Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Психологія arrow Основи психології і педагогіки (А.В.Семенова, Р.С.Гурін, Т.Ю.Осипова) arrow 4.9. Особистість і колектив
05.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




4.9. Особистість і колектив

4.9. Особистість і колектив

   Суспільство зацікавлене у вихованні особистості, але й особистість в інтересах цього виховання потребує суспільного оточення. Людина, на думку Г.Д. Панченка, як ізольований індивід, з погляду реального життя й реального розвитку, є фікцією. "Вона реальна лише в суспільстві і про її виховання мова може вестися тільки в суспільстві, яке зацікавлене в її підготовці до життя, а головне — у спрямуванні її волі в соціальному напрямку". Для того, щоб стати повноправним членом суспільства, особистість повинна набути навичок спілкування, налагодження певних стосунків, уміння співпрацювати з іншими людьми, тобто розвинути свої колективістські здібності.
   Колектив у формуванні суспільно значущої особистості відіграє дуже важливу роль. Завдяки колективу, на думку І.М. Богданової, людина приєднується до суспільно-політичного життя народу; у неї закладаються такі риси характеру, як прагнення до соціальної справедливості, злагоди, громадськості, гуманізму, ініціативності та відповідальності. Автор вважає, що "у виховному колективі відбувається пізнання моральної відповідальності однієї людини перед іншою, перед колективом і суспільством".
   Колектив об'єднує людей за спільними цілями та інтересами, основними видами діяльності на базі високогуманних, демократичних відносин з метою забезпечення добробуту кожного та всебічного розвитку особистості. Водночас, спільність людей веде до створення колективу. У колективі людина виявляє себе в ставленні до інших людей і до самої себе.
   Виховання колективізму — найважливіше завдання педагогів. На думку психологів (Є.С. Кузьмін, А.В. Петровський, К.К. Платонов, Л.І. Уманський, Є.В. Шорохов та ін.), колективізм — це якість особистості, яка виражає рівень соціального розвитку людини, що виявляється в особистій відповідальності за громадський прогрес, колектив, у постійних діях на благо суспільства. У структурі колективізму велику роль відіграють громадські інтереси особистості, її прагнення до спілкування з людьми і спільної праці з ними, вміння поєднувати громадське з особистим і за необхідності ставити вище інтереси колективу й суспільства. Особистість, що має колективістські якості, намагається діяти в інтересах колективу, поважає громадську думку, надає допомогу членам колективу в досягненні поставленої мети, не ставить свої інтереси вище інтересів своїх товаришів. Колектив, у свою чергу, створює можливості для задоволення інтересів особистості, для розвитку її здібностей.
   А.С. Макаренко підкреслював, що в колективі особистість — не об'єкт виховного впливу, а його носій-суб'єкт, але суб'єктом вона стає тільки виражаючи інтереси колективу. "Що таке колектив? Це не просто збори, не просто група індивідуумів, що взаємодіють, як вчили педологи. Колектив — це цілеспрямований комплекс особистостей, що організовані, мають органи самоврядування". Проте колективність має бути не казарменою, що нівелює особистість, а такою, щоб індивіди одержували свободу в своїй асоціації та через неї. Він вважав, що головна цінність колективу визначається тим, наскільки він дозволяє розкрити все багатство потенційних сил і можливостей особистості, стимулювати її рух і розвиток.
   Повноцінне життя колективу — це динамічний, неперервний розвиток усього колективу і кожної особистості. А.С. Макаренко підкреслював важливе значення цілей і завдань на майбутнє, на "завтрашню радість" (результат має принести задоволення і радість, духовне збагачення). Формування перспективних ліній (потреб, цілей, що принесуть радість) становить основу розвитку колективу. Воно увійшло у педагогічну практику під назвою системи перспективних ліній. Повноцінного, щасливого життя немає за межами колективу і суспільства. Воно є надбанням усіх і можливе лише в умовах співпраці, дружби, свободи і соціальної рівності.
   Основними ознаками колективу А.С. Макаренко вважав: 1) об'єднання людей за умови наявності спільної мети, спільної праці, спільної організації цієї праці; 2) відповідальність перед суспільством за кожного свого члена; 3) наявність органів управління і координування, що вповноважені насамперед представляти інтереси колективу і суспільства. "Досвід колективного життя є не тільки досвід сусідства з іншими людьми, це дуже складний досвід доцільних колективних рухів, серед яких найпомітніше місце мають принципи розпорядження, обговорення, підпорядкування товариша товаришеві, відповідальності і погодженості".
   Видатний український педагог В.О. Сухомлинський також надавав великого значення тим суспільно-політичним ідеям, завдяки яким створюється єдність колективного й індивідуального, суспільного й особистісного. Виникнення духовної єдності між людьми, між дітьми та їх вихователями — це шлях до зміцнення і розвитку колективних відносин. Багатство кожної особистості він розглядав як основу повноцінного, змістовного життя колективу, як необхідну умову для вдосконалення внутрішньоколективних відносин. Педагог вважав колектив визначною силою у вихованні особистості.
   На нашу думку, засвоїти необхідні суспільні, професійні й особистісні цінності, а також набути вмінь налагоджувати необхідні соціальні зв'язки та відносини майбутні фахівці найбільш повно можуть саме в колективі. Здатність розмірковувати, перш ніж діяти, спонукає студента до самоаналізу і, природно, до самовиховання і є тією необхідною роботою особистості над собою, яка закріплює виховні впливи на особистість, створює міцне підґрунтя для усвідомленої моральної поведінки за будь-яких життєвих обставин. У навчальній групі є багато різноманітних міжособистісних стосунків (навчальні, групові, особисті, міжгрупові тощо), що виникають у процесі діяльності.
   Одним із мотивів діяльності є потреба досягнення належного становища в колективі. Незалежно від віку є різні засоби самоствердження, які використовуються з метою посісти гідне місце в колективі, як позитивні: успіхи у навчанні, пізнавальна, трудова, науково-дослідна спільна діяльність тощо, так і негативні: упертість, негативізм, свавілля, бійка, маскування недоліків та бравування ними.
   Зміст спільної діяльності членів групи опосередковують всі процеси внутрішньогрупової динаміки: розвиток міжособистісних взаємин, сприйняття партнерами один одного, формування групових норм і цінностей, форм співпраці та взаємної відповідальності. Стосунки, що склалися у групі, впливають на ефективність її діяльності.
   Психологи прагнуть врахувати соціальні і психологічні аспекти ефективності діяльності групи: 1) всебічний розвиток особистості; 2) безкорисність і добросовісне ставлення до праці; 3) громадську активність; 4) згуртованість і рівень керування колективу; 5) ціннісні норми та орієнтації; 6) розмір і склад групи; 7) психологічний клімат у колективі тощо.
   Процес пізнання неодмінно передбачає безкорисну взаємодію з іншими людьми, необхідність поділитися результатами цього пізнання хоча б для того, щоб перевірити правильність цих результатів, не кажучи вже про те, що пізнання навколишнього середовища містить в собі пізнання інших людей, мотивів їх вчинків, їх внутрішнього світу, а це призводить до розуміння й співпереживання.
   Оскільки активізація навчання сприяє успішності студентів, формуванню позитивних інтересів, пізнавальної активності та самостійності, то вона надає їм можливості позитивно ствердитися в навчанні і за допомогою цього посісти гідне місце в колективі.
   Активізація навчання здійснюється шляхом використання методів формування пізнавального інтересу: ігор, змагань, диспутів, суперечок, вікторин, аналізу життєвого досвіду студентів, ситуацій новизни, ситуацій створення успіху (схвалення, підбадьорення, подяка тощо); завдань у цікавій формі (загадки, вірші та ін.) за тими предметами, темами, до яких студенти виявляють схильність і які викликають подив, переживання; різних за характером завдань; створення проблемних ситуацій; колективної пізнавальної діяльності на заняттях; різних засобів наочності; технічних засобів навчання; індивідуалізації та диференціації навчання; роботи студентів з підручником на заняттях; контролю та самоконтролю різних видів у різних формах; використання нетрадиційних форм навчання; пізнавальної перспективи у навчанні. Організація колективної професійно-педагогічної діяльності, створення професійно спрямованої системи громадських доручень, здійснення педагогічно доречного керівництва первинним колективом сприяють розвитку самого колективу і професійному зростання, становленню професійної позиції його членів.
   Професійних умінь майбутній педагог найбільш реально може набути за допомогою колективу навчальної групи, за умови доброчинного ставлення один до одного всіх членів цього колективу. Слід зауважити, що для студентської молоді велике значення має психологічний клімат, який виникає у первинному колективі, адже студенти перебувають у безпосередньому контакті один з одним. Студентський колектив може відчувати як піднесення, ентузіазм, так і розчарування.
   Велику роль тут відіграє морально-психологічна позиція членів групи: захищеність і рівноправність особистості у колективі, задоволеність кожного учасника колективного життя й діяльності тим впливом, який колектив здійснює на розвиток його морально-вольової сфери та здібностей, задоволеність допомогою з боку колективу у здійсненні особистістю різних соціальних ролей, в реалізації життєвих планів, наявність у кожного члена колективу почуття відповідальності перед колективом, активна діяльність для досягнення цілей колективу, внутрішнє прийняття кожною особистістю офіційної колективної думки і принципу колективістських взаємовідносин, збіг позицій особистості з цілями колективу, прив'язаність до колективу, переживання почуття радості, підйому й натхнення від приналежності до цього колективу.
   Соціальна спрямованість колективу групи виражається в єдності соціально обумовлених потреб, інтересів, цілей і завдань; внутрішньому прийнятті суспільно значущих цілей і завдань всіма або більшістю членів колективу; наявності колективних перспектив і зобов'язань, що передбачають діяльність на користь суспільства; наявності загальних справ, в яких беруть участь всі члени групи; ставленні членів групи до обраної спеціальності як до покликання; у розвитку як офіційних, так і неофіційних міжособистісних відносин.
   Під офіційними взаємовідносинами ми розуміємо: відповідність органів керівництва і координування цілей, завдань колективу групи; вибірність і підзвітність, перевірку виконання; наявність розроблених вимог до інформаційних процесів у колективі (об'єктивність, повнота, своєчасність, всебічність інформації); наявність єдиних вимог до поведінки всіх членів колективу; наявність системи традицій. Відповідно, до неофіційних взаємовідносин можна віднести: інформованість членів колективу один про одного, взаєморозуміння, взаємну симпатію, доброзичливість, допомогу і вимогливість, самостійність та ініціативу, оптимістичний настрій, високу ефективність виховного впливу колективу на особистість, відповідність неофіційної спільної думки колективу офіційній, задоволеність всіх членів колективу офіційними лідерами колективного життя й діяльності.
   У процесі активної колективної діяльності майбутні фахівці набувають уміння швидко й правильно приймати рішення, планувати цілі, засоби, процес і результати колективної діяльності, узгоджувати дії учасників колективної діяльності. Внаслідок цього всі члени колективу отримують задоволення від результату навчальної та громадської діяльності.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016