Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Психологія arrow Психофізіологія діяльності (М.С.Корольчук) arrow Емоції
11.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Емоції

Емоції

   Серед проблем, що відносяться до сфери психофізіології, вивчення емоційних процесів і станів займає винятково важливе місце. Це пов'язано з тим, що емоції, як за своїм походженням у ході еволюції, так і за своєю функціональною роллю в житті людини є ключовою з'єднувальною ланкою, у якій знаходить вираження єдність біологічних і психологічних процесів і закономірностей. Емоції характерні як для вищих тварин, так і для людини; з іншого боку, у людській психіці емоційна сфера традиційно вважається найменш керованим, важко передбачуваним елементом, саме існування якого постійно нагадує про походження людини з тваринного світу. Емоції уособлюють те "болісне протиріччя чи протиставлення моєї свідомості моєму тілу", про яке говорив І.П. Павлов усвоїй відомій доповіді на XIV Міжнародному фізіологічному конгресі в Римі у 1932 р. До теперішнього часу накопичений великий фактичний матеріал, побудовано чимало теоретичних концепцій походження емоцій, розроблені ефективні способи їхньої регуляції. Однак в цілому проблема далека від свого остаточного рішення і залишається дуже актуальною. Особливо це відноситься до негативних емоційних станів, значення яких у розвитку стресу, наркоманії, психосоматичних захворювань і невротичних розладів доведено з усією очевидністю.
   Термін "емоція" у перекладі з латинської мови означає: "те, що приводить в рух, спонукає, хвилює". Відповідно до прийнятого визначення, емоції - це особливий клас психічних процесів і станів, що відображаються в формі безпосередніх переживань (горя, радості, страху тощо) значимо діючих на індивіда стимулів і ситуацій. Супроводжуючи практично будь-які прояви активності суб'єкта, емоції є одним із головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності і поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб. Розрізняють емоційні процеси, стани і властивості особистості. До особливо складного класу емоційних явищ відносять почуття - вищий продукт розвитку емоційних процесів у суспільних умовах (наприклад, почуття любові, почуття патріотизму, батьківське почуття тощо). Не потрібно плутати емоції і переживання потреб і мотивів (наприклад, почуття голоду, спраги, потягом до якого-небудь об'єкта, бажанням і прагненням зробити яку-небудь дію).
   Розглянемо найважливіші історичні моменти в розвитку вчення про емоції. У давньогрецькій філософській школі піфагорійців виникло уявлення про три частини душі: "розумної", "мужньої" і "прагнучої". Його прийняли і Демокрит і Платон, уявляючи розум у голові, мужність у грудях, почуттєве прагнення в печінці. Останній підкреслював напружені, суперечливі внутрішні відношення між частинами душі, у чому частково передбачив теорію 3. Фрейда. Можна вважати, що давньогрецькі мислителі не проводили розмежування між емоціями (у їхньому сучасному розумінні) і мотивацією. Надалі "потрійна" концепція, у якій емоції і почуття зайняли місце самостійного компонента психічної діяльності, була підтримана в працях І. Канта (1724-1804), а в середині XIX ст. її всебічно обґрунтував у своїх теоретичних роботах англійський філософ А. Бен (1818-1903). Що стосується причин виникнення емоцій, то існуючі теорії можна розділити на дві групи.
   Теорії першої групи визнають самостійне походження емоційних феноменів, у той час як теорії другої групи розглядають емоції як вторинне явище стосовно пізнавальних процесів. Першу лінію можна умовно позначити як біологічну, другу - як психологічну. Заслугою великого Ч. Дарвіна (1809-1882) є розробка першої біологічної теорії емоцій, що іноді називають "рудиментарною". У своїй книзі "Вираження емоцій у людини і в тварин" (1872) Дарвін показав, що виразні рухи (у людини це міміка і пантоміміка) відповідають специфічним поведінковим стереотипам (боротьби, втечі, домінування, підпорядкування й ін.), у такий спосіб сигналізуючи іншим тваринам про стан першої. На думку Дарвіна, біологічно корисні зв'язки між емоційними станами і виразними рухами закріпилися в процесі природного добору і дісталися людству "у спадщину" у формі рудиментів. Причому, крім біологічно потрібних, є і непотрібні вираження, які не несуть корисної інформації для родичів. Раціональним зерном теорії Дарвіна було виділення комунікативної функції емоцій.
   Подальшим логічним кроком можна вважати появу "периферичних" теорій емоцій В. Джемса (1884) і К. Ланге (1885). Згідно з Джемсом, "тілесне порушення випливає безпосередньо за сприйняттям факту, що його викликав, і усвідомлення нами цього порушення в той час, як воно відбувається, і є емоція". На додаток до даної точки зору К.Ланге стверджував, що всі органічні зміни, усвідомлювані як емоції, пов'язані із зрушеннями периферичного кровообігу. У теорії Джемса-Ланге правильно відзначена значимість периферичних вегетативних зрушень у розвитку емоцій, однак в цілому ця теорія не знайшла подальшого підтвердження. Вона була переконливо спростована експериментами американського фізіолога У.Кеннона, опублікованими в 1927 р. Виявилося, що штучно викликані вісцеральні зміни, характерні для деяких емоцій, не спричиняють безпосередньо емоцію, як таку. Наприклад, обстежуваний У. Кеннона після ін'єкції адреналіну стверджував: "Я почуваю себе так, нібито я злякався". Отже, між відчуттям органічних реакцій і переживаннями емоцій не існує закономірного причинного зв'язку. У. Кеннон і П. Берд обґрунтували центральну теорію емоцій, що пов'язує їхнє походження з функціями зорового бугра (таламуса). В 1957 р. Дж. Пейпс, ґрунтуючись на клінічних спостереженнях, вказав на роль кори (зокрема гіпокампу і поясної звивини) в інтеграції емоційних реакцій. Подальшим розвитком цієї теорії були уявлення П. Мак-Ліна про так званий вісцеральний мозок (1949), що включає зони кори, які знаходяться в тісному зв'язку з гіпоталамусом і ретикулярною формацією середнього мозку. Провідна роль зазначених утворень у формуванні емоцій була надійно доведена в ході різних експериментів. Термін "вісцеральний мозок" був згодом замінений більш вдалим терміном - "лімбічна система мозку".
   У теорії емоцій, розробленій П.К. Анохіним, підкреслювалась роль емоційного фактора як об'єднуючого і направляючого адаптивні можливості тварини по відношенню до зовнішнього світу. Таким чином, емоційне реагування сприяє формуванню більш досконалих і своєчасних поведінкових актів, підвищує виживаність. На думку автора, позитивні емоції виконують функцію, що санкціонує, тобто є механізмом підкріплення умовних рефлексів. До групи біологічних теорій емоцій варто віднести й активаційну теорію, запропоновану американським фізіологом Д. Ліндслі (1951). На його думку, механізм емоційних реакцій пов'язаний з нервовими центрами, розташованими в основі проміжного мозку та нижній частині ретикулярної формації, що одночасно викликають об'єктивні периферичні зрушення і збуджують кору великих півкуль. При цьому різним рівням активації мозкових центрів відповідають визначені поведінкові реакції і суб'єктивні переживання - від глибокого сну, через ряд проміжних фаз до станів люті чи страху. Д. Ліндслі відзначав, що його теорія задовільно пояснює тільки крайні стани, а проміжні і змішані залишає без достатнього пояснення. Наступний прямий зв'язок емоцій з рівнем бадьорості, обумовлений за допомогою ЕЕГ, не підтвердився.
   Як уже говорилося, друга група теорій пов'язує походження емоцій з пізнавальними процесами (перш за все сприйняттям і мисленням). Джерела таких уявлень можна знайти в роботах Аристотеля (ідея "правильних" афектів, що уподібнюються розумній витраті грошей, середній між скнарістю і марнотратством), раціоналістичних концепціях Декарта, Спінози й інших філософів. Наприклад, німецький мислитель І. Гербарт (1776-1841) стверджував, що емоції залежать від співвідношення уявлень, від їхнього протиборства і взаємного витиснення. Подібні думки, але на іншій, фізіологічній мові, висловлював І.П. Павлов у 1932 р. Він пов'язував позитивні і негативні суб'єктивні переживання з процесами установки, підтримки і порушень динамічного стереотипу. Відштовхуючись від цих ідей російського фізіолога, П.В. Сімонов у 1966 р. побудував свою так звану інформаційну теорію емоцій. Відповідно до цієї теорії, емоції залежать від сили актуальної потреби і дефіциту прагматичної інформації, необхідної для їх задоволення:

Е = f [П, (Ін - Іс),...],

де Е - емоція, її ступінь, якість і знак; П - сила і якість актуальної потреби; Ін - інформація про засоби, прогностично необхідні для задоволення актуальної потреби; Іс - інформація про засоби, які має суб'єкт у даний момент.
   Зазначена формула застосовується до різноманітних емоціогенних ситуацій. Але усе-таки теорія П.В. Сімонова поки не набула загального визнання. Заради справедливості слід зазначити, що ще в 1950 р. з'явилася теорія американського психолога Магди Арнольда, що підкреслювала роль безпосередньої, ненавмисної інтуїтивної оцінки ("почуттєвого судження") як пізнавального детермінанта емоційних реакцій. Відома також подібна до теорії П.В. Сімонова концепція американського нейропсихолога К. Прибрама (1967), що пов'язує рівень емоційної активації зі ступенем невизначеності ситуації. Має інтерес рефлекторна теорія емоцій, яку розвивали вітчизняні психіатри В.М. Бехтерев і В.П. Осипов (1929). Автори вважали, що емоційно-афективні процеси розвиваються по типу особливих умовних міміко-соматичних рефлексів.
   У цілому потрібно визначити, що як біологічні, так і психологічні теорії внесли певний позитивний внесок у формування сучасних наукових уявлень про емоційні процеси і стани, різноманіття їх пристосувальних функцій і механізмів розвитку.
   Біологія, анатомія і фізіологія емоцій. Розрізняють відображу-ючо-оцінну, перемикаючу, підкріплювальну (що активує й інтегрує) функції емоцій, які розкривають їхню суть у саморегуляції стану і поведінки окремого індивіда. Особливо потрібно виділити сигнальну (інформаційну) функцію емоцій, пов'язану з впливом на процеси зоосоціальної взаємодії тварин і спілкування людей. Відображуючо-оцінна функція емоцій виявляється в переживанні значимості ситуації, об'єкта спостереження, будь-якої зовнішньої події для того суб'єкта, який відчуває емоцію. Емоція відображає у такий спосіб особистісну віднесеність людини до визначених, небагатьох об'єктів, предметів зовнішнього світу. Причому позитивні емоції сигналізують про близькість, ідентичність деяких якостей емоційного об'єкта і суб'єкта, негативні - про їхні розходження, протилежності. Це чітко виявляється вже в такій найпростішій формі емоцій, як емоційний тон відчуттів. Більш складні емоції мають також особливу якість - модальність, що відображає диференційоване відношення суб'єкта до об'єкта емоції (наприклад, тривога за щось, гнів на когось тощо). Філософи, зокрема Гегель, відзначали, що в емоціях відсутнє гносеологічне протиставлення об'єкта і суб'єкта. Особистість, що переживає, визначає і розкриває себе через елементи навколишнього середовища, що стало джерелом емоцій. Перемикаюча функція емоцій виявляється в їхньому впливі на структуру поведінки (діяльності). Загальний напрямок такого впливу складається в мінімізації негативних і максималіза-ції позитивних емоцій (так званий принцип задоволення). Стосовно до людини цей біологічний принцип не може вважатися універсальним. У визначених межах людина здатна діяти, не рахуючись із власними бажаннями.
   Перемикаюча функція емоцій особливо яскраво виявляється в процесі конкуренції взаємовиключних мотивів, один із яких повинний перемогти і "опанувати" поведінкою. Так, вибір між інстинктом самозбереження і потребою слідувати визначеній соціальній нормі переживається суб'єктом у формі боротьби між страхом і почуттям боргу, між страхом і соромом. Підкріплювальна функція емоцій виділяється як різновид перемикаючої функції. Вона відображає вирішальну роль емоцій при виробленні умовних рефлексів (П.В. Сімонов, 1981).
   Участь нервових механізмів емоцій у процесі вироблення будь-якого інструментального рефлексу може пояснити феномен так званої емоційної пам'яті - вибіркової фіксації емоційно забарвлених уявлень. Активізована функція емоцій знаходиться в екстреній мобілізації енергетичних механізмів, що забезпечують реалізацію рухових актів. Ступінь вегетативних зрушень (ендокринних, судинних тощо) при цьому, як правило, перевищує реальні потреби організму. Доцільність такої надлишкової мобілізації ресурсів закріплювалася в процесі природного відбору.
   Інтегруюча функція емоцій полягає в їх здатності формувати і підтримувати тривалі функціональні стани (емоційні домінанти), що суттєво трансформують поведінку. "Усякий раз, - писав О.О. Ухтомський, - якщо є симптомокомплекс домінанти, є і визначений нею вектор поведінки". Інтегруюча функція характерна в основному для емоцій великої інтенсивності. Такі стани, при яких емоція підкоряє собі усю свідомість і поведінку, називають афектами. Емоційні домінанти виконують свої інтегруючі функції і на фоні нормальної поведінки людини. Сигнальна (інформаційна) функція емоцій була докладно досліджена в згаданій вище книзі Ч. Дарвіна (1872). Відомо, що тварини здатні реагувати на зовнішні прояви емоційного стану іншої особи свого, а підчас й іншого виду. Можна вважати, що стосовно вищих тварин "емоційна мова" спілкування є провідною.
   Емоції людини виражаються мімікою, пантомімікою, особливим забарвленням мови. Сигнальне значення мають і деякі вегетативні прояви, що спостерігаються (сльози, реакції зіниці, пиломоторні і вазомоторні реакції, виділення поту, тремор та ін.).
   Зміни функцій внутрішніх органів, гладкої мускулатури, секреторних проявів при емоціях визначаються регулюючими впливами симпатичного і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи. Існує тенденція пов'язувати негативні емоції переважно з активацією симпатичного відділу, центральних адренергічних структур, а позитивні емоції - з парасимпатичним відділом і холінергічними структурами. Однак експериментальні факти свідчать про участь обох відділів вегетативної нервової системи в реалізації як позитивних, так і негативних емоційних станів. Взаємодія центральних представництв симпатичного і парасимпатичного відділів не зводиться до прямої реципрокності, посилення їхньої активності може відбуватися одночасно. Симптоми збудження симпатичного відділу у вигляді частішання пульсу, підвищення артеріального тиску і температури, зменшення слиновиділення й електричного опору шкіри характерні для багатьох негативних емоцій. Співвідношення симпатичних і парасимпатичних впливів залежить від характеру емоції. Наприклад, активно оборонні, агресивні реакції мавп супроводжуються підвищенням частоти серцевих скорочень, пасивно оборонні - брадикардією.
   Периферичні вегетативні реакції обумовлені як нервовими, так і гуморальними впливами. Зокрема, для стану тривоги характерне підвищення вмісту адреналіну і норадреналіну. В стані страху підвищується кількість адреналіну й падає вміст норадреналіну. Протилежна картина спостерігається у стані розпачу, а емоція плачу супроводжується одночасним зменшенням зазначених речовин у крові. Установлено, що збліднення обличчя у стані страху та почервоніння у стані люті залежить від протилежно спрямованих змін адреналіну і норадреналіну. Необхідно віддати належне проникливості Юлія Цезаря, що вимагав відбирати для війська людей, що червоніють у момент небезпеки. Усе-таки питання про специфічність вегетативного "акомпанементу" емоційних реакцій різного знаку і модальності не може вважатися остаточно вирішеним. Периферичні емоційні реакції реєструються за допомогою багатьох методів: електрокардіографії, електроміографії, електроенцефалографії, пневмографії, плетизмографії, злектродермографії, реєстрації артеріального тиску, шкірної термометрії, виміру в'язкості слини, різних біохімічних аналізів сечі, крові і слини. Надійнішим способом вважається рівнобіжна поліграфічна реєстрація декількох вегетативних показників. Цей спосіб лежить в основі так званого "детектора брехні", широко застосовуваного на Заході для фіксації мимовільних компонентів емоційних реакцій, що обстежуваний прагне по різним причинам приховати.
   Як уже говорилося, у формуванні емоцій провідну роль відіграють центральні механізми. Найбільш важливими в цьому відношенні вважаються такі мозкові структури: передні відділи нової кори, базальні ганглії, неспецифічна система мозку (ретикулярна формація стовбура і неспецифічні ядра таламуса), деякі утворення лімбічної системи, перш за все - мигдалевидний комплекс та гіпокамп, і нарешті - гіпоталамус.
   Ці структури утворюють складну ієрархічно організовану систему, що має двосторонні зв'язки з периферичними відділами вегетативної нервової системи й ендокринними органами. Модальність емоційних переживань, їх якісна визначеність і знак залежать насамперед від стану структур лімбічної системи. Передбачається, що знак емоції може формуватися вже на рівні гіпоталамуса. Лобова кора, взаємодіючи з лімбічними утвореннями, визначає місце і роль емоційної реакції в цілісній поведінці, а в процесі лобно-ретикулярних взаємин формується рівень загальної активації - необхідна умова розвитку будь-якого емоційного стану. Дослідження методом вживления електродів (X. Дельгадо, Н.П. Бехтерева та ін.) дійшли висновку, що емоційним зрушенням відповідають зміни повільних електричних потенціалів підкіркових зон (лімбіко-ретикулярного комплексу, неспецифічних ядер таламуса, базальних гангліїв). Електрична стимуляція цих утворень дозволяє хворим одержати цілу гаму так званих "артифіціальних" емоційних станів - від ейфорії до незрозумілого страху. Наявність у мозку тваринних особливих зон "заохочення" і "покарання" було переконливо підтверджено за допомогою методу самоподразнення (Дж. Олдс, 1954). Зазначені зони в нормі знаходяться в реципрокних взаєминах. їхнє функціональне дозрівання в онтогенезі відрізняється гетерохроністю: негативні емоції у всій розмаїтості виявляються раніше позитивних. Досить нагадати, що немовля починає плакати відразу ж після народження, в той час як фіксована посмішка відзначається в нього тільки в кінці першого місяця життя.
   За останні 10-15 років отримані дані про міжполушарні розходження в формуванні внутрішніх і зовнішніх ознак емоційних станів. Права півкуля бере участь в обробці емоційної інформації і створенні емоційного вираження більшою мірою, ніж ліва.
   Психологія емоцій. Відповідно до критеріїв тривалості у часі і глибині (близькості до "ядра" особистості) розрізняють емоційні процеси, стани і властивості. Серед емоційних процесів варто виділити емоційний тон відчуттів і емоційні реакції (власне емоції). Емоційний тон відчуттів - найпростіша форма переживання, що сигналізує про корисність чи шкідливість впливу, що викликав дане відчуття. Практично про будь-яке окреме відчуття людина може сказати, приємно воно для неї чи ні. Дуже сильний емоційний "заряд" несуть смакові і нюхові відчуття. Приємні запахи підвищують загальний тонус і працездатність, а неприємні - здатні істотно змінити стан людини. Емоційне забарвлення притаманне слуховим, вестибулярним, тактильним, температурним, зоровим та іншим відчуттям. Звичайно позитивно оцінюються малоінтенсивні впливи, але є і винятки: звук металу, що шкребе по склу, звуки крапель з крана та ін.
   Як правило, емоційний тон супроводжується відчуттям і зникає разом з ним. Наявність і виразність цієї найпростішої форми емоцій залежить від загального функціонального стану людини. Емоційний тон відчуттів виявляється в основному у формі суб'єктивних переживань, а зовнішні ознаки емоції (мімічні, вегетативні, рухові) або відсутні, або мають мінімальну вираженість. Емоційні реакції (власне емоції) мають велику глибину і тривалість. Джерелом таких реакцій є емоційні об'єкти або відносно швидкоплинні ситуації. Окрім знака, вони характеризуються особливою якісною характеристикою - модальністю.
   Розрізняють реакції тривоги і страху, гніву, суму, радості, подиву і багато інших. Більшість авторів відносять до базисних емоцій страх, гнів, сум і радість. Дійсно, ці емоції чітко диференціюються у тварин, особливо у людиноподібних мавп. У деяких дослідженнях список "первинних" емоцій розширюють до 8-10 і більше. У дорослих людей з достатньою внутрішньою культурою емоційні реакції, як правило, мають ознаки амбівалентності і полімодальності. Вислови типу: "мій світлий сум", "страх, змішаний з цікавістю", "радість наполовину зі сльозами" і т.д. відображають повсякденну реальність, знайому кожному. Образно кажучи, реальні емоції являють собою не чисті тони, а цілі музичні акорди. Виділяють стенічні емоції, що сприяють розв'язанню, подоланню ситуації. їхньою протилежністю є астенічні емоції, що ведуть до гальмування діяльності, наростання внутрішньої психічної напруги. Тривалість реакцій може варіювати від хвилин до декількох годин; після розв'язання емоційної ситуації реакція перетерпає швидкий зворотний розвиток.
   Таким чином, справжні емоції (реакції) мають епізодичний, ситуаційний характер.
   Емоційні стани бувають двох видів: настрої та афекти. Настрій -це більш-менш тривалий і стійкий емоційний стан, що забарвлює всі інші переживання і діяльність людини. Настрій є не стільки безпосередньою реакцією на ті чи інші значимі ситуації, скільки результатом особистісної переробки визначеного фрагменту життєвого досвіду з його оцінкою і самооцінкою. Німецький філософ В. Дільтей (1833-1911) писав з цього приводу: "Наші почуття більшою мірою зливаються в загальні стани, в яких окремі складові частини стають вже нерозрізненими". Якщо емоційні реакції відносяться до наведених психічних феноменів, то настрій багато в чому - продукт творчості самого суб'єкта. Оскільки цей факт, як правило, не усвідомлюється, людина відшукує такі зовнішні об'єкти і події, яким по механізму проекції приписується "відповідальність" за той чи інший настрій суб'єкта. Розрізняють минаючі і тривалі настрої. Тривалий настрій може забарвлювати поведінку людини протягом декількох днів і навіть тижнів. Можливі випадки, коли стійкий настрій фіксується і переростає у властивість особистості. Настрій, будучи психологічним базисом функціонального стану, накладає відбиток на поведінку, забарвлює діяльність і спілкування людини, стимулює або придушує активність особистості. Подібно до реакцій, можна розрізняти стенічні й астенічні настрої. В основі настрою лежить, як правило, яка-небудь одна базисна емоція. У різних людей один і той самий настрій по-різному виражається в поведінці.
   Особливості вольової регуляції, рівень інтелекту і ступінь рефлексії визначають характер володіння й управління своїм настроєм. Можна навчитися керувати настроєм, але для цього необхідно стежити за ним і правильно його оцінювати. У керуванні настроєм виявляється рівень розвитку, зрілості особистості. Необхідно пам'ятати, що в більшості випадків людина є повноправним хазяїном свого настрою. Виключенням з цього загального правила є другий різновид емоційних станів - афект. До афектів відносять короткочасні, що бурхливо протікають, надзвичайно інтенсивні емоційні стани. Безпосередня ситуаційна обумовленість зближує афекти з емоційними реакціями, однак такі ознаки, як глибина, повне володіння ситуацією, різка зміна змісту свідомості і стереотипу діяльності, дозволяють віднести афекти саме до емоційних станів.
   Афекти мають характерну динаміку. Кульмінації передує специфічний передафективний настрій з явним наростанням інтенсивності і внутрішньої напруженості. Кульмінація афекту - емоційний вибух, як правило, "зрушення до кінця" емоціогенної ситуації, коли стримуючий і регулюючий вплив кори головного мозку виснажується, і підкіркові центри емоцій на короткий час "одержують волю". Ця воля дорого коштує організму, оскільки супроводжується невиправданими енергетичними затратами, втратою самоконтролю і функцій прогнозування, деякою деформацією соціального "портрета" особистості. У стані афекту змінюються звичні установки і відносини. Багато з того, що відбувається, сприймається незвичайно, у зовсім іншому висвітленні. Звужується обсяг свідомості: вона спрямована на обмежене коло предметів, що сприймаються, і уявлень, пов'язаних з переживанням. Зниження самоконтролю виявляється в яскравості зовнішніх проявів афекту. Важко сховати бурхливе переживання страху, гніву, розпачу, радості. Оскільки людина, що знаходиться в стані афекту, погано усвідомлює, що вона робить, не точно оцінює характер і значення зробленого, цей стан може слугувати пом'якшувальною обставиною при порушеннях закону.
   У юриспруденції використовується відповідний термін "фізіологічний афект". Людина в стані афекту робить могутній індукційний вплив на психіку оточуючих людей по механізму емпатії, "емоційного зараження" - безпосереднього несвідомого уподібнення тим переживанням, що властиві цьому афекту. Таким шляхом в окремих випадках афектовані люди можуть "заразити" своїм страхом оточуючих і перетворити організований колектив у некеровану панікуючу юрбу. У зв'язку з цим профілактика афектів є особливою задачею для медицини. Після завершення кульмінаційної фази афекту людині необхідний більш чи менш тривалий період для відновлення нормального функціонального стану і заповнення надлишку витрачених енергетичних ресурсів. У результаті виховання і самовиховання вольових якостей можливо навчитися контролювати і керувати афективним станом. Це доступно людям із твердим характером, що мають усталені звички культурної (соціально прийнятної) поведінки в суспільстві.
   Емоційні особливості і властивості відносяться до важливих характеристик особистості. Вони формуються на спадкоємній основі, однак значною мірою є дзеркальним відображенням тих емоційних відносин, які випробувала особистість у процесі свого становлення з боку найближчого соціального оточення, насамперед родини. До емоційних особливостей відносять емоційну збудливість, емоційну імпульсивність (афективність), емоційну стійкість, силу, темп і ритм емоційних реакцій, емоційний тонус. Емоційна збудливість деякою мірою незалежна від емоційної стійкості. При знайомстві з людиною в першу чергу стають доступними спостереженню емоційні особливості. У цілому, вони дуже варіативні, їхня виразність коливається в широких межах. Як уже говорилося, емоційні особливості в сукупності утворюють відносно самостійну емоційно-афективну сферу особистості, в якій виявляється і динамічна, і змістовна сторона індивідуальних проявів емоційних процесів.
   До емоційних властивостей особистості відносять вразливість і незворушність, чуйність і черствість, пристрасність і холодність, сентиментальність і реалістичність. Емоційні властивості визначають виникнення і перебіг почуттів - вищих, складних і соціально опосередкованих емоційних проявів людини. Серед них необхідно особливо виділити почуття доброти і любові до людей. Вони є найглибшим психологічним фундаментом людського суспільства. За своїм предметом розрізняють естетичні, етичні (моральні), інтелектуальні і практичні почуття. У кожній з даних груп виділяють по 10 і більше різних почуттів. Якщо в емоціях виражається суб'єктивне відношення до одиничного через загальне, то в почуттях - до загального через одиничне. На жаль, наукова розробка найважливішої проблеми почуттів поки знаходиться у зародковому стані. Описано такі загальні характеристики почуттів, як тривалість, стійкість, інтенсивність, широта, спрямованість, актуальний і потенційний стан. Відповідно до емоцій, що їх наповнюють, почуття характеризуються також переважно знаком і модальністю.
   Емоційна сфера у всіх своїх проявах впливає на інші сфери особистості (вольову, інтелектуальну) і на психіку людини в цілому. У психології особливо виділяють проблеми емоційної регуляції розумової діяльності, а також емоційно-вольові взаємодії в процесах саморегуляції. Роль емоцій в інтелектуальному процесі пошуку істини підкреслював В.І. Ленін. Відомо, що люди видатного розуму відрізняються також дуже багатим і напруженим емоційним життям (наприклад, І. Ґете, Л.Н. Толстой, І.П. Павлов, В.І. Вернадський та багато інших). Описано механізм "емоційної корекції", що сприяє успішному вирішенню розумових задач. Емоції роблять істотний вплив, що активує вольову сферу. Позитивні, адекватні за інтенсивністю стенічні емоції здатні багаторазово підвищити продуктивність діяльності людини, а також продуктивність праці. Це досягається за рахунок збільшення "фізіологічної ціни" роботи. Негативні емоції астенічного характеру є причиною стресу і чинять негативний вплив на стан здоров'я, ефективність діяльності й спілкування. Внутрішня невідповідність між небажаними емоціями і можливостями особистості по їхній своєчасній регуляції знаходить у кінцевому рахунку розвиток по одному із трьох патологічних шляхів. Перший з них - це невротизація (формування межових нервово-психічних розладів, найчастіше по типу неврозів). Другий шлях - розвиток психосоматичних захворювань (стенокардії та гіпертонічної хвороби, виразкової хвороби, цукрового діабету, бронхіальної астми, шкірних захворювань та ін.). Третій шлях - це формування звичок, що саморуйнують (алкоголізація, паління, наркотизація, переїдання та ін.).
   Зі сказаного випливає дуже важлива проблема виховання емоцій і формування адекватних фізіологічних механізмів емоційної саморегуляції. Ця проблема має особливе значення стосовно діяльності, яка проходить в умовах підвищеної небезпеки, відповідальності, раптовості, невизначеності та інших сильних емоційних факторів. Фізична підготовка повинна бути організована у такий спосіб, щоб найбільшою мірою забезпечити формування емоційної стійкості особистості. Варто піклуватися і про позитивні емоції, що мають могутній антистресовий, оздоровчий вплив. Емоційна зрілість особистості припускає як повноту і багатство палітри переживань, так і різноманітність фізіологічно виправданих засобів і способів контролю та регуляції емоцій. Тут варто згадати фізичні вправи і спілкування з природою, звертання до мистецтва, ігри та розваги, водяні процедури і харчові обмеження, нарешті - різні способи психофізіологічної саморегуляції (самомасаж, аутогенне тренування і багато інших). Російський педагог В.А. Сухомлинський писав: "Одна із самих болісно важких речей у педагогіці - це учити дитину праці любові". Потрібно зауважити, що частина такої праці повинна бути постійно зверненою на себе, тому що влада над собою, як говорить латинське прислів'я, - це вища форма влади.

Завдання для самопідготовки та запитання для самоконтролю

1. Принципи і закони вищої нервової діяльності.
2. Схема функціональної системи як моделі поведінкового акту (за П.К. Анохіним).
3. Поняття психіки і темпераменту особистості.
4. Відтворіть опорний конспект психічних явищ по пам'яті.
5. В чому полягає психофізіологічна сутність і властивості:
а) бадьорості і уваги;
б) свідомості і мислення (походження, мова і свідомість);
в) неусвідомлених психічних процесів;
г) емоцій.
6. Вивчіть матеріали за підручником і створіть свій опорний конспект.
7. Познайомтесь з науково-теоретичними проблемами та літературою за темою.
8. Складіть бібліографічну карту по темі за останні 2-3 роки.

Література для поглибленого вивчення проблеми

1. Агаджанян Н.А. Человеку жить всюду. - М.: Сов. Россия, 1982.
2. Апанасенко Г.Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. - СПб.: МГП Петрополис, 1992.
3. Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина. // Педагогіка і психологія. - 1997. - № 1 (14).
4. Влияние условий труда на работоспособность и здоровье операторов/ Под.ред. Навакатикяна А.О. - Киев: Здоровья, 1984.
5. Горго Ю.П. Психофізіологія (прикладні аспекти): Навч. Посібник: - К.: Г67 МАУП, 1999.
6. Егоров А.С., Загрядский В.П. Психофизиология умственного труда. - Л.:Наука, 1973.
7. Кириленко ТХ. Виховання почуттів. - К.: Політ. Видав. 1989.
8. Клименко В.В. Механізми психомоторики людини. - К.: Фолио. 1997.
9. Корольчук М.С. Актуальні проблеми психофізіології військової діяльності. - К.: МОУ, 1996.
10. Корольчук М.С. Практикум з психофізіології військової діяльності. - К.: КВП, 1997.
11. Крайнюк В.М. Практикум з психології. Курс лекцій: 1, 2 ч. - К.: КиМУ, 2002.
12. Крайнюк В.М. Психологічні особливості проявів тривожності і агресивності у юнаків призовного віку. - Дис. канд. психол. наук. - К.: Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, 1999.
13. Лебедев В.И. Экстремальная психология. Психическая деятельность в технических и экологически замкнутых системах: Учебник. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.
14. Левківська Г.П., Сорочинський B.C., Штифурак B.C. Адаптація першокурсника в умовах вищого закладу освіти: Навч. посібник. - К.: ВІП0Л, 2001.
15. Макаренко М.В. Теоретические основы и методики профессионального психофизиологического отбора военных специалистов. - К.: МОУ, 1996.
16. Максименко С.Д. Основи генетичної психології. - К.: Перспектива, 1998.
17. Максименко С.Д. Основи загальної психології/ За ред. С.Д.Максименка. - К., 1998.
18. Осьодло В.І. Психодіагностика та корекція функціональних станів операторів в умовах професійної діяльності. - Дис. канд. психол. наук. - К.: Київський НУ ім. Т.Шевченка, 2001.
19. Психологія професійної діяльності офіцера / Кремінь В.Г., Максименко С.Д., Толубко В.Б. -Хмельницьк: ХАПВУ, 2000.
20. Руководство по физиологии труда / Под ред. 3-М. Золиной, Н.Ф. Измерова. - М.: Медицина, 1983.
21. Сапов И.А., Солодков А.С. Состояние функций организма и работоспособности моряков. - Л.: Медицина, 1980.
22. Семиченко В.А. Психические состояния. - К.: Магістр S, 1998.
23. Семиченко В.А. Психология эмоций. - К.: Магістр S, 1998.
24. Семиченко В.А. Психология: Темперамент. - К.: Формика, 2001.
25. Титаренко Т.М. Життєва криза як індикатор особистісного розвитку. Практична психологія: теорія, методи, технології. - К., 1997.
26. Трофімов Ю.Л. Психологія. - К.: Либідь, 1999.
27. Чайченко Г.М. Основы физиологии высшей нервной деятельности: Учеб. пособие. - К.: Вища шк., 1987.
28. Шемелюк І.М. Психологічні особливості самоактуалізації студентів гуманітарного вузу у стосунках з людьми / Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка - К., 2001. - Т. 3,ч.1.
29. Ягупов В.В. Соціальна та військова психологія: Навч. посібник. - К.: Київський університет, 2000.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016