональному стану.
   За даними Міллера, при тривалому тренуванні за допомогою зворотного зв'язку можна незначно змінювати частоту серцевих скорочень від 2 до 5%. Здійснюється як звичайно через неусвідомлювані зміни акту дихання, але може бути істотно опосередковане через довільну сферу. Існують дві можливості довільного впливу на функції вісцеральних систем: перша з них складається під впливом лікаря або самонавіяння визначених емоційних станів, що могли б змінити ритм серцевих скорочень; друга — передбачає включення довільної мускулатури, за допомогою чого можна домогтися зміни діяльності вісцеральних систем. Подібні прийоми використовуються й у системі аутотренінгу.
   У функціонуванні соматичної і вегетативної нервової системи відсутня принципова різниця, і навчання вегетативних і соматичних функцій істотно не відрізняються, у той же час у процесі філогенезу постійному навчанню і перенавчанню піддаються тільки соматичні, зокрема, рухові функції. Спеціального навчання вегетативних функцій протягом життя індивіда не відбувається, а тому вважається, що довільне керування соматичними і вегетативними функціями відрізняються за механізмами і межами цих змін.
   Чернігівський В.Н. підкреслював, що навчання може змінювати частоту серцевих скорочень - це не навчання самого серця змінювати свою діяльність. Навчанню піддається не орган, а ті нервові механізми, що регулюють його діяльність, причому довільно зменшити частоту серцевих скорочень значно важче, чим прискорити її. Пояснюється це тим, що в звичайній обстановці ситуації, що викликають уповільнення серцевої діяльності, відносно рідкісні. В основному наша звична діяльність - ходьба, біг, емоційна напруга - супроводжується прискоренням серцебиття. Ця реакція детермінована еволюційно і міцно закріплена механізмами гомеостатичного регулювання.
   Існує думка, що розбалансування системи, її дестабілізація чи порушення її гомеостатичної рівноваги сприяють навчанню і завжди передують організації роботи системи на новому функціональному рівні.
   Наявність різних рівнів саморегуляції фізіологічних функцій дозволяє вивчити, які з них піддаються краще модулюючим довільним впливам. Довільний компонент у регулюванні функцій пов'язаний із процесами активації уваги, включенням неспецифічної активуючої системи мозку. Тому вважається, що саме з діяльністю неспецифічної системи мозку можна пов'язати навчання мимовільних функцій у людини. Ймовірно, адаптивне біоуправління робить активуючий вплив на них. Тому є підстава вважати, що головним і загальним механізмом навчання мимовільних функцій організму є довільна стимуляція неспецифічних систем мозку, внаслідок чого реакція замикається на рівні кортикального керування.
   Метод адаптивного біоуправління близький до активного методу психотерапії - аутогенного тренування. Аутотренінг _ вид психотерапії, заснований на максимальному м'язовому розслабленні, що сполучається із самонавіюванням. Саморегуляція емоційно-вегетативних функцій, оптимізація станів спокою й активності, підвищення можливостей реалізації психофізіологічних резервів організму й особистості, які досягаються за допомогою аутотренінгу, сприяють корекції станів організму, у тому числі і преморбідних, які дозволяють використовувати його при підготовці, навчанні і професійній адаптації фахівців операторського профілю. Цей метод залучає особистість до тренування волі, пам'яті, уваги, привчає до самоспостереження і самозвіту, що наближує аутогенне тренування до методу адаптивного біоуправління. В той же час метод адаптивного біоуправління має можливість більш локальних і різноманітних впливів, постійну інформацію про досягнуті результати навчання та їх кількісну оцінку.
   У матеріалах Міжнародного конгресу з питань психосоматичної медицини зустрічаються роботи, де аутогенне тренування поєднується із застосуванням біоуправління зі зворотним зв'язком. Це сполучення здійснюється в чотири етапи.
   На першому етапі проводиться навчання базисним вправам аутотренінгу з використанням спеціальної апаратури для отримання інформації про динаміку фізіологічних показників у процесі сеансів (електроміограф, пневмо- і пульсотахометр, апарати для реєстрації AT, ЕКГ, ЕЕГ, КГР та ін.).
   На другому етапі під контролем приладової інформації здійснюється поступовий перехід до заміни сигналів зворотного зв'язку власними відчуттями тих, хто навчаються.
   На третьому етапі виробляється контроль засвоєння прийомів саморегуляції, які виконуються самостійно. При цьому здійснюється лише контрольний вимір фізіологічних показників до і після сеансу аутотренінгу. Результати можуть повідомлятися за розсудом психофізіолога.
   На четвертому етапі використання прийомів саморегуляції проводиться тільки під контролем власних відчуттів.
   Крім зазначених методів існують й інші, у тому числі і метод "нав'язування ритму". На екрані демонструється ритмічне звуження і розширення світлової плями, що імітує екскурсії грудної клітини при диханні. Одночасно через навушники синхронно подається шум прибою. Програма дії приладу дозволяє поступово уповільнювати швидкість подачі подразника до ритму дихання людини, яка глибоко спить (від 20 до 4 дихальних циклів у хвилину), а через дихальні цикли уповільнюється частота серцевих скорочень і знижується AT.
   Тренування в управлінні вегетативними функціями організму повинно бути етапом, відомим переходом від включення свідомого контролю до неусвідомлених автоматизованих дій. При цьому самонавчання може мати значення не тільки для адаптації людини до здійснення важких для неї функцій в екстремальних умовах існування і праці, але таких функцій, які вважаються нездійсненими зовсім.

Завдання для самопідготовки та запитання для самоконтролю

1. Поняття психіки і вегетатики.
2. Історичні аспекти розвитку психіки і вегетатики.
3. Організація і керування вегетативними функціями.
4. Типи взаємин психіки і вегетатики.
5. Посилення екскреторно-евакуаційної захисної функції.
6. Посилення гемоциркуляторної функції.
7. Можливості довільного керування вегетатикою.

Література для поглибленого вивчення

1. Апанасенко Г.Л. К проблеме трактовки механизмов восстановления физической нагрузки // Теория и практика физкультуры. - 1985. - № 6.
2. Апанасенко Г.Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. - СПб.: Петрополис, 1992.
3. Балов А.Ш., Киргуев А.Х. Физическое воспитание как фактор повышения профессиональной подготовки советских воинов. - М.: ВПА, 1982.
4. Бачерников Н.Е., Воронцов М.П., Добромиль З.И. Психогигиена умствемного труда учащейся молодежи. - К.: Здоровье, 1988.
5. Блінов О.А. Формування емоційної стійкості у військовослужбовців аеромобільних військ під час повітряно-десантної підготовки. - Дис. канд. психол. наук. - К., 1999.
6. Бобков Ю.Г., Виноградов З.М., Катков В.Ф., Лосев С.С., Смирнов А.Б. Фармакологическая коррекция утомления. - М.: Медицина, 1964.
7. Бондаренко А.Ф. Психологичекая помощь: Теория и практика: Учеб. пособ. - К.: Укртехпрес, 1997.
8. Броневицкий Г.А. Управление психическими состояниями моряков в походах. - М.: Воениз-дат, 1984.
9. Булич Э.Г. Как повысить умственную работоспособность студента. - К.: Вища шк., 1989.
10. Горго Ю.П. Психофізіологія (прикладні аспекти): Навч. посібник. - К.: МАУП, 1999.
11. Карпухина A.M. Контроль и регуляция состояний человека как фактора повышения эффективности трудовой деятельности. - К.: Знание, 1985.
12. Карпухина A.M. Психологические и психофизиологические пути повышения эффективности деятельности. - К.: РДЭНТП, 1990.
13. Корниенко Н.В., Корольчук Н.С., Горлов В.М. Методическое пособие по формированию умения и отработке навыков по специальности "Социальный педагог-психолог". - К.: КВВМУ, 1991.
14. Корольчук М.С. Актуальні проблеми психологічного забезпечення професійної діяльності. / Вісник: Збірник наукових статей Київського міжнародного університету. (Серія: Педагогічні науки. Психологічні науки). - Вип. 1. - К.: Правові джерела, 2002.
15. Корольчук М.С. Актуальні проблеми психофізіології військової діяльності. - К.: М0У, 1996.
16. Корольчук М.С. Практикум з психофізіології військової діяльності. - К.: КВГІ, 1997.
17. Корольчук М.С. Психологія професійної діяльності в екстремальних умовах. -Дис. докт. психол. наук. - К.: Інститут психології Академії педагогічних наук України, 1997.
18. Корольчук Н.С. Воздействие импульсным электрическим током на ЦНС корабельных специалистов как способ сохранения работоспособности. - Североморск, 1979.
19. Крайнюк В.М. Практикум з психології: Курс лекцій. Ч. 1, 2 - К.: КиМУ, 2002.
20. Крайнюк В.М. Психологічні особливості проявів тривожності і агресивності у юнаків призовного віку. - Дис. канд. психол. наук. - К.: Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, 1999.
21. Криворучко П.П. Психологічне забезпечення професійної діяльності корабельних спеціалістів у тривалому плаванні. - Дис. канд. психол. наук. - К.: КВГІ НА0У, 1998.
22. Лебедев В.И. Экстремальная психология. Психическая деятельность в технических и экологически замкнутых системах: Учебник. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.
23. Лобенко А.А., Асмолов А.К. Компенсаторно-приспособительные механизмы у моряков. - К.: Здоров'я, 1991.
24. Макаренко М.В. Теоретические основы и методики профессионального психофизиологического отбора военных специалистов. - К.: М0У, 1996.
25. Методические рекомендации. Функциональное состояние и работоспособность личного состава ВМФ с нейроциркуляторной дистонией. - М.: Воениздат, 1991.
26. Методические указания по медицинскому контролю за военнослужащими, находящимися на послепоходовом отдыхе. - М.: ВМФ, 1979.
27. Осьодло В.І. Психодіагностика та корекція функціональних станів операторів в умовах професійної діяльності. - Дис. канд. психол. наук. - К.: Київський НУ ім. Т.Шевченка, 2001.
28. Ріпа Л.А., Карманов М.М. Психологія військової дисципліни та її профілактика: Навч. посібник. - К.: ВГІ НАОУ, 2001.
29. Руководство по физиологии труда / Под ред. З.М. Золиной, Н.Ф. Измерова. - М.: Медицина, 1983.
30. Сапов И.А., Новиков B.C. Неспецифические механизмы адаптации человека. - Л.: Наука, 1984.
31. Стасюк В.В. Формування емоційної стійкості у воїнів десантників. - Дис. канд. психол. наук - К., 1999.
32. Стенько Ю.М. Психогигиена моряка. - Л.: Медицина, 1981.
33. Титаренко Т.М. Життєва криза як індикатор особистісного розвитку. // Практична психологія: теорія, методи, технології. - К., 1997.
34. Трофімов Ю.Л. Психологія. - К.: Либідь, 1999.
35. Чайченко Г.М. Основы физиологии высшей нервной деятельности: Учеб. пособие. - К.: Вища шк.: Изд-во при киев, ун-те, 1987.
36. Шемелюк І.М. Психологічні особливості самоактуалізації студентів гуманітарного вузу у стосунках з людьми. Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка - К., 2001. -Т. З, ч. 1.
37. Ягупов В.В. Соціальна та військова психологія: Навч. посібник. - К.: Київський університет, 2000.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016