Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Педагогіка arrow Основи шкільного виховання (І.О.Трухін, О.Т.Шпак) arrow 3. Виховна робота зі старшокласниками
06.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




3. Виховна робота зі старшокласниками

3. Виховна робота зі старшокласниками

   Розглянемо вікові психологічні особливості старшокласників, які дозволять сформувати завдання виховної роботи з ними.
   Старший шкільний вік — вік переходу до дорослості. Здебільшого повністю завершується статеве дозрівання. За своїм фізичним станом і зовнішнім виглядом старшокласники наближаються до дорослих. Головне в їх соціальній ситуації розвитку — це спрямованість на майбутнє, тобто закінчення школи і вибір професії.
   Значна частина учнів повністю оволодіває своїми пізнавальними процесами: сприйняттям, увагою, пам'яттю, уявою, мисленням, підпорядковуючи їх завданням діяльності. Увага все частіше стає постдовільною. Ще більше зростає роль словесно-логічного запам'ятовування. Дослівне заучування непопулярне, учні користуються планами, схемами, конспектами. У мисленевій діяльності спостерігається високий рівень узагальнення і абстрагування, схильність до причинного пояснення явищ, аргументування, доведену, зв'язування матеріалу в систему. Вдосконалюється мова, збільшується словниковий запас. Старшокласники прагнуть до самостійності суджень, не схильні довіряти авторитетам, часом переоцінюють свої можливості і виявляють критиканство.
   В юнацькому віці виразно постає потреба у формуванні світогляду, тобто розумінні закономірностей оточуючого світу і створенні системи поглядів, тому нормально розвинений старшокласник (не інфантильний, який за інтелектуальним розвитком швидше належить до підліткового віку) цікавиться досить широким колом явищ політики, економіки, мистецтва тощо. Важливою частиною світогляду є моральні переконання. Старшокласники прагнуть самостійно розібратися у моральних проблемах і не люблять, коли дорослі пропонують їм готові і категоричні формулювання. У багатьох старшокласників є прагнення до чесного життя, самовдосконалення, служіння суспільству — це те, що називають юнацьким романтизмом. Проте ці прагнення часто мають поверховий характер і в реальному житті поєднуються з вузьким практицизмом і навіть безпринципністю.
   В цьому віці, особливо у хлопців, часто ще спостерігається рольова невизначеність або, за Е. Еріксоном, несформована ідентичність, коли образ Я ще не набув сталості, і сприйняття себе є нестійким, ситуативним, суперечливим. Старшокласники часом з подивом виявляють, що в них уживаються мрійність і практицизм, альтруїзм та егоїзм, переоцінка власної особистості і самоприниження, різкість і сором'язливість, відвертість і скритність, високі моральні прагнення і досить прозаїчні спонукання.
   Зростання інтелектуальних і фізичних можливостей старшокласників визначає найбільш помітну рису їхньої поведінки — прагнення до самоствердження. Ним мотивуються в залежності від умов сімейного виховання і успіхів як позитивні, так і негативні вчинки старшокласників. Позитивні форми самоствердження полягають у досягненнях в навчанні, спорті, мистецтві тощо. Негативне самоствердження найчастіше здійснюється через дотримання норм юнацької субкультури.
   Юнацька субкультура — це сукупність манер поведінки певної категорії юнаків та дівчат, особливо юнаків. Вона є проявом потреби у самоствердженні і певною компенсацією невдач у корисній діяльності: навчанні, спорті тощо. “Субкультурні” підлітки дуже прагнуть відрізнятися від дорослих, що породжується протестом проти їхніх вимог. Так з'являються манери, в яких відчувається виклик дорослим: гучний сміх, хриплі голоси, розв'язні рухи тощо, стиль одягу, що протиставляється дорослому (хоча з часом деякі елементи такого стилю одягу розповсюджуються і серед дорослих). Особливу роль відіграє жаргон, в якому переважають грубуваті слова та вирази. Все це служить немовби муром, який відгороджує юнаків від дорослого світу з повчаннями, вимогами, заборонами. Дух вільнолюбства, здається, пронизує юнацьку субкультуру.
   З іншого боку, спостерігається інтенсивне прагнення до подібності в групі “своїх”. Всупереч своєму вільнолюбству юнаки точнісінько копіюють зовнішній вигляд, манери і мову власної групи. Тут вони часом, аби бути прийнятими групою, побоюються відрізнятися навіть у дрібницях. Можна було б дивитися на юнацьку субкультуру як на нешкідливе вікове чудернацтво, проте часом вона призводить до серйозних негативних наслідків. Якщо в юнацькій групі виявляється активний лідер антисоціального спрямування, покірність груповим нормам призводить до того, що члени групи не в змозі відмовитися від участі у сумнівних і протиправних вчинках. Всупереч позитивним дорослим манерам поведінки тут нерідко панує підвищена агресивність, цинізм, традиції примітивної групи. Значна частина старшокласників тільки “торкається” субкультури, використовуючи її жаргон і моду, проте чимало з них підпадає під її більш жорсткий вплив.
   Отже, психологія старшокласників відзначається суперечливими явищами. З одного боку — зростання інтелектуальної і моральної зрілості, пошуки світогляду, спрямованість на майбутнє, юнацький романтизм, довіра до авторитетних дорослих. З іншого боку — тенденції негативізму, який виступає у вигляді юнацької субкультури з її небезпечним ухилом у бік зневаги до моралі.
   Ця загальна суперечливість психології старшокласників породжує деякі типові прояви суперечливої поведінки:
   - пред'явлення високих вимог до дорослих і поблажливе ставлення до власних недоліків;
   - співіснування у свідомості і вчинках старшокласників принциповості у значному і безпринципності у малому, буденному;
   - схильність до емоційно перебільшених переживань особистих неприємностей, які часом викликають неадекватні вчинки.
   Особливо неприємним явищем у роботі з старшокласниками стають педагогічні конфлікти. З одного боку, підвищене почуття власної гідності старшокласників викликає у конфліктних ситуаціях бурхливу емоційну реакцію учнів, з іншого — вони критичніше ставляться до педагогів, відзначають їх недоліки, достатньо володіють захистом у конфлікті і тому сутички з ними є досить болісними і для педагогів. Типовим є те, що учителі недостатньо враховують особистісні зміни старшокласників, яких вони навчали у середніх класах, не змінюючи належною мірою техніки педагогічного спілкування. Поширеними помилками педагогів у роботі з старшокласниками, згідно з даними В.І. Журавльова, є спалахи через дрібниці, покарання учнів без належної перевірки обставин порушення, слабке володіння навчальним матеріалом, що викликає критичне ставлення учнів, дратівливість, переслідування учнів через дрібниці, використання дитячих методів дисциплінування, розподіл учнів за симпатіями, залякування, занадто критичне ставлення до окремих старшокласників, збереження стилю спілкування немов з підлітками, помітна відсутність у педагога інтересу до предмета, що викладає.
   Треба окремо відзначити як недолік педагогічного спілкування з старшокласниками такі прояви нетактовності, як привселюдні образи учнів, вторгнення у світ особистих стосунків юнаків та дівчат, вимоги у формі крику та погроз, зловживання відвертістю учнів з педагогами, цікавість до особистого життя учнів, негативна оцінка інших педагогів в присутності учнів.
   Отже, попередження педагогічних конфліктів стає однією з найважливіших умов плідної виховної ситуації в старших класах. Досвід показує, що не всі педагоги здатні успішно працювати з старшокласниками. У підрозділі “Вимоги до особистості педагога як вихователя” вже наводилися дані про характерні типи педагогів та їх професійні можливості. Педагоги інтелектуального типу, в принципі, мають найбільші шанси на успіх, бо інтелект і ерудиція викликають безумовну повагу учнів. Педагоги інших типів також можуть користуватись авторитетом у старшокласників, якщо вони добре володіють предметом, мають високий рівень загальної культури і враховують специфіку юнацького віку.
   Виходячи з вікових особливостей старшокласників, можна висунути такі основні завдання виховної роботи з ними.
   1. Допомога у формуванні світогляду і життєвої позиції, орієнтованої на чесність, працьовитість, самостійність, миролюбність, поступливість.
   2. Підготовка до майбутнього вибору професії і сімейного життя, виконання громадських обов'язків.
   3. Продовження формування орієнтації на гуманну поведінку через усвідомлення мотивів власних вчинків і уникнення неконструктивного психологічного захисту.
   Як і у попередньому розділі, більш детально розглянемо формування орієнтації учнів на гуманну поведінку і з цією метою подаємо зміст бесід для старшокласників, які є продовженням циклу бесід для учнів середніх класів.
   БЕСІДИ ДЛЯ 10 КЛАСУ. ПЕРША БЕСІДА. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ НЕГУМАННОЇ ПОВЕДІНКИ.
   Якщо спитати людей, що приносить їм найбільш неприємностей у житті, то, мабуть, багато хто відповість, що це людська агресивність. Конфлікти на роботі, в побуті, в сім'ї отруюють життя часом більше, ніж службові навантаження, побутові і матеріальні труднощі тощо. Дуже часто сам по собі привід конфлікту є дріб'язковим, і в сутичці винні тільки стереотипи агресивної поведінки. Звідки ж вони взялися? Проблема походження агресивності хвилювала людей протягом усієї історії. З матеріалістичної позиції негуманні традиції пояснюються історичними умовами людського існування.
   Відомо, що агресивні реакції є однією з головних умов виживання у тваринному світі. Ці реакції, природно, успадкувала і первісна людина, хоча, звичайно, не тільки ці. Безперервна боротьба з хижаками і ворогами підтримувала необхідність агресивної поведінки. Довгочасне мирне існування і безпека були в ті часи здебільшого недоступною розкішшю. Загальний фон агресивності породжував у найбільш схильних до цього людей і в екстремальних обставинах безглузду жорстокість. Нею відзначались не тільки покарання за злочини, але й практика виховання дітей. Фізичні покарання вважалися абсолютно необхідними в сім'ї і у навчальних закладах. Агресивні стереотипи ушляхетнювались і зміцнювались такими поняттями, як сміливість, мужність, рішучість. Оскільки агресивні реакції вважалися необхідними і нормальними, вони поширювались на ті сфери життя, де вони, здавалося б, зовсім не потрібні, наприклад подружні стосунки (влада чоловіка над жінкою у патріархальній сім'ї). Якщо уявно порівняти схильність людства до агресії і схильність до доброти, милосердя, поступливості, то чим далі ми заглиблюємося у історію, тим більше переважає агресія.
   Агресивність була не тільки індивідуальною властивістю людини, а й відбивалася у суспільному менталітеті, прикладом чого може бути ставлення до інших народів, рас, релігій. Всупереч ідеям найбільш гуманних мислителів у масовій психології століттями існувало упередження проти інших рас, національностей, релігій, що створювало передумови для багатьох кривавих конфліктів. Це такою ж мірою стосується політичних концепцій, наприклад теорії класової боротьби.
   Проте завдяки здатності мислити людина поступово вдосконалювала своє життя. Покращувалися матеріальні умови, зменшувалась суворість боротьби за існування. Незрівнянно зросла продуктивність праці у всіх сферах. В наш час більшість населення розвинених країн має значно вищий рівень харчування і побутового комфорту, ніж заможне населення декілька століть тому. В багато разів зросла освіченість і доступ населення до інформації, права та захищеність людини. Все більше робиться для того, аби успіхи людини у житті залежали від її здібностей і наполегливості, а не від випадкових факторів походження. У всіх країнах покращується турбота про літніх людей, інвалідів, психічно хворих.
   Чи призводить поліпшення умов життя і підвищення культури до послаблення агресивності суспільства? Безумовно. Історичні факти свідчать про значний і невпинний процес у сфері суспільної моралі. Заклик до гуманізму, засудження жорстокості і агресивності є провідною думкою етичної науки і практики. Завдяки видатним гуманістам, серед яких були і вчені, і священнослужителі, людське суспільство постійно рухалося по шляху все більш гуманних і демократичних законів і порядків. Серед основних явищ цього процесу можна назвати демократизацію суспільного устрою з ліквідацією станових відмінностей, зростання толерантності до інакомислення, пом'якшення покарань за злочини, гуманізацію сімейного і суспільного виховання, досягнення рівноправності жінок, демократизацію подружніх стосунків та інші. Кожен крок на шляху цих перетворень позитивно впливав на гуманізацію моралі, зменшував агресивність на рівні як наукової етики, так і масової практики.
   Прогрес суспільної моралі безумовно вплинув і на поведінку окремої людини. Наш сучасник попри всі свої недоліки має більш гуманні погляди і звички, ніж його далекий предок. Проте у більшості людей науково-технічний прогрес викликає сильніше враження, ніж прогрес моралі. Агресивні реакції в транспорті, в сім'ї і на роботі не дозволяють особливо захоплюватись досягненнями у розвитку моралі. В чому ж тут справа? Чому людина не змінюється такою ж мірою, як матеріальні умови життя? Це питання ми розглянемо в наступній бесіді.
   Питання і завдання учням.
   1. Як ви ставитеся до проблеми морального прогресу людства? Доведіть свою точку зору.
   2. Наведіть приклади з історії і літератури, які підтверджують вашу позицію щодо змін у моралі суспільства і окремої людини.
   3. Які зрушення у моралі відбуваються, на ваш погляд, у наш час?
   4. Які зміни у галузі моралі чекають людство у XXI столітті?
   ДРУГА БЕСІДА. ПСИХОЛОГІЧНІ ВИТОКИ НЕГУМАННОЇ ПОВЕДІНКИ.
   Отже, науково-технічний і культурний прогрес постійно поліпшує передумови більш гуманної поведінки людини, і людина дійсно стає гуманнішою, але не такою мірою, як цього, здавалося б, слід було чекати. Що заважає на цьому шляху?
   Ми вже відзначали, що людина успадкувала від тваринного світу реакцію агресії проти ворога як засіб боротьби за виживання, проте ця реакція отримала суто людську форму. Справа в тому, що будь-які людські бажання і почуття отримують в голові людини обґрунтування і раціоналізацію. Якщо, наприклад, людина гнівається, вона часто знаходить виправдання своїм почуттям, звинувачуючи того, на кого вона гнівається; завжди захищає себе від усвідомлення хибності власних намірів і вчинків. Подібним чином і суспільство захищає себе, створюючи теорії, що виправдовують його політику, наприклад загарбницькі завоювання, тобто тут також діє своєрідний психологічний захист.
   Поскільки в суспільстві завжди знаходяться люди з загостреним почуттям справедливості, політичні помилки постійно піддаються критиці, що веде до прогресу. Інша справа — вчинки окремої людини. Тут подолати психологічний захист буває дуже важко. Людина постійно стикається з тими ж самими перешкодами, тому вона створює типові формули захисту та легенди про ці перешкоди. Так, типовими є конфлікти з керівниками на роботі, подружні, батьків з дітьми, сусідські тощо. У всіх цих випадках з'являються формули психологічного захисту, які через їхнє повторення стають звичними стереотипами. Назвемо деякі з них.
   Більшість людей керується тільки власними егоїстичними інтересами, вони непоступливі і агресивні.
   Всілякі керівники турбуються тільки про свою владу і вигоди.
   Більшість жінок скандальні і дріб'язкові (чоловіча позиція).
   Більшість чоловіків безвідповідальні, грубі, схильні до пияцтва (жіноча позиція).
   Молоді люди здебільшого несерйозні та безвідповідальні (позиція літніх людей).
   Літні люди здебільшого консервативні, нетворчі, буркотівливі (позиція молодих людей).
   Усі ці установки складають “теоретичну базу” повсякденної агресивної поведінки багатьох людей.
   А чому ж люди вступають у конфлікти? Адже було б логічно припустити, що з поліпшенням умов життя кількість цих конфліктів буде скорочуватись. Відповідь на це питання пов'язана з проблемою задоволення людських потреб. Як відомо, людина ніколи не може задовольнити власні потреби всі і назавжди, постійно будуть виникати нові. А якщо з'являються потреби, виникають і сутички інтересів, конфліктні ситуації. Коли успішно вирішуються першорядні проблеми, більш актуальними стають ті, що були другорядними. Поліпшення матеріальних умов потрібне і неминуче, воно полегшує життя, але не позбавляє від потреб, проблем, незадоволення і конфліктів.
   Отже, людина має “механізм” агресивності, що базується на суб'єктивності і психологічному захисті. Останній має свій “механізм” — створення легенд про поганих оточуючих. Але, на щастя, механізм відтворення агресивності зазнає поступових змін на краще. Адже прогрес людства полягає не тільки у науково-технічних, а й гуманітарних відкриттях. Згадаємо, наприклад, середньовічний погляд на людину. Вона уявлялась хибною істотою з поганими схильностями, яку примусити старанно працювати і бути чесною може тільки загроза покарання. Цей погляд відбивався у практиці державного керівництва, юриспруденції, вихованні. З того часу завдяки прогресу гуманітарних знань уявлення про людину кардинально змінилося, стало значно гуманнішим і оптимістичнішим.
   Наукові теорії, хоч і повільно, все ж таки доходять до мас. Поступово пом'якшується ставлення людини до людини. Згадаємо, що для пересічного християнина минулого століття представник іншої віри був “бусурманином”, “поганим”, потенційним ворогом. Зараз віротерпимість стала загальною нормою. Засоби масової інформації розповсюджують етичні та психологічні знання, і людина починає краще усвідомлювати мотиви власної поведінки. Агресивність залишаться великою перешкодою на шляху гуманізації суспільства, але прогрес, безумовно, є.
   Вище йшла мова про “пересічну” людину, і це не випадково. Справа в тому, що серед порівняно нечисленної освіченої частини суспільства гуманність поглядів і поведінки була, як правило, досить високою. Це втілювалось у спілкуванні (стриманість, чемність, тактовність, галантність манер дворянства) і у вихованні. Освічені люди здебільшого були носіями передової етичної культури, проте неписьменна селянсько-міщанська маса на території Російської Імперії чисельно переважала. Після 1917 року ставлення до “буржуазної” культури, як відомо, було ворожим, і тому надбання етичної культури еліти не мали того впливу на маси, який вони могли б мати.
   Питання і завдання учням.
   1. Спробуйте описати деякі типові формули психологічного захисту у вашому середовищі.
   2. Визначте для себе типові ситуації вашого життя, що викликають у вас агресивні реакції. Спробуйте визначити причини агресивних реакцій.
   3. Розділіть лист паперу на дві вертикальні колонки. У лівій колонці напишіть причини ваших агресивних реакцій, пов'язані з об'єктивними умовами життя, в правій — реакції, що йдуть від вашого психологічного захисту.
   4. Які ви можете назвати літературні твори, що особливо сприяли гуманізації людського суспільства?
   ТРЕТЯ БЕСІДА. ЕТАЛОН “СИЛЬНОЇ ОСОБИСТОСТІ” І НЕГУМАННА ПОВЕДІНКА.
   У попередній бесіді ми говорили про те, що психологічним механізмом агресивності здебільшого є формули психологічного захисту. Проте існує інший виток агресивності сучасної людини — це образ “сильної особистості”.
   Звичайно, кожна людина прагне бути у житті сильною, а не слабою істотою, тобто долати життєві перешкоди і досягати успіхів. Мабуть, немає людини, яка хотіла б бути невдахою, невмілою та боязливою. Сила особистості — це володіння собою, вміння направити власну волю у потрібному напрямку, блокувати власну неконструктивну агресивність, бути дисциплінованим. Сила у цьому розумінні завжди була і буде привабливою якістю.
   Проте існує образ “сильної особистості”, в якому на перший план виступає агресивність і який, на жаль, має дуже широке поширення. Сила тут розуміється, в першу чергу, як уміння “постояти за себе”, тобто залякати за допомогою грубих і погрозливих виразів і міміки, продемонструвати зверхність, справити враження досвідченої у всіх життєвих ситуаціях людини, за допомогою цинізму показати іронічне ставлення до звичних і “наївних” норм культурної поведінки. В останні роки найбільш адекватним виразом для такого образу стало слово “крутий”. Прослідкуємо шлях розвитку цього образу.
   Колись, у період дикунства та варварства, людина почувала себе дуже слабкою і мізерною перед природною стихією. її сили були дуже обмежені, вона була майже беззахисною перед поводями, засухами та іншими лихами, небезпека оточувала її з усіх боків. Навколишній світ був грізним і загадковим. Людині здавалося, що за стихійними явищами стоять могутні потойбічні сили, які мають велику владу над людиною і які можна тільки умилостивити благаннями або жертвами. Почуття мізерності людини перед вищими силами завжди підтримувалося і всіма релігіями.
   З плином часу зростали виробничі сили і знання людини про оточуючий світ. Вона пізнавала фізичні закономірності, все краще пристосовувалась до природи, і це дозволяло вище оцінювати власну силу і розум. Великі географічні відкриття поклали край уявленням про величезність і безмежність Землі. Філософія Епохи Відродження вже була проникнута вірою в можливості людського розуму, ця віра невпинно поширювалась і в подальші часи. Новим поштовхом стала промислова революція XVIII-XIX століть, пов'язана з винаходом парового двигуна. Із збільшенням швидкості пересування поширилися можливості пізнання, поліпшення умов життя, захисту від сил стихії.
   Однією з вирішальних подій на шляху зміни уявлень людини про себе стали відкриття Ч. Дарвіна. Еволюційне походження і розвиток людини закономірно підводили до ідеї послідовного зростання могутності та її панівного становивши у оточуючому світі. Філософські ідеї XIX століття відбили це відчуття сили розуму. Позитивізм і марксизм висловлювали віру у можливість будувати майбутнє цілеспрямованими зусиллями на ґрунті здобуття наукових знань. Інша доктрина, автором якої був Ф.Ніцше, закликала до створення надлюдини, тобто винятково сильної особистості, якою може стати людина.
   У XX столітті наукова-технічна могутність людини зросла ще більше. Відкриття ядерної енергії, успіхи генетики, космічні дослідження та інше ствердили у людини почуття господаря. Все це безумовно сприяло укоріненню у суспільному менталітеті образу сильної особистості. Людина стала більш впевненою у своїх можливостях, творчою, в неї стало менш забобонів (хоча ще є достатньо), вона менш залежить від зовнішнього примусу і менш схильна орієнтуватися на авторитети.
   Разом з науково-технічним прогресом відбувався і процес демократизації суспільства. Протягом останніх століть у більшості країн зникли станові відмінності, всі верстви населення здобули рівність перед законом. Це, в свою чергу, збільшило соціальну мобільність населення, тобто можливості соціального зростання кожної людини. Зросла освіченість населення. Людина все більшою мірою могла реалізувати свої здібності. Збільшення можливостей дало могутній поштовх розвиткові потреби у самоствердженні, яка у кожної особи немовби тільки чекає моменту для вияву. Образно кажучи, демократизація суспільства призвела до вибуху потягу до самоствердження.
   Проте самоствердження, як уже відзначалося, це суперечливе явище, яке може мати як позитивний, так і негативний прояв. Для позитивного самоствердження необхідні здібності, вольові зусилля, культура поведінки, комунікативні якості, чого не всім вистачає. Воно відбувається через створення матеріальних або духовних цінностей та через прояв позитивних моральних якостей. Негативне самоствердження найчастіше полягає у позуванні, тобто створенні вигляду значущої людини, і через демонстрацію своєї зверхності над іншими. Для цього шляху самоствердження образ “сильної особистості” виявився справжньою знахідкою. Щоб його створити, не треба ні таланту, ні корисних досягнень, достатньо грубих, “крутих” виразів і манер. На жаль, він став у наш час надзвичайно популярним, особливо серед молоді. Звичайно, більшість людей не усвідомлює того, якому вона слідує еталону, або позначає його як “сучасну людину”, проте насправді це образ “сильної особистості”. Узагальнюючи, можна сказати, що цей образ є наслідком, з одного боку, науково-технічного і соціального прогресу, а з іншого — низької моральної культури населення. В наступних бесідах ми розглянемо конкретні прояви цього образу.
   Питання та завдання учням.
   1. Використовуючи знання художньої літератури, спробуйте визначити типові шляхи самоствердження представників різних верств населення в XIX і XX століттях.
   2. В чому, на ваш погляд, може проявитися справжня сила особистості наших сучасників?
   3. Опишіть еталонні образи дівчини і хлопця, яким, на ваш погляд, слідують сучасні дівчата та юнаки.
   ЧЕТВЕРТА БЕСІДА. “СИЛЬНА ОСОБИСТІСТЬ” І МОВА.
   Негативні прояви образу “сильної особистості” здебільшого постають у мові, яка, як відомо, застосовується не тільки для повідомлення певної інформації, а й для виразу різних позицій автора повідомлення, для створення ним певного власного образу. Порівняйте, наприклад, два таких висловлювання.
   1. Я дуже легко впораюсь з контрольною роботою.
   2. Мені з цією контрольною нефіг робити.
   У другому випадку використовується жаргонний вираз “нефіг”. Якщо спитати хлопця про мету вживання такого виразу, то він, мабуть, відповість, що це для більшої виразності, проте дійсна, неусвідомлена ним причина — це прагнення створити образ сильної, “крутої” людини. У мові багатьох молодих людей на кожному кроці зустрічаються такі і більш грубі вирази.
   Мабуть, мало хто із звичайних людей (не спеціалістів — лінгвістів, філологів, психологів) замислюється над роллю мови. На рівні здорового глузду існує приблизно таке уявлення: людину здебільшого характеризують вчинки, а не мова; важливо не те, як ми висловлюємся, а що робимо. Прагнення до літературної мови вважається чимось штучним і навіть манірним. Більш того: чиста літературна мова людини часто асоціюється з якоюсь нещирістю, неемоційністю, зарозумілістю, бажанням продемонструвати зверхність над іншими. Літературна мова пов'язується з таким сумнівним в очах багатьох людей достоїнством, як інтелігентність. У мистецтві радянського періоду (особливо довоєнному) навіть закріпився образ простої людини “з народу”, яка своєю добротою і надійністю протиставлялася егоїстичному і ненадійному інтелігенту з його літературною мовою. “Простота”, яка фактично трималась на грубості мови, була чимось на зразок свідчення про пролетарське походження.
   Проте жодне слово не є просто коливанням повітря. Слово, яке заявилося в голові людини, а тим більш було вимовлене, залишає біоелектричний слід на клітинному рівні мозку. Грубе слово, яке вимовляється, здавалося б, без всілякого почуття, просто за звичкою, залишає в мозку відповідну емоцію, а ця емоція, повторюючись, формує емоційний фон поведінки, характер людини, всю її особистість. Підліткам здається, наприклад, що між словами “навіщо” і “на фіга” немає ніякої різниці, але це не так. Вирази типу “на фіга” поступово забарвлюють емоційний світ людини у кольори дратівливості, готовності до конфлікту, грубощів, тобто кольори агресивності. Більшість людей вважає недолік привітності у стосунках сторонніх людей наслідком об'єктивних життєвих труднощів: нервового навантаження на роботі, побутових проблем тощо. Насправді все є саме навпаки: наше сприйняття життєвих проблем і непорозумінь стає дуже загостреним через негативний емоційний фон, який ми щоденно створюємо і закріплюємо “пролетарськими” виразами. Типовий аргумент нестриманої, конфліктної людини: “А хіба можна інакше з такими людьми!, (в таких обставинах)”. В дійсності “такі” обставини і “таких” людей ми створюємо своєю мовою і своїми манерами. На щастя, доводиться спостерігати, як в “таких” обставинах деякі люди зберігають врівноваженість і привітність.
   Особливо горезвісною є нецензурна лайка, матірщина. Ще гірше те, що для багатьох людей вона є не лайкою, а своєрідним засобом кокетування. Ще можна якось зрозуміти людину, яка робить це в ситуаціях роздратованості, але зовсім неприпустимою є лайка “просто так”, “для зв'язку слів”. Саме за цими ситуаціями найбільш яскраво стоїть бажання здаватися “сильною особистістю”.
   Нецензурність — це страшна антикультурна сила. Можна уявити собі такий образ: на одній шальці терезів лежать всі засоби підвищення культури — школи, вузи, засоби масової інформації, а на іншій — нецензурна лайка, і оця остання не дає першій шальці впевнено переважати. У другій половині XX століття відбулися зміни на обох шальках терезів. З одного боку, завдяки поширенню освіти, розвиткові масової культури, зокрема засобами радіо і телебачення, значною мірою зріс загальний рівень культури: люди стали більше читати і цікавитися мистецтвом, значно естетичнішим став побут. З іншого боку, нецензурність у останні роки немовби більш “легалізувалась”, нею частіше стали користуватися жінки.
   Як це так сталося? Відповідь полягає у тому, що за ці роки відбулися значні зміни у всіх сферах життя населення. Головним напрямком змін стала демократизація політичного ладу і всього суспільного життя. Цей безумовно позитивний процес, поєднуючись з низькою моральною культурою (“пролетарський” спадок), посилив потяг до “сильної особистості” в її агресивному варіанті.
   Після отримання незалежності Україна, як відомо, стала на шлях ідеологічного плюралізму, і це, на жаль, похитнуло моральну культуру населення, яка в очах багатьох людей була пов'язана з комуністичною ідеологією. У частини молоді утворилась нігілістична настанова щодо загальних норм моралі: ввічливості, привітності в спілкуванні, культури мови, поваги до старших. Це дуже помітно у щоденній поведінці, наприклад у тому, що молоді люди стали рідше поступатися місцем у транспорті. Егоїстична поведінка виглядає більш відвертою і неприхованою. Разом з тим посилився вплив західного комерційного мистецтва, зокрема кінофільмів зі сценами насильства, що тільки підкріплює потяг до еталону “сильної особистості”. Всі ці обставини призвели до надзвичайного поширення брутальної лексики. Можна образно сказати, що моральний культурний шар, який повільно накопичувався протягом багатьох століть, за останні декілька років зазнав у черговий раз зворотної тенденції, тобто дещо потоншав (таке явище, нагадаємо, вже було в післяреволюційні роки).
   Питання та завдання учням.
   1. Крім суспільних факторів поведінку людини зумовлюють індивідуальні риси. Які на ваш погляд, індивідуальні особливості визначають потяг до брутальної лексики?
   2. Чому в останні роки можна частіше почути грубі вислови від дівчат? Які зміни відбуваються у масовій жіночій психології?
   3. Як ви уявляєте собі інтелігентність і як би ви назвали той комплекс психологічних якостей молодої людини, який вас приваблює?
   П'ЯТА БЕСІДА. ЗАГАЛЬНА КУЛЬТУРА ТА КРИМІНАЛЬНА СУБКУЛЬТУРА.
   Існує ще одне явище, яке істотно гальмує розвиток моральної культури, — це кримінальна субкультура. Спробуємо розглянути, в чому вона полягає.
   Кримінальна субкультура, як підказує сама назва, — це сукупність особливостей поведінки кримінального прошарку. Треба одразу зазначити, що носіями цієї культури є не всі, хто був засуджений до позбавлення волі, бо серед цієї категорії є зовсім різні люди. Злочин — це завжди погано, але іноді люди скоюють його в силу особливих обставин, а не свідомо, згідно з своїми переконаннями. Кримінальна субкультура поширена серед тих, кому притаманна кримінальна психологія, тобто переконання у припустимості злочинів, моральна нерозбірливість, готовність до агресивних реакцій.
   Перш за все у кримінальну субкультуру входить кримінальна “філософія”. Оскільки людині властиво захищати свою репутацію, то й утворилася ця “філософія”, яка складається приблизно з таких аксіом:
   1) Чесних людей взагалі немає, всі люди однаково здатні на злочини, але одних обставини змушують вчиняти їх, а інших — ні.
   2) Успіх в житті залежить не від працелюбності, а тільки від удачі, тому не можна засуджувати злодія — йому просто не поталанило.
   3) Немає нічого грішного у крадіжці, бо людина, у якої вкрадено, теж може вкрасти у кого-небудь.
   З точки зору переконливості подібні істини не витримують ніякої критики, вони є просто раціоналізацією, тобто виправдовуванням власної аморальності, але для певного рівня інтелектуального розвитку така “філософія” здається достатньою.
   Існує і “романтика” кримінального світу, яка втілюється у піснях і усних розповідях. У них злодії і хулігани зображуються жертвами злої долі, несправедливості, жорстокості міліції тощо. Вони наділяються сміливістю, відвагою, вмінням ризикувати, відчайдушним ставленням до можливого ув'язнення і т. ін. Питання про жертви крадіжок, грабування і хуліганських дій, про нечесність, зухвалість і нахабність у кримінальному фольклорі якось не ставиться, наче цього і не існує. В таких піснях звучить туга за загубленою молодістю, життям, звернення до матері, яка більш не побачить сина і подібні сентиментальні елементи. Ця сентиментальність має досить великий емоційний вплив на деякі юнацькі душі.
   Ще одним компонентом кримінальної субкультури є образ “блатного”, що створюється завдяки певній манері поведінки. Зараз слово “блатний” часто використовується для позначення того, хто поступив вчитися або влаштувався на роботу “по блату”, але в нашому контексті воно вживається у тому значенні, яке було багато років поширене у кримінальному світі. Це поняття тлумачилось приблизно так: справжній, не випадковий у кримінальному середовищі, досвідчений у злочинних справах, той, що належить до кримінальної еліти, з справді кримінальними переконаннями. Цей образ, на жаль, досить міцно вписався у нашу антикультуру. “Блатна” поведінка характеризується відверто кримінальною спрямованістю, тобто готовністю до всілякого обману, крадіжок, хуліганства, презирливим ставленням до чесного життя, праці (“від роботи коні дохнуть”), культурних інтересів.
   Особливо показовим є войовничий цинізм. “Справа честі” кожного “блатного” знаходити якомога брудніші слова і вирази для вищих людських почуттів і манер, таких як делікатність, ввічливість, почуття громадянського обов'язку, співчутливість, жаль, турботливість, поважливість, кохання. Працелюбність і доброта — це в очах “блатних” казочка для маскування дійсної хижацькості і жорстокості кожної людини. Особливо презирливе і цинічне ставлення виявляється до кохання, яке “насправді” є тільки тваринним статевим потягом. Відносини з жінкою є для “блатних” завжди агресивним актом, при якому чоловік повинен домагатися задоволення статевого бажання, не звертаючи увагу на почуття жінки. Характерним проявом блатного цинізму є брудне, нецензурне позначення всього, що пов'язане із міжстатевими відносинами. Приймаючи таку термінологію, молоді люди створюють у себе неминучу настанову на зниження навіть справжніх, щирих почуттів. Незримо працюючи, ця настанова підштовхує юнаків на безвідповідальну поведінку у дошлюбних, а пізніше у сімейних стосунках.
   Як сталося, що образ “блатного” є зразком для наслідування серед значної частини молоді? Відповіддю на це питання є знов-таки привабливість “сильної особистості”. “Блатний” не є справді сильною особистістю, але на рівні свого розуміння і смаку він всіляко намагається створити цей образ. Основний шлях до цього — демонстрація зверхності і презирства щодо норм культурної поведінки: миролюбності, привітності, ввічливості, поваги до людей і закону, працелюбності.
   Цей огидний тип, звичайно, має певні історичні передумови. Однією з них є нестабільність життя, побуту і культурних традицій, що існувала протягом багатьох століть в історії нашої колишньої держави внаслідок багатьох і різноманітних воєн. Відомо, що війни, повстання, революції розхитують практичну мораль, підвищують агресивність, стверджують право грубої сили. Внаслідок воєн поширюється злочинність і дитяча безпритульність, найбільш яскравим прикладом чого є Громадянська війна. Іншою передумовою, частково пов'язаною з першою, є загальний низький рівень культури і моралі нижчих верств населення. Поєднання цих двох факторів і призвело до існування кримінальної, “блатної” психології у суспільстві. Про її поширеність свідчить той факт, що багато чесних людей, які рішуче засуджують правопорушення, з певною симпатією ставляться до кримінальної “романтики” (наприклад, з задоволенням співають або слухають блатні пісні), а також використовують відповідні вирази, інтонації, манери, зовнішні ознаки. Все це створює атмосферу поблажливості до кримінальної психології і поведінки. Після Великої Вітчизняної війни спостерігався “розквіт” кримінальної субкультури. її носії мали свої типові символи, наприклад, золоту коронку на одному з передніх зубів, так звану фіксу. Зараз такі явно карикатурні символи частково відішли у минуле, але “блатна” психологія, на жаль, існує і продовжує отруювати моральне повітря суспільства.
   Кримінальна субкультура часто впливає на суспільну психологію через юнацьку субкультуру. Остання являє собою прагнення молоді, якій не вдається самостверджуватися через навчання, працю або інші корисні справи, відокремитися від дорослих, від яких походять вимоги, повчання, “нотації”. Негативізм до дорослих та їх культури і викликає у цієї частини молоді інтерес до кримінальної субкультури з її презирством до чесності, порядності, самодисциплінованості. В юнацьких компаніях можна досить часто побачити симпатію і пряме наслідування манер і захоплення “блатною” романтикою. Такі компанії, можливо, не зробили нічого протиправного, але вони знаходяться у зоні ризику, тобто в певних ситуаціях можуть стати на цей шлях. Питання та завдання учням.
   1. Наведіть характерні приклади кримінальної субкультури з кінофільмів або літературних творів.
   2. Які риси особистості (характеру, темпераменту, звичок, переконань), на ваш погляд, зумовлюють потяг до кримінальної субкультури і які риси особистості протистоять цьому потягові?
   3. Опишіть людину будь-якого віку, яка викликає вашу симпатію, і спробуйте визначити, риси якої субкультури (назвіть її) спостерігаються у її поведінці.
   ШОСТА БЕСІДА. ГУМАННА ПОВЕДІНКА І “ЖІНОЧА ПРОБЛЕМА”
   Ця бесіда здебільшого звернена до дівчат, але буде корисною і для хлопців. Школа звикла до того, що більшість проблем дисципліни пов'язано з хлопцями, їхньою традиційною агресивністю і негативізмом (проявом чого є і юнацька субкультура). Дівчата завжди були більш слухняними, схильними до порядку і виконання суспільних вимог, більш миролюбними. Проте поступово це становище змінювалося, і в другій половині XX століття поведінка дівчат підліткового і юнацького віку більш наблизилась до хлопчачої, ніж колись раніше, що викликає занепокоєння педагогів і суспільства. Спробуємо розібратися у цій проблемі.
   Історія людського суспільства склалася таким чином, що в більшості країн розвиток цивілізації проходив в умовах патріархату, тобто чоловічого головування у сім'ї і суспільстві, що викликалося певними соціально-економічними умовами того часу. Наслідком цього стала нерівноправність жінок з чоловіками у суспільній і родинній сфері, що, звичайно, завжди болісно сприймалося найбільш енергійною частиною жіноцтва.
   Поступова демократизація суспільства торкнулася і цієї сфери людського існування. Ідея жіночої рівноправності все більш визнавалася суспільством і втілювалася у життєву практику. Боротьба за жіночу емансипацію набула найбільшого розмаху у XIX і XX століттях. У наш час у розвинених країнах жінки мають повну рівноправність з чоловіками у суспільному і сімейному житті, але крім встановлених законом прав існують традиції, наприклад, традиція розподілу домашньої праці. Так, у європейських країнах завжди існувала традиція поділу праці на жіночу і чоловічу. Колись цей поділ не створював особливих проблем, бо у традиційному побуті завжди було багато і чоловічої, і жіночої праці. Інша справа — сучасні міські умови (а більшість сучасного населення — це саме городяни). Тут в цілому стало менше домашньої праці, але традиційно жіночої праці залишилася приблизно втричі більше, ніж чоловічої. Отже, жінки стали рівноправними, але багато з них не досягли рівності у можливостях відпочинку і використання вільного часу. Ця нерівність, як і деякі інші фактичні обмеження жіночих можливостей, є причиною незатухаючого жіночого руху за емансипацію.
   Існує ще одна досить серйозна проблема подружніх стосунків, яка також є наслідком колишньої нерівноправності жінки. Йдеться про боротьбу за лідерство в сім'ї, хоча самі партнери, можливо, цього не усвідомлюють. Значна частина чоловіків, згідно з історичною традицією, вважає чоловіче лідерство обов'язковою умовою нормальних подружніх стосунків. Жінки, в принципі, здебільшого не проти того, аби визнати чоловіка главою сім'ї, якщо він того заслуговує, тобто виявляє відповідальність, не ухиляється від роботи по господарству та виховання дітей, не поступається жінці у загальному розвитку. Але при наявності чоловічих “сімейних гріхів”: пияцтва, несправедливого розподілу домашньої праці — вони не визнають права чоловіка на статус лідера, виявляючи це досить відверто і виразно. Виникає прихована чи явна боротьба за лідерство, наслідком якої є конфлікти і розлучення. Становище жінки у таких ситуаціях постає досить складним. Хоча правда на її боці, вона, аби зберегти сім'ю, мусить виявляти життєву дипломатію, йти на компроміси і бути толерантною всупереч своєму справедливому незадоволенню.
   Проте існує ще й інша проблема, пов'язана з жіночим рухом. Справа в тому, що прагнення до рівності можливостей (рівність прав вже повністю досягнена) у деяких жінок обертається у прагнення до однаковості манер поведінки. Чи можна вважати це позитивним явищем?
   Природа наділила обидві статі приблизно рівними інтелектуальними можливостями, проте материнська місія визначила особливу роль жінки у вихованні дітей і впливі на людську поведінку у більш широкому смислі. Жінки відрізняються від чоловіків більшою емоційністю, співчутливістю і добротою, що робить їх, так би мовити, джерелом позитивної етики, носіями миролюбності, людяності, терпимості.
   Жінки завжди пом'якшувати грубі чоловічі характери і звички, тобто найбільшою мірою сприяли розвиткові гуманності людського суспільства. Кожна стать відіграє власну роль у поліпшенні умов людського існування. Завдяки чоловічій заповзятливості людство переважно збагачує матеріальний добробут та пізнає закономірності буття, а завдяки жіночій гуманності — вносить у стосунки дружелюбність, співчутливість, милосердя, турботливість та лагідність.
   Отже, як противагу сучасному вирівнюванню професійних і соціальних ролей обох статей жінка повинна зберігати свою одвічну якість берегині гуманних якостей людства, і в цьому плані потрібно дуже обережно і критично ставитися до деяких надбань емансипації. Жіночність постає у стриманості, м'якості, уникненні вульгарності і різкості мови, жестів, міміки, манер поведінки. У чоловіків усі ці прояви також не є показниками культури, але, на жаль, традиції досить міцно закріпили їх у чоловічій поведінці. У жіночої половини таких традицій було значно менше, і їх не треба розвивати.
   На жаль, надмір емансипації і вульгарного демократизму робить для певної частини жінок привабливими грубі вирази, розкуті та агресивні манери. Вони називають їх “сучасними” і вважають, що це тільки форма, а не зміст. Насправді груба форма поведінки неминуче визначає також зміст. Якщо дівчина звикає до непристойних виразів, то це при будь-яких почуттях спотворить її стосунки з майбутнім чоловіком і перейде до її майбутніх дітей. До “сучасних” манер належать також паління та вживання алкоголю. Жіноча стриманість та порядність завжди була одним з основних стримуючих чинників хибних чоловічих звичок, а зараз цей чинник стає все менш міцним і надійним.
   Ось, наприклад, сцена, яку нерідко доводиться спостерігати. Розмовляючи з дівчиною, хлопець палить і час від часу плює на підлогу між собою і нею, а вона наче цього і не помічає. Коли вона вийде за такого хлопця заміж, то, можливо, отримає чоловіка, який не буде з нею рахуватися, допомагати у господарстві, буде грубим і егоїстичним, бо все це вона формує своєю невибагливою до його культури поведінкою.
   Свою негативну роль відіграє і образ “сильної особистості”, який часто розуміється дівчатами як наслідування “крутих” чоловічих манер. Часом здається, що мова юнацької субкультури має на дівчат справді непереборний вплив. їхні прагнення спрямовані на те, аби, боже спаси, не створити враження “культурної”, “інтелігентної”, що здається їм хіба що не огидними епітетами. Сказати замість “мені подобається” — “я балдєю”, замість “смішний, розважливий, потішний” — “прикольний” — це для багатьох з них “справа честі”. “Сучасність”, “крутість” — це найпрестижніші для таких дівчат якості. Не можна сказати, що вони взагалі цураються культури, ні. Привабливо знати літературу, грати на музичних інструментах, вживати наукові терміни, але чомусь обов'язково поєднувати це з “крутістю”. Якщо подивитися на це з узагальнюючої позиції, то добре видно, що мода на “крутість” — це та ж сама спадщина нашої “пролетарської” культури, яка просто маскується у сучасні форми. Немає нічого поганого у модному одязі, нехай одяг буде сучасним, а ось мова — справді інтелігентною, а не “офігезною”.
   Питання та завдання учням.
   1. Чи вважаєте ви, що жіноча емансипація повністю здійснилася, і жінки досягли всього того, до чого прагнули? Якщо ні, то в чому вони ще відстають від чоловіків?
   2. Порівняйте становище жінок у різні епохи і висловте своє ставлення.
   3. Порівняйте становище жінок у різних сучасних країнах і скажіть, де ви його вважаєте кращим.
   4. Напишіть узагальнюючу характеристику сучасної молодої жінки.
   5. Згадайте літературну героїню, яка викликає у вас найбільшу симпатію.
   6. Яка жінка справила на вас найбільший вплив у житті? Якими своїми якостями?
   У позакласній роботі зі старшокласниками педагоги можуть значною мірою спиратися на самостійність учнів, які вже спроможні самостійно написати сценарій конкурсу чи вечора, підшукати необхідну літературу, підготувати художнє і музичне оформлення. Плануючи виховну роботу на рік, класний керівник або вихователь повинен радитись з учнями, надавши їм якомога більше ініціативи. Цілком самостійними старшокласники все ж таки здебільшого не бувають, тому доречно запропонувати їм орієнтовний план, який вони можуть змінювати і доповнювати. В плани виховної роботи для X та XI класів можна включити такі заходи.
   Естетичне виховання.
   Бесіди про мистецтво.
   Екскурсії до музеїв та виставок образотворчого мистецтва.
   Вечори та свята, присвячені видатним діячам мистецтва.
   Літературно-музичні конкурси.
   Відвідання театральних вистав та концертів.
   Обговорення нових літературних творів.
   Прослухування нових музичних творів.
   Конкурси на краще оволодіння навичками побутової естетики.
   Екскурсії та прогулянки на природі.
   Оформлення виставок та альбомів мистецької творчості учнів.
   Концерти художньої самодіяльності, мистецькі фестивалі.
   Громадянське виховання.
   Огляди преси.
   Огляди міжнародних подій.
   Дискусії.
   Зустрічі з політичними та громадськими діячами.
   Бесіди суспільно-політичного змісту.
   Обговорення новинок суспільно-політичної літератури.
   Конкурси політичного плаката.
   Професійна орієнтація учнів.
   Екскурсії до центрів професійної орієнтації, центрів зайнятості, підприємств, установ.
   Бесіди профорієнтаційного змісту.
   Зустрічі з представниками різних професій.
   Виступи учнів з інформацією профорієнтаційного змісту.
   Виставки літератури профорієнтаційного змісту.
   Фізичне виховання.
   Туристичні походи, лижні та пішохідні прогулянки. Спортивні змагання в рамках класу та школи. Спортивні сімейні свята. Відвідання спортивних видовищ. Конкурси знавців спорту.
   Екологічне виховання.
   Робота з озеленення території свого села, селища, міста.
   Екскурсії з метою вивчення екологічного стану свого регіону.
   “Свята природи”.
   Бесіди екологічного змісту.
   Огляд літератури екологічного змісту.
   Моральне виховання.
   Розвиток учнівського самоврядування. Святкування Днів народження учнів. Вечори відпочинку учнів. Вечори та свята за участю учнів і батьків. “Свято сім'ї”. Свято “Мій родовід”.
   Бесіди з висвітленням моральної проблематики-Конкурси жіночої та чоловічої вправності. Святкування Міжнародного жіночого дня. Вечори гумору, КВК. “Фестиваль посмішок і компліментів”. Вечір “Людина славна милосердям”. Конкурс віршів про друзів. Вечори ліричної поезії.
   Обговорення нових книжок з яскраво висвітленими моральними проблемами.
   ПІДСУМКИ РОЗДІЛУ
   У старшому шкільному віці відбуваються важливі процеси формування світогляду, засобів самоствердження, спрямованості особистості, професійної орієнтації учнів. Інтелектуальний і моральний розвиток старшокласників визначає у багатьох з них досить зрілі форми поведінки, які проявляються у самостійності, відповідальності, стриманості, гуманному ставлення до інших людей. Здебільшого це стосується тих юнаків та дівчат, кому вдається самостверджуватися у навчанні, мистецтві, спорті, інших корисних справах.
   Разом з тим у поведінці тих, кому це самоствердження не вдається, спостерігаються негативні прояви від буденних порушень шкільної дисципліни до правопорушень. Погляди і настанови таких старшокласників підтримуються юнацькою субкультурою, психологічний зміст якої — протест проти вчителів та батьків, що вимагають від них щось, на їх погляд, зайве та несуттєве, а насправді те, що вони не в змозі виконати.
   Головними завданнями виховної роботи постає формування світогляду, професійної орієнтації, психологічної готовності до виконання соціальної ролі дорослої людини. Найсприятливіші умови складаються для загальнонаукової та загальнокультурної просвіти учнів. їх цікавить різноманітна додаткова інформація з питань політики, науки та культури, вони вже здатні і самостійно готувати змістовні позакласні заходи розвиваючого характеру. Самостійність старшокласників створює передумови для успішної організації учнівського самоврядування, а також самовиховання учнів. У плані формування гуманних рис особистості необхідна орієнтація на гуманні засоби самоствердження і критичну оцінку власних мотивів поведінки. Важливо розкрити негативний зміст певних стереотипів суспільного менталітету, що породжують “конфліктну культуру” та кримінальну субкультуру. Робота зі старшокласниками потребує від педагогів високої загальної та педагогічної культури.

ПИТАННЯ ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ ЗА ТЕМОЮ “ВИХОВНА РОБОТА ЗІ СТАРШОКЛАСНИКАМИ”

1. Психологічні особливості старшокласників і завдання виховної роботи з ними.
2. Формування психолого-етичних знань учнів старших класів.
3. Оптимальні засоби стимулювання старшокласників.
4. Організація самовиховання учнів у старших класах.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

   Мета заняття: закріплення знань студентів з методики виховної роботи зі старшокласниками, розвиток педагогічного мислення студентів.

Хід заняття.

   Протягом 30 хвилин студенти готують на ґрунті своїх знань невеличку (до 15 хв.) доповідь на одну з нижчеподаних тем.
1) Формування свідомої дисципліни в старших класах.
2) Шляхи згуртування колективу старшокласників.
3) Особливості педагогічного спілкування з старшокласниками.
4) Засоби морального виховання старшокласників.
5) Засоби естетичного виховання старшокласників. Заслуховуються дві доповіді, після кожної з них проводиться обговорення в межах 15 хвилин.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Скласти бібліографію до теми: “Позакласна виховна робота в старших класах”.
Прорецензувати книгу І.С. Кона “Психологія ранньої юності”.
Написати реферат на тему: “Значення юнацького віку в формуванні особистості людини”.
Підготувати виступ на гему: “Особливості застосування методів стимулювання в старших класах”.
Розробити анкету з метою виявлення стану психологічного комфорту старшокласників.
Підготувати виступ на тему: “Особливості сучасної юнацької субкультури”.
Написати реферат на тему: “Засоби формування гуманної життєвої позиції у старшокласників”.
Підготувати виступ на тему: “Особливості педагогічного впливу на старшокласників і старшокласниць”.
Підготувати виступ на тему: “Особливості впливу макросередовища на старшокласників в сучасних умовах України”.
Підготувати виступ перед батьками: “Проблеми сімейного виховання старшокласників”.
Описати індивідуальні ролі, які є типовими для старшокласників сільських і міських шкіл.
Прорецензувати книгу О.В. Мудрика “Современный старшеклассник: проблемы самоопределения”.
Підготувати виступ на тему: “Погляди В.О. Сухомлинського на особливості виховної роботи із старшокласниками”.
Прорецензувати роботи В.О. Сухомлинського “Лист до дочки” та “Лист до сина”.

ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Азаров ЮЛ. Искусство воспитывать. — М., 1985.
Алберти Р., Эммонс М. Самоутверждающее поведение. — С-П., 1998.
Джеймс. М., Джонгвард Д. Рожденные выигрывать. — М., 1993.
Жарикова Е.С. Крувелъницкий ЕА. Для тебя и о тебе: Кн. для учащихся. — М., 1991.
Жизненный путь личности. — К., 1987.
Журавлев В.И. Основы педагогической конфликтологии. — М., 1995.
Казимиренко В.П. Психология социальной организации. — К., 1994.
Козлов Н. Как относиться к себе и людям или практическая психология на каждый день. — М., 1996.
Кон И.С. Психология ранней юности. — М., 1989.
Кочетов A.M. Как заниматься самовоспитанием. — Минск, 1991.
Макаренко А.С. Педагогічна поема. — К., 1977.
Макаренко А.С. Прапори на баштах. — К., 1988.
Мудрик А.В. Время поисков и решений или Старшеклассникам о них самих: Кн. для учащихся. — М., 1990.
Сохань Л.В., Ануфриева Р.А., Балакирева О.Н., Головаха Е.И., Очеретяний В.В. Психология жизненного успеха. — К., 1995.
Сухомлинський О.В. Вибрані твори у 5-ти томах. — К., 1977.
Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. Хлопчик — підліток — юнак. — К., 1983.
Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. Дівчинка — підліток — дівчина. — К., 1985.
Цукерман Г.А. Мастеров Б.М. Психология саморазвития. — М., 1995.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016