top_left_1

Studentam.net.ua

Курсові та дипломні роботи
top_right_1
top_left_2
top_right_2
top_left_3
top_right_3
Історія питання

Історія питання

   Спроби пізнання властивостей психіки і механізмів життєзабезпечення ідуть у глибину історії. Самий ранній етап вивчення психіки і вегетатики - емпіричний - був пов'язаний з нагромадженням відомостей, отриманих з досвіду, нагромадженням фактів, але без їхнього аналізу і розгляду у взаємозв'язку, хоча спроби обговорення зв'язку психіки і вегетатики існували з часів Платона (428-348 ст. до н.е.). Було виявлено, що штучно, за допомогою навіювання, можна викликати особливий стан людини, що відрізняється підвищеною сприйнятливістю і супроводжується вегетативними порушеннями. Багато прийомів і засобів навіювання були відомі служителям найдавніших релігій: заклинателям, чаклунам, шаманам, що нерідко використовували їх з метою лікування.
   Для розвитку фізіології взагалі і розуміння механізмів психіки та вегетатики зокрема велике значення мало відкриття рефлексу французьким фізіологом і філософом, природознавцем Рене Декартом (XVIII ст.). У своїх працях він уперше сформулював тезу про тотожність психічного і свідомого і показав, що людина має абсолютну владу над пристрастями за допомогою своєї волі.
   Одним із величезних досягнень фізіології XIX ст. виявилося вивчення механізмів нервової регуляції. Працями багатьох учених (Мажанді і Клод Бернар у Франції; Людвіг Гейденгайн, брати Вебери в Німеччині; Гаскел і Ленглі в Англії; А.П. Вальтер, І.Ф. Цион, В.Ф. Овсянніков, І.П. Павлов в Росії та ін.) встановлений нервовий механізм регуляції функцій внутрішніх органів.
   На величезній кількості фактів, що були зібрані протягом усього століття, було побудоване вчення про нервізм, розроблене головним чином російськими фізіологами-клініцистами І.М. Сєченовим, І.П. Павловим, СП. Боткіним, В.М. Бехтерєвим та ін. Нервізм виходить з ідеї про суттєву роль центральної нервової системи в регуляції функцій і фізіологічних процесів в організмі тварин і людини, який пристосовує життєдіяльність організму як цілого до умов існування.
   Клод Бернар, вивчаючи механізми нервової регуляції судин, ввів поняття про постійність внутрішнього середовища як умови для вільного існування організму. Це виявилося в майбутньому основою для введення американським фізіологом У. Кенноном поняття про гомеостаз і гомеостатичне регулювання динамічної постійності внутрішнього середовища і стійкості основних фізіологічних функцій.
   Основу сучасних уявлень про фізіологічні механізми психічної діяльності складають роботи І.М. Сеченова, який довів, що "усі акти свідомого і несвідомого життя за типом походження - суть рефлекси". Одночасно, спираючись на відкриття феномену центрального гальмування, І.М. Сеченов суттєво переосмислив поняття рефлексу: він довів участь центральних нервових механізмів в його реалізації, висунув положення про сигнальний характер рефлекторної діяльності і тим самим заклав фундамент вчення про вищу нервову діяльність. У розробку проблеми значний вклад внесли праці І.П. Павлова, М.Є. Введенського, О.О. Ухтомського та ін. Як показав І.П. Павлов, формування власне людської психіки було пов'язане з перебудовою фізіологічних механізмів діяльності її органа - мозку, що полягає у виникненні другої сигнальної системи. Вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність має велике практичне значення. Відомо, що хворого виліковують не лише ліки, але й слова лікаря,довіра до нього, велике бажання вилікуватися. Це вчення зірвало покривало таємничості з чарівних дій талісманів чарівника, заклинань шамана, воно довело вплив вищих відділів мозку у цих діях на внутрішні органи і регуляцію всіх процесів життєдіяльності. В роботах О.О. Ухтомського було показано, що в реалізації функцій психіки велике значення має фізіологічна домінанта, що направляє нервові процеси по дорозі забезпечення побудови рухів. Учню і продовжувачу ідей І.П. Павлова (Л.А. Орбелі) належить вчення про адаптаційно-трофічні функції симпатичної нервової системи.
   Для розуміння механізмів психічного і вегетативного забезпечення діяльності з'явилися дослідження взаємовідносин кори головного мозку і внутрішніх органів, проведені К.М. Виковим і його школою. Була доведена наявність умовно-рефлекторної регуляції функцій внутрішніх органів, показано, що вегетативні функції не є автономними, що вони підлягають впливам вищих відділів центральної нервової системи і можуть змінюватися під дією умовних сигналів. Для людини найважливішим умовним сигналом є слово. Цей сигнал може змінювати діяльність внутрішніх органів. Вироблена кортико-вісцеральна теорія Бикова-Курцина показала принципову можливість довільного керування вегетативними функціями, що вдається здійснити після спеціального тренування.
   Питання довільного управління вегетативними функціями, що протікають мимоволі, пов'язані з визначенням свідомих і несвідомих психічних процесів. Проблема свідомого і несвідомого виявилася в центрі уваги завдяки працям австрійського психоневролога Зиґмунда Фрейда (1856-1939). Він вважав, що поведінка людини визначається крім навколишнього середовища, соціальних факторів і свідомих процесів також процесами несвідомими. Фрейд вважав, що людина не може пристосуватися до свого біологічного чи соціального середовища через неконтрольоване несвідоме - вродженого і таємничого (воно), яким свідомість не може керувати. Свідоме і несвідоме являє собою, за Фрейдом, полярні протилежності. В інтерпретації несвідомого Фрейд відводив велику роль комплексам статевих інстинктів та інстинктів самозбереження. Нейрофізіологи згідні з існуванням несвідомих процесів, але навряд чи можна погодитися з міркуваннями Фрейда про сновидіння, використання абсурдних символів і міфологічних аналогів. Є багато експериментальних даних про те, що на поведінку людини дійсно впливають вісцеральні пропріоцептивні імпульси, а також гормональні впливи. Ця інформація, що приходить із внутрішніх органів, служить джерелом імпульсів для сфери несвідомої поведінки. Фрейд розрізняв передсвідомість і несвідоме. Елементи першого можуть стати усвідомленими, тоді як елементи другого усвідомлюються важко або ж зовсім не усвідомлюються. Але психологічні дослідження показали, що з розширенням меж людського пізнання обсяг нагромадженого несвідомого теж стає більшим. Окремі його частини можуть спливати, коли цього вимагають розумові завдання, які стоять перед людиною. Занурення переживань у сферу несвідомого (забування), а потім їх повернення у свідомість (згадування) є необхідними умовами нормальної психічної діяльності. Ці протилежності діють у єдності і знаходяться у своєрідній рівновазі. Таким чином, несвідоме слугує полегшеним і резервним фактором людської психіки.
   Повсякденна діяльність людини неможлива без взаємних впливів психіки і вегетатики, що забезпечують функціонування організму людини в різних умовах середовища.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >

Замовити реферат, курсову або дипломну роботу

bottom_left
bottom_right
Studentam.net.ua © 2008-2021