Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Психологія arrow Психофізіологія (О.М.Кокун) arrow 4.3. Психофізіологія мовлення
08.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




4.3. Психофізіологія мовлення

4.3. Психофізіологія мовлення

   Мовлення - це історично сформована в ході діяльності людей форма спілкування, опосередкована мовою. Під мовленням розуміють як сам процес говоріння (мовленеву діяльність), так і його результат (мовленеві твори, що фіксуються пам'яттю чи письмом). Мовлення займає особливе місце серед когнітивних процесів, оскільки воно включається в різноманітні пізнавальні акти (мислення, сприйняття, відчуття) і забезпечує вербалізацію одержуваної людиною інформації.
   Мовлення являє собою багатоланковий психофізіологічний процес, що складається з різних елементів. Воно включає три основні ланки: сприйняття мовлення, продукування мовлення і "внутрішнє мовлення". Цей процес заснований на роботі різних аналізаторів і містить у собі периферичний рецептор, провідні нервові шляхи, центральну ділянку кори головного мозку, яка відповідає за діяльність даного аналізатора.
   Виділяються три основні функції мовлення: комунікативна, регулююча і програмуюча.
   Комунікативна функція забезпечує спілкування між людьми. Мовлення використовується для передавання інформації і спонукання до дії. Завдяки мовленню людина одержує знання про предмети і явища оточуючого світу без безпосереднього контакту з ним. Мовлення розширює можливості пристосування людини до оточуючого середовища, можливості її орієнтації в природному і соціальному світі.
   Регулююча функція мовлення пов'язана зі свідомими формами психічної діяльності. Мовлення відіграє важливу роль у розвитку і прояві довільної, вольової поведінки.
   Програмуюча функція мовлення виражається в побудові значеннєвих схем мовленевого висловлення, граматичних структур речень, у переході від задуму до зовнішнього розгорнутого висловлення. В основі цього процесу лежить внутрішнє програмування, що здійснюється за допомогою внутрішнього мовлення. Як показують клінічні дані, воно необхідно не тільки для мовленевого висловлення, а й для побудови різних рухів і дій.
   На жаль, поки ще не з'ясований механізм того, як саме одна людина матеріалізує свою думку у потік звуків, а інша, сприйнявши цей звуковий потік, розуміє звернену до неї думку.
   Мовлення функціонує на основі другої сигнальної системи, що виникла в результаті розвитку мовлення як засобу спілкування між людьми в процесі праці. Ця система оперує знаковими утвореннями ("сигналами сигналів"), охоплює усі види символізації і використовує не тільки мовленеві знаки, але й інші засоби (мімічні, жестикуляційні й емоційні, музичні звуки, малюнки, художні образи, математичні символи тощо).
   Зв'язок слова, що позначає предмет, з цим предметом принципово не відрізняється від зв'язків першої сигнальної системи. У слові відбиваються не конкретні, а найбільш істотні властивості предметів і явищ. Саме це дає можливість узагальненого і відстороненого відображення дійсності.
   У периферичних органах мовлення виділяють три системи:
   - енергетична система дихальних органів необхідна для виникнення звуку (легені і головний дихальний м'яз - діафрагма);
   - генераторна система - звукові вібратори, при коливанні яких утворюються звукові хвилі (голосові зв'язки гортані - тоновий вібратор; щілини і затвори, що утворюються у роті при артикуляції);
   - резонаторна система (носоглотка, череп, гортань і грудна клітка).
   Мовлення утворюється в результаті зміни форми й обсягу надставної трубки, що складається з порожнини рота, носа і глотки. У резонаторній системі, що відповідає за тембр голосу, утворюються певні форманти, специфічні для даної мови. Резонанс виникає в результаті зміни форми й обсягу надставної трубки.
   Артикуляція являє собою спільну роботу органів мовлення, що необхідна для продукування звуків. її регулюють мовленеві зони кори і підкіркові утворення (зорові бугри, гіпоталамус, таламус, лімбічна система, ретикулярна формація). Локальні ураження лівої півкулі різної природи у праворуких осіб призводять, як правило, до порушення функції мовлення в цілому, а не до випадання якої-небудь однієї мовленевої функції. Для правильної артикуляції необхідна певна система рухів органів мовлення, що формується під впливом слухового і кінестезичного аналізатора.
   Аналіз і синтез у людини мовленевих звуків пов'язаний з фонематичним слухом, що забезпечує сприйняття і розуміння фонем певної мови. Функціонування фонематичного слуху безпосередньо пов'язано з таким "центром мовлення", що розташований у слухомовленевій зоні кори великих півкуль (задня третина верхньої скроневої звивини лівої півкулі), як центр Верніке. Другим "центром мовлення" є зона Брока, яка забезпечує моторну організацію мовлення (у більшої частини людей знаходиться в нижніх відділах третьої лобової звивини лівої півкулі).
   Передбачається, що сприйняття і вимова слів має таку послідовність. Вкладена у слово акустична інформація обробляється в системі слуху і в інших "неслухових" утвореннях мозку (підкіркових областях). Надходячи в первинну слухову кору (зону Верніке), яка забезпечує розуміння змісту слова, інформація перетворюється там для формування програми мовної відповіді. Для вимови слова необхідно, щоб "образ", чи семантичний код, цього слова надійшов у зону Брока. Обидві ці зони (Брока і Верніке) пов'язані між собою дугоподібним пучком нервових волокон. У зоні Брока виникає детальна програма артикуляції, що реалізується завдяки активації лицьової зони області моторної кори, яка керує лицьовою мускулатурою. Але, якщо слово надходить через зорову систему, то спочатку включається первинна зорова кора. Після цього інформація про прочитане слово спрямовується в кутову звивину, що зв'язує зорову форму даного слова з його акустичним сигналом у зоні Верніке. Подальший шлях, який призводить до виникнення мовленевої реакції, є таким самим, як і при винятково акустичному сприйнятті.
   Права і ліва півкулі мозку відрізняються за своїми функціями при забезпеченні мовленевої діяльності. Функціонування лівої півкулі забезпечує здатність до мовленевого і немовлене-вого спілкування, розуміння усного і письмового мовлення, формулювання граматично правильних відповідей, регуляцію складних рухових мовленевих функцій. Завдяки роботі правої півкулі людина розрізняє інтонації мовлення, модуляції голосу, людські обличчя, розпізнає складні образи, що не піддаються розкладанню на складові елементи, сприймає музику і твори мистецтва як джерело естетичних переживань. Але при цих загальних закономірностях варто мати на увазі, що мовленеві функції локалізовані переважно в лівій півкулі у 95% правшів і 70% - лівшів, у 15% лівшів - у правій півкулі, і в 15% лівшів півкулі не мають чіткої функціональної спеціалізації за мовою.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016