Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Психологія arrow Психофізіологія діяльності (М.С.Корольчук) arrow Організація і керування вегетативними функціями
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Організація і керування вегетативними функціями

Організація і керування вегетативними функціями

   Призначення вегетативної нервової системи можна сформувати за допомогою двох положень. З одного боку, вегетативній системі належить особлива роль у підтримці внутрішнього середовища -гомеостазу, як безумовної умови для нормального функціонування організму. З іншого боку, вегетативна нервова система бере участь у забезпеченні усіх форм діяльності, в тому числі таких, як психічна і фізична, супроводжуючи усі види поведінки, їх енергетику. У цій двоякій ролі вегетативної нервової системи немовби прослідковуються протилежні тенденції: бажання втримати гомеостатичні показники на визначеному рівні і бажання вивести ці показники на інший рівень відповідно до запитів організму під час інтенсивної діяльності. Зазначена подвійна роль вегетативної нервової системи забезпечується її складеними частинами - симпатичною і парасимпатичною. Взаємини двох відділів вегетативної нервової системи не можуть бути охарактеризовані як антагоністичні чи навпаки, синергічні. Кожна із систем має визначену функцію в організмі: парасимпатичний відділ - це система поточної регуляції фізіологічних процесів, що забезпечує гомеостаз. Симпатичний відділ - це система тривоги, система мобілізації резервів, необхідних для активної взаємодії організму із середовищем, але здійснювана іноді за рахунок зміни гомеостазу. Якщо симпатичний відділ вегетативної нервової системи має на органи однотипні впливи, то впливи парасимпатичної системи неоднозначні, тому що опосередковані процеси внутріорганної рефлекторної регуляції, що лежать в основі автоматики деяких органів (серце, шлунок, кишечник та ін.). Внутріорганна рефлекторна регуляція здійснюється завдяки наявності в інтрамуральних гангліях аферентних, вставних і еферентних нейронів, що з їхніми відростками, синапсами і закінченнями формують внутріорганні рефлекторні структури. Інтрамуральні еферентні нейрони являють собою загальний кінцевий шлях для імпульсів, що надходять з ЦНС по преганглінарним волокнам парасимпатичних нервів і для імпульсів, що здійснюють внутріорганну рефлекторну регуляцію. Результат взаємодії в залежності від поточного стану фізіологічних процесів у цьому органі буде визначати характер відповідної реакції організму, тобто підсилювати чи послабляти ту чи іншу функцію органа.
   Свій вплив на органи і тканини вегетативна система робить нейрогуморальним шляхом. У закінченнях усіх прегангліонарних вегетативних волокон і більшості постгангліонарних парасимпатичних нейронів, а також у закінченнях симпатичних вазодилататорів і симпатичних нервів потових залоз виділяється ацетилхолін. У закінченнях постгангліонарних симпатичних нервів, за винятком нервів потових залоз і симпатичних вазодилататорів, виділяється норадреналін.
   В організації керування вегетативними функціями прослідковуються сегментарні і надсегментарні механізми.
   Тіла прегангліонарних нейронів симпатичної нервової системи і крижового відділу парасимпатичної системи утворюють інтермедіолатеральні ядра бічних рогів спинного мозку. Аферентні і вегетативні еферентні структури синаптично пов'язані на рівні сегментів спинного мозку, утворюють дугу вегетативного рефлексу. Спинномозковий відділ симпатичної нервової системи має риси сегментарної, чи метамерної, організації.
   На рівні стовбура головного мозку (довгастий мозок, міст і середній мозок) знаходяться центри, що регулюють діяльність органів за допомогою парасимпатичних волокон, що проходять у складі блукаючого, язикогорлового, лицевого і окорухового нервів. На рівні довгастого мозку розташовані центри, що гальмують діяльність серця, збуджуючи активність залоз травної системи, скорочення шлунку і тонкого кишечнику. Тут же розташований центр, що координує та інтегрує діяльність сегментарних нейронів симпатичного відділу нервової системи. Багато рефлекторних реакцій серця здійснюються разом зі змінами судинного тонусу завдяки зв'язкам між симпатичними і парасимпатичними нейронами, регулюючими судинний тонус і діяльність серця.
   Діяльність вегетативних центрів спинного, довгастого і середнього мозку регулюється вищими вегетативними центрами гіпоталамуса. На рівні гіпоталамуса і функціонально пов'язаного з ним гіпофіза (гіпоталамо-гіпофізарна система) здійснюється інтеграція нервової і гормональної регуляції функцій багатьох органів, у результаті чого змінюється діяльність серцево-судинної системи, органів травлення, зміни терморегуляції, водно-сольового, вуглеводного, жирового і білкового обміну, сечовиділення, функцій залоз внутрішньої секреції. Регулюючи функції симпатичного і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи, а також функції ендокринних залоз, гіпоталамус забезпечує вегетативний компонент усіх складних реакцій організму, у тому числі поведінкових: оборонна поведінка і втеча, харчова поведінка, статева поведінка і терморегуляторні реакції.
   Діяльність гіпоталамуса контролюється вищими відділами центральної нервової системи, підкірковими ядрами, мозочком і корою великих півкуль.
   У регуляторній діяльності вищих центрів вегетатики втрачаються специфічні морфофункціональні характеристики, властиві вегетативній системі. Тут не вдається виділити визначені специфічні центри. Вплив на нервові утворення, що входять у склад лімбічної системи, знаходить складну гамму реакцій у багатьох системах організму, що проявляються психічними, соматичними і вегетативними ефектами.
   Лімбічна система обумовлює головним чином емоційний настрій людини і спонукання до дії, а також процеси научіння і пам'яті. Вплив лімбічної системи на функції органів, які іннервуються вегетативною нервовою системою, здійснюються через гіпоталамус.
   У регуляції функцій вегетатики велике значення мають лобові частки кори великих півкуль, що мають вплив на дихання, травлення, кровообіг і статеву діяльність. Вплив кори головного мозку на більшість внутрішніх органів використовується методами гіпнозу.
   Отже, механізми регуляції функцій вегетатики мають багатоповерхову ієрархічну структуру.
   Першим рівнем цієї структури є внутрішні периферичні рефлекси, що замикаються в інтрамуральних гангліях вегетативної нервової системи, які представляють нижчі вегетативні центри. Цей рівень забезпечує автоматику внутрішніх органів.
   Другий рівень представляє собою рефлекси, що замикаються у позаорганних периферичних гангліях вегетативної нервової системи.
   Третій рівень утворений сегментарними структурами і вищі рівні - надсегментарним апаратом, який представлений гіпоталамусом, ретикулярною формацією мозкового стовбура, підкірковими ядрами, лімбічною системою і корою великих півкуль головного мозку.
   Кожен рівень регуляції має особливості. Так, нижчі поверхи, маючи визначену автономність, здійснюють місцеву регуляцію стану органів і тканин. В міру ускладнення структур кожний більш високий рівень регуляції забезпечує більш високий ступінь інтеграції вегетативних функцій. Якщо сегментарні симпатичні центри можуть змінювати тонус судин окремих органів, то вже бульварний кардіоваскулярний центр регулює загальний рівень артеріального впливу. Гіпоталамус забезпечує участь вегетативних систем у загальній реакції організму, а разом з лімбічною системою - адекватну зміну вегетативних функцій при різних ступенях стану напруги. Найвищий рівень - кора великих півкуль мозку координує вегетативні і соматичні функції в складних поведінкових реакціях організму.
   Взаємодією вищих центрів регуляції вегетатики досягається адекватне вегетативне забезпечення психічних процесів і вплив психіки на вегетатику. Діяльність людини протікає на визначеному психоемоційному фоні. Емоції - це настільки важлива функція, що який би не був їх механізм, він повинний мати морфологічну основу. Численні експериментальні дослідження довели існування тієї матеріальної бази, що контролює психоемоційні процеси і вегетативні зрушення, сполучені з ними. В межах лімбічної системи виділене нейронне коло (коло Папеца), що включає в себе пов'язані один з одним деякі ядра передньої області таламуса, гіпоталамус. Нейрони, що контролюють діяльність серця, органів дихання тощо, зосереджені у визначених областях гіпоталамуса, тобто контролюють більшість фізіологічних функцій, що супроводжують психічну діяльність. У бічній частині середнього мозку знаходиться мигдалина, що відповідає за реакцію страху чи агресивну поведінку. Розташований поруч з мигдалиною гіпокамп в інтеграції різних форм сенсорної інформації, сприяє запам'ятовуванню нової інформації. Гіпокамп та інші структури лімбічної системи оточує поясна звивина, поруч з нею розташований звід, що складається з волокон, що йдуть в обох напрямках, і з'єднує гіпокамп із гіпоталамусом.
   Сигнали через звід від гіпокампа надходять до перегородки, а потім до гіпоталамуса.
   Виразність емоційно-мотиваційних, вегетативно-вісцеральних і вегето-судинних змін при подразненні лімбіко-ретикулярного комплексу дала підставу Мак-Лейну назвати його "вісцеральним мозком", а Конорскі - "емоційним мозком".
   Якщо замикати механізми емоційного контролю й вегетативної регуляції тільки на лімбіко-ретикулярному рівні, то неможливо буде зрозуміти всю пластичність нашої поведінки і насамперед емоційно-вегетативних співвідношень при переживанні афекту, почуттів чи настроїв. Керування й інтеграція емоційного контролю і вегетативної діяльності здійснюється надсегментарною інтеграцією структур головного мозку за участю кори великих півкуль. Інтегративна діяльність здійснюється функціональними системами, що контролюють і забезпечують емоційно-мотиваційні, вегетативні і соматичні процеси і в разі потреби поєднує ці процеси у цілісний акт, що створює можливість адаптивної поведінки в умовах зміни внутрішнього і зовнішнього середовища. Питання про те, що виникає первинно - психічна чи вегетативна реакція, - по-різному вирішувалося рядом дослідників. Слід зазначити теорію Джемса— Ланге, відповідно до якої першопричиною психічних (емоційних) реакцій є м'язові і вегетативні реакції. "Ми сумуємо, тому що плачемо, сердимося, тому що наносимо удар, боїмося, тому що тремтимо". Відомі теорії Шеррінгтона про перевагу психічних проявів над вегетативними, Кеннона-Барда, Ліндслі - про роль кортико-таламо-гіпоталамічних зв'язків у виникненні психовегетативних реакцій.
   В умовах нормального функціонування організму відносна рівновага вегетативної системи є однією з умов для гарного самопочуття людини. В залежності від знаку емоційної реакції вегетативні порушення мають різну спрямованість і різний прояв у кардіорес-піраторній, травній та інших системах. Так, емоція люті частіше усього проявляється симпато-адреналовими ефектами, емоція страху - парасимпатичними ефектами в шлунково-кишковому тракті. У цих відповідях прослідковується визначена специфічність психовегетативних співвідношень, хоча це не є правилом. Безсумнівним є лише те, що в одного і того ж самого суб'єкта реакції на стресові ситуації більшою мірою однозначні і психічні процеси супроводжуються різнонаправленими чи комбінованими вегетативними проявами. У цих ситуаціях за цілком зрозумілими причинами переважають симпатичні вегетативні ефекти.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016