Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Педагогіка arrow Основи шкільного виховання (І.О.Трухін, О.Т.Шпак) arrow 4. Методи організації самовиховання учнів
04.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




4. Методи організації самовиховання учнів

4. Методи організації самовиховання учнів

   Формування в учнів позитивних особистісних якостей неможливе без їхнього бажання набути цих якостей — у протилежному випадку не допомагають ні примус, ні контроль, ні покарання. Аби уникнути неприємностей, певна категорія вихованців на певний час змінює поведінку, але потім знову повертається до неї. Зважаючи на це, можна сказати, що справжнє виховання здійснюється через самовиховання.
   Організація самовиховання є стратегічним напрямком виховної роботи, а ідея самовиховання — не просто гасло і відірвана від реальності мрія, вона має фундаментальне психологічне обґрунтування.
   Згідно з однією із найвідоміших у світовій психології класифікацій людських потреб А. Маслоу, всі потреби утворюють немовби піраміду, яка складається з декількох шарів або рівнів. На найнижчому рівні (хоча найнижчим він вважається досить умовно і відносно) знаходяться фізіологічні потреби, далі — потреба у безпеці, потреби у любові і належності до певної спільноти, потреби у повазі, схваленні, визнанні успіхів, потреба в самоактуалізації через реалізацію власних здібностей та розвиток особистості. За умови більш-менш повного задоволення потреб нижчих рівнів більш “високі” потреби стають актуальнішими, такими, що мотивують поведінку людини.
   Найвищою в цій ієрархії є потреба в самоактуалізації, тобто прояві власних можливостей у створенні матеріальних і духовних цінностей, культурному самовдосконаленні. Чим повніше завдяки науково-технічному прогресу задовольняються потреби найнижчих рівнів, тим сильнішою стає мотиваційна роль потреби у самоактуалізації. Потяг до неї логічно породжує прагнення до самовдосконалення і самовиховання. З іншого боку, загальна закономірність розвитку педагогіки полягає у переході від зовнішніх, примусових впливів на вихованців до формування більш свідомого їх ставлення до власного розвитку. Цей процес пов'язаний з усе більшим включенням елементів самовиховання у загальний виховний процес.
   Але було б неправильно чекати, коли у кожного учня потяг до самовиховання з'явиться сам по собі. Хоча у більшості дітей в підлітковому віці пробуджується бажання розвивати свої інтелектуальні і вольові якості, спроби самовиховання здебільшого виявляються епізодичними і недостатніми, тому необхідне вміле педагогічне керівництво, тобто організація самовиховання учнів.
   Слово “організація” може справляти тут дещо неправильне враження, асоціюючись з енергійним і чітким керівництвом, вимогами і контролем. У даному випадку вимоги і контроль є неприпустимими, і організація полягає тільки у створенні умов, популяризації і консультативній допомозі. Саме внаслідок делікатності педагогічної технології організація самовиховання є поки що досить мало поширеним напрямком діяльності педагогів.
   Самовиховання потребує від учнів високої самодисципліни, яка тримається на вольових якостях або на сильній мотивації. Неможливо різко покращити вольові якості учня, бо це пов'язано із сталими рисами темпераменту і характеру, але можна створити мотивацію, тобто викликати бажання формувати позитивні риси особистості. Саме на це спрямований метод популяризації ідеї самовиховання.
   Аби створити в учнів достатню мотивацію самовиховання, треба довести його необхідність, захопити цією ідеєю. Бажано провести 2-3 бесіди (можна використати й іншу форму), що спрямовані на обґрунтування ідеї самовиховання та формування в учнів потягу до нього. Доречно починати цю роботу у 7-8 класах. Подаємо орієнтовний зміст таких бесід.
   Бесіда 1. В чому полягає сенс життя і призначення людини.
   Людина — розумна істота, і вона не може не замислюватись над питанням сенсу життя і свого призначення у світі. Той факт, що від пересічної людини начебто небагато залежить у широкому середовищі і що життя завжди закінчується смертю, здається, мусить породжувати песимізм і байдужість. Для чого людські зусилля до самовдосконалення, коли всьому один кінець? Такі роздуми були притаманні людям з давнини, вони хвилюють кожне нове покоління.
   Проте, як би людина теоретично не ставилася до цієї проблеми, практично вона неспроможна махнути на себе рукою і вести тваринне існування. Справа в тому, що разом із всіма іншими потребами (у їжі, кисні, пізнанні світу, спілкуванні тощо) у людини існує потреба у самореалізації (самоактуалізації), тобто розвиткові власних задатків, здібностей, постійному самовдосконаленні. У одних людей ця потреба проявляється сильніше, у інших — слабкіше, але вона існує у всіх. Як у генетичному коді рослини є програма росту, розквіту і плодоносіння, так у психіці людини “записана” програма самореалізації.
   У людських потреб є своя ієрархія, тобто серед них є вищі і нижчі. Скажімо, потреби у спілкуванні, любові і повазі є вищими у порівнянні з потребами у небезпеці, їжі або кисні. Без задоволення нижчих потреб людина не може фізично існувати, але найбільші позитивні емоції вона одержує від задоволення вищих потреб. Так, наприклад, заради досягнень поваги люди терплять голод, холод, піддають себе небезпеці. Потреба в самореалізації є найвищою серед усіх людських потреб, тому вона приносить найбільшу радість. Якщо потреба в самореалізації з якихось причин не задовольняється, людина відчуває дискомфорт, хоча, можливо, і не розуміє його джерел або відносить на рахунок чогось іншого.
   Отже, розвиток можливостей самореалізації, успадкованих людиною, є потребою і однією з головних умов задоволення життям. Саме це і можна вважати призначенням людини на її життєвому шляху: розвинути власні здібності, заслужити повагу корисною діяльністю і внести вклад у загальнолюдський прогрес. Адже суспільство покращує умови свого життя завдяки таланту, винахідливості і працелюбності своїх членів. Знання і вміння кожного є внеском у загальне багатство. В тому, що суспільний прогрес залежить від самореалізації кожного, можна переконатися, порівнюючи різні країни. Там, де вище рівень загальної освіти, вищий розвиток економіки і культури.
   Самореалізація — це складне явище, різноманітне за напрямами. Спробуємо визначити їх, не порівнюючи за важливістю.
   Реалізація себе у_ професійній діяльності. Кожна людина мусить заробляти собі на життя, але не всі люди знаходять справжнє задоволення у професійній праці. Є люди, для яких праця — це тільки неприємний обов'язок. Про таких людей кажуть, що їх професійна самореалізація не відбулась. А професійна праця складає за часом третину дорослого життя. Приємніше наводити протилежні приклади — коли в праці знаходять радість.
   Реалізація себе як представника даного суспільства та певної культури. Кожна людина мусить рахуватися з фактом, що вона є представником певної суспільної системи, нації, культури. Хоче вона того чи ні, але її оцінюють (а її самоствердження відбувається через оцінки оточуючих) як представника не просто людства, а певної держави, нації, релігійної конфесії, прошарку суспільства. Ототожнюючи себе, скажімо, із християнами, людина мусить розділяти догми й традиції християнської релігії, інакше вона буде постійно відчувати засудження єдиновірців. Якщо людина вважає себе інтелігентом, то повинна мати певний загальнокультурний розвиток, інтереси, манери поведінки. Отже, самореалізація включає в себе відповідність (а можливо і творчий розвиток) нормам, культурним особливостям певної суспільної групи.
   Самореалізація як представника своєї статі. Статева роль є однією з найголовніших у житті. Мабуть, не треба доводити важливість особистого щастя, а воно багато в чому залежить від виконання людиною своєї статевої ролі. В рамках найбільш розповсюджених і традиційних поглядів від чоловіка чекають розсудливості, самостійності, надійності, вміння забезпечити сім'ю; від жінки — чарівності, жіночності, співчутливості, господарності. Відсутність цих якостей утруднює досягнення успіху у протилежної статі. Крім того, ставлення представників власної статі також значною мірою залежить від відповідності людини певному статевому еталону. Скажімо, юнак, позбавлений рис мужності, втрачає в очах своїх товаришів, якщо він не компенсує це іншими достоїнствами. І хоча статеві ролі історично змінюються, в масштабах людського життя вони постають досить стабільними.
   Самореалізація через розвиток багатогранності власної особистості. Багатогранність знань і вмінь, ерудованість, різнобічна обдарованість завжди приваблюють оточуючих і цінуються суспільством. Такі люди є генераторами нових ідей, цікавими співрозмовниками, пропагандистами культури. Людина з широким колом інтересів, знань і вмінь збагачує власні враження, робить життя насиченим і змістовним. Завдяки телебаченню ерудованість і кмітливість набули ще більшої популярності.
   Самореалізація через розвиток позитивних особистісних якостей. Такі позитивні особистісні якості, як чуйність, товариськість, чесність, вірність слову, почуття гумору, прикрашають людину і цінуються у будь-якому суспільстві, та й сама людина поважає себе за ці якості, а значить, відчуває задоволення життям і доброзичливість до інших. Все це добре відомо дітям і мабуть не варто було б на цьому зупинятися, коли б не існувало спотворене розуміння позитивних якостей. Відомо, що підлітки і юнаки прагнуть до демонстрації ознак дорослості: фізичної сили, впевненості у собі, обізнаності у різних сферах життя, тобто того, що можна позначити як риси “сильної особистості”. Поєднуючись з іншими конфліктогенними явищами підлітково-юнацької психології (неврівноваженістю, певною імпульсивністю, браком самоствердження), це породжує агресивність і негативізм, які помітно відбиваються на формуванні особистості. Постійна спрямованість на опір, грубуватість виразів та інтонацій є суттєвою ознакою підлітково-юнацької субкультури, а позитивними рисами вважається те, що фактично перешкоджає формуванню гуманних якостей особистості. Доброта, поступливість, чемність здаються другорядними і неактуальними, вони поступаються “вольовим” рисам. Зважаючи на це, важливим завданням пропаганди самовиховання є переконання учнів у необхідності розвитку саме рис гуманного комплексу: чуйності, поступливості, тактовності, ввічливості, чемності, шляхетності.
   Бесіда 2. Що таке добро і зло?
   Проблема добра і зла супроводжує людство протягом всієї його історії. Складність мотивації людських вчинків і обставин, що їх викликають, зробили питання дуже непростим. У цієї проблеми є два аспекти. Один з них полягає у питанні, що таке добро і зло, які вчинки і яких людей можна вважати добрими або злими. Інший аспект — про походження добра і зла, їх витоки та причини. Спробуємо певною мірою розібратися в кожному з них.
   Відповідь на перше питання здається простою: добрі вчинки — це ті, які спрямовані на користь людям. Допомога, доброта, милосердя — це добро, а егоїзм, скупість, жорстокість — зло.
   Проте в житті все не так просто, як в теоретичній етиці. Часто виникають ситуації, коли добро для одних обертається злом для інших. Це спостерігається, наприклад, у конфліктах між різними групами людей: на політичній, релігійній, расовій чи національній основі. Тут трапляється, що добрі до “своїх” люди виявляють невиправдану жорстокість до інших. Хіба можна, наприклад, пояснити злочини гітлерівців їхньою природною жорстокістю? Звичайно, ні, але фашистська пропаганда переконала їх в тому, що агресія проти інших народів не є злом. Саме ця подвійна етика і є основою походження ворожнечі між людьми, яка заважає жити на планеті, де всім поки що вистачає місця.
   Існує й інший тип ситуацій, в яких важко визначити кордони добра й зла. Згадаємо відомий класичний експеримент американських психологів. Вони імітували ситуацію навчання математиці, де за помилки “учитель” (доброволець, запрошений до участі в експерименті) карав того, хто навчається, — також добровольця — слабким ударом струму. Якщо “учень” помилявся, “вчитель” згідно з інструкцією, збільшував силу струму. Іноді “учень” (це був актор, який лише імітував біль, бо ударів струму не було, хоча “вчитель” цього не знав) вже кричав від болю, проте психолог, що вів експеримент, наказував “учителеві” збільшувати силу удару. Здавалося б, милосердя має примусити “вчителя” відмовитися від подальшої участі в експерименті, але близько 65% “учителів” продовжували виконувати наказ експериментатора. Експеримент показав, що у випадках, коли відповідальність бере на себе хтось інший, людина часто дозволяє собі такі негуманні вчинки, які вона б ніколи не здійснила за власної ініціативи.
   Зупинимось на іншому аспекті проблеми — природі зла. Згідно з релігійними концепціями, зло походить від якоїсь початкової злої сили, якою у християнській релігії є сатана. З матеріалістичної точки зору причини зла полягають у суперечності інтересів та ціннісних орієнтацій людських спільнот та окремих індивідів. У всіх без винятку народів переважають моральні норми, які зорієнтовані на допомогу, милосердя, миролюбність, і тому соціальні потреби кожної людини, в принципі, спрямовують її активність більшою мірою на добрі вчинки. Але історичний досвід боротьби з виживання породив у людському суспільстві також уявлення та цінності іншого плану. Негативний вплив чинять ті теорії, які протиставляють інтереси одних людей інтересам інших, висувають уявлення про переваги певної ідеології, способу життя, раси чи нації, статі тощо. Все це активізує агресивні почуття, які у потенційному вигляді є у психіці кожної людини.
   З іншого боку, ідеологічні та психологічні концепції самі певною мірою залежать від психології людини, зокрема її стереотипів агресивності, що здійснюється через механізм раціоналізації, тобто обґрунтування і виправдання власної, часто імпульсивної, поведінки. Хоча в процесі розвитку суспільства гуманні переконання дедалі більше впливають на життєву практику, в чому і полягає моральний прогрес, агресивні поведінкові стереотипи ще існують, що особливо помітно під час кризових явищ: війн, сутичок, конфліктів. Звичайно, існують й індивідуальні психологічні передумови агресивних реакцій, які на рівні буденних уявлень називають важким характером, а психіатричною мовою — певними типами акцентуацій особистості або психопатії. Проте вирішальним чинником агресивної поведінки, у загальному плані, є певні антигуманні концепції, які утримуються у суспільному менталітеті.
   Отже, джерела зла, яке переважно пов'язане з агресивністю поведінки, криються частково в індивідуальних особливостях психології окремої людини, але найбільшою, вирішальною мірою — у стереотипах масової свідомості; причому ці явища взаємопов'язані. Таке розуміння визначає головні завдання самовиховання.
   По-перше, треба формувати у собі ті особистісні риси, які є складовими психології гуманної людини: толерантність, стриманість, чуйність, привітність, тактовність.
   По-друге, треба критично ставитися до тих стереотипів агресивності у суспільній психології, які, хоча й не пропагуються як еталонні засобами масової інформації, але поширені на рівні практичної моралі. їх можна висловити приблизно так: у житті треба будь-що “пробивати собі шлях”, не поступатися нікому, слід узяти від життя своє, розраховувати тільки на себе, нікому не довіряти, до людей бути жорстким тощо. Наслідком такої моралі є легко виникаюча конфліктність і вульгарність. Треба мати неабияку мужність, аби відмовитися від цих принципів, оскільки ввічливість і поступливість, як правило, не є провідними достоїнствами у молодіжному середовищі.
   Бесіда 3. Для чого потрібне самовиховання?
   Скільки існує суспільство, стільки воно виховує своїх членів, формуючи в них історично необхідні риси особистості. Цим займається сім'я і державні заклади, що мають справу з освітою і вихованням. Так, наприклад, кожне суспільство, незалежно від державного устрою, прагне сформувати у своїх громадян працьовитість, повагу до закону, шанобливе ставлення до старших.
   Проте не можна сказати, що процес виховання пов'язаний тільки з приємними враженнями, адже він вимагає від людини вольових зусиль, стриманості, подолання негативних емоцій. У людей, яким вольові зусилля даються нелегко, постійно складається враження примусу з боку батьків і педагогів, і поняття “виховання” не викликає у них позитивних емоцій, що, в свою чергу, знижує його ефективність. Учням дуже не подобається чути, що їх виховують, хоча сімейне та шкільне виховання об'єктивно спрямоване на їх користь.
   Виховання є державною справою, але здійснюють його люди, які, зрозуміло, не є ідеальними. Саме недоліками педагогів, наприклад нестриманістю, а не власною неорганізованістю, вихованці часто пояснюють неприємності процесу виховання. У них складається враження, що педагоги намагаються самоствердитися і перемогти, тобто відбувається акт агресії проти них, що змушує їх боротися і захищатися. Створюються “смислові бар'єри” на педагогів, які знижують результати виховання, так необхідні і суспільству, і самій людині.
   Отже, поскільки виховання є процесом впливу батьків і педагогів на дитину, цей вплив часто у тій чи іншій мірі має елементи нав'язування волі і примусу. Розвиток гуманної моралі суспільства поступово зменшує долю цього примусу, але до його повного зникнення ще дуже далеко. Шляхом уникнення примусу є самовиховання учнів, при якому завдання виховання походять від них самих.
   Розглянемо ще одне, можливо, найбільше достоїнство самовиховання, яке полягає у вмінні постійно ставити перед собою нові завдання самовдосконалення. У працях психологів і у творах художньої літератури виділяється ознака, за якою, крім інших, відрізняються люди — це схильність до постійного висування нових цілей саморозвитку, хоча вона може бути виражена різною мірою. Існує чимало людей, які досягають певних результатів (освіти, посади, високого доходу, популярності) і не прагнуть до подальших досягнень у самовдосконаленні, піклуючись тільки про підтримання свого становища і забезпечення побутового комфорту. З іншого боку, є люди, які ніколи не задовольняються існуючим рівнем знань і соціальних досягнень. До цього їх спонукає потреба у самовдосконаленні і духовному зростанні. Ця потреба наповнює життя людини значенням і змістом, робить його насиченим і цікавим. Такі люди постійно підвищують свою професійну кваліфікацію та загальний культурний рівень. Вони, як правило, уникають поверхових засобів самоствердження, бо мають змістовні інтереси, їм невідома нудота і розчарування у житті, бо й у випадку серйозних неприємностей залишається потяг до майбутніх досягнень. Навіть у пенсійному віці такі люди знаходять зміст і перспективу власного життя. Видатні досягнення у всіх галузях людської діяльності здебільшого належать людям з розвиненою потребою у самовдосконаленні.
   Видатний американський психолог А. Маслоу провів глибоке вивчення людей з розвиненою потребою у самоактуалізації, тобто саморозвитку, самореалізації, самовдосконаленні. Дослідження показало, що такі люди мають велику цінність як з об'єктивної, суспільної точки зору, так і з позиції їх власного задоволення життям. Суспільний прогрес об'єктивно веде до розширення кола здатних до самореалізації особистостей, тому самовиховання має велику перспективу, воно є засобом формування цієї потреби. Молода людина прагне до самовдосконалення, а не сподівається тільки на суспільство, організацію, де вона навчається або працює, чи батьків; вона пов'язує перспективи росту із власними зусиллями, а не випадком. У процесі самовиховання людина зміцнює впевненість у собі, віру у власні сили.
   Інший напрям популяризації ідеї самовиховання полягає у формуванні чітких уявлень учнів про завдання самовиховання для кожного згідно з індивідуальними особливостями. Розглянемо основні завдання самовиховання.
   Формування і корекція потреб. Працюючи у цьому напрямку, учитель повинен почати з ознайомлення учнів з видами людських потреб. Уявлення про зміст цієї роботи дає бесіда, що наведена в розділі “Виховна робота з учнями різних вікових груп” цього посібника.
   У кожній з трьох груп потреб (біологічні, ідеальні, соціальні) є хибні і корисні сторони. Так, наприклад, ідеальна потреба в інформації залежно від умов виховання може розвиватися або в бік наукової діяльності, або формування звички до поверхової балаканини і збирання пліток. Особливо актуальною в плані формування гуманних якостей постає корекція потреби у самоствердженні. Кожна людина дуже легко піддається спокусі самоствердження за рахунок пошуків або приписування недоліків іншим, що яскраво проявляється у расових забобонах. Треба зробити привабливим для учнів самоствердження через прояв гуманності, аби вони розвивали у собі потребу в альтруїзмі, намагалися блокувати потребу у почутті зверхності над іншими, для чого потрібно перш за все усвідомлення такої тенденції. Отже, першим кроком є вивчення учнями власних потреб у процесі самоаналізу.
   Корекція потреб — актуальне завдання для багатьох вихованців. Надмірний розвиток деяких потреб призводить до формування хибних звичок і рис характеру. Так, гіпертрофована потреба у належності до певної спільноти формує конформіста — людину, яка некритично засвоює стереотипи поведінки найближчого середовища, субкультури, що стало причиною життєвих неприємностей багатьох молодих людей. Помірковану потребу у домінуванні називають здоровим честолюбством, а надмірну — властолюбністю, схильністю до деспотизму. Аристотель вважав, що дотримання “золотої середини” є найважливішою умовою гармонійного розвитку людини. Ця істина може бути конструктивною не стосовно розвитку здібностей — тут, як кажуть, чим більше, тим краще, — але відносно негативних проявів кожної погреби.
   Викоренення негативних і формування корисних звичок. Самовиховання можна почати з досягнення практичної мети — викоренення однієї хибної звички, наприклад паління, відкладання або уникання важкої справи, недбайливого виконання домашніх завдань. Сюди ж належить і формування корисних звичок: ранкова зарядка, загартування, утримання в чистоті і порядку особистих речей тощо. Така мета на перший погляд виглядає менш романтичною, але більш конкретною і доступною. її перевага полягає і у можливості визначення терміну реалізації. Крім того, надбання корисних звичок — це завжди шлях до формування більш масштабних позитивних якостей.
   Формування здібностей, розвиток інтересів і знань. Цей напрям завжди є привабливим для молоді, але учні досить рідко займаються ним спрямовано і самостійно. Здебільшого їм бракує енергії і відповідальності, підводить те, що все необхідне роблять батьки і школа. Саме тут доцільно показати, що видатні люди завжди ставили перед собою завдання, які значно перевищували програми навчальних закладів. Цей напрям є актуальним і для підлітків із слабким фізичним розвитком. Так, досить часто хлопці відчувають неповноцінність через невміння швидко бігати, грати у популярні спортивні ігри, захистити себе. Педагог може навести чимало яскравих прикладів фізичного самозагартування і саморозвитку, внаслідок якого люди ставали сильними, спритними, досягали видатних результатів у спорті.
   Слід розкрити цінність різноманітних напрямів самостійного здобуття знань. Одні люди схильні до постійного поглиблення знань у певній вузькій галузі, інших приваблює широка, хоч і менш глибока поінформованість у багатьох галузях і проблемах.
   Ще один напрям популяризації самовиховання — ознайомлення учнів з основними умовами успішного самовиховання. Серед них:
   Усвідомлення мети самовиховання. Самовиховання в цілому є привабливою ідеєю, але для того, аби людина стала здатною на значні вольові зусилля, загальної ідеї недостатньо. Потрібно чітко усвідомити конкретну мету, завдання, а також уявити результати самовиховання, тобто ті життєві досягнення, які з'являться внаслідок формування нових рис особистості. Ці уявлення стимулюватимуть зусилля, спрямовані на самовиховання.
   Бажаність керівництва з боку наставника. Воно потрібно не для контролю, а для того, аби було кому розповісти про свої справи, порадитися. Дійсно, своїми успіхами і невдачами краще поділитися з зацікавленою людиною. Відомо, що у східних системах самовдосконалення високо цінується і вважається обов'язковою роль учителя, наставника. Для вихованців школи таким наставником може стати педагог, старшокласник, який захоплюється самовихованням, хтось з батьків однокласників. Зрозуміло, що педагог може тільки делікатно запропонувати, підказати когось на роль наставника, але ніяк не “закріплювати”, “розподіляти” чи щось подібне.
   Моральна підтримка оточуючих. Для підлітків це є дуже важливою умовою самовиховання внаслідок їхньої недостатньої самостійності і часом надмірної залежності від думки референтної групи. Підліткова та юнацька субкультура саме й пояснюється цією психологічною особливістю даного віку. Рідко хто з підлітків здатний на поведінку, яка засуджується або не підтримується товаришами з найближчого оточення. Тому найкращою умовою є захоплення самовихованням багатьма однокласниками, членами якогось об'єднання, гуртка, клубу. Самовихованню сприяє участь у групах психотренінгу. Останні безпосередньо спрямовані на самовдосконалення, тому є найбільш вдалою формою, про що буде йти мова далі.
   Взяття самозобов'язання. Воно мобілізує і дисциплінує людину, а тому в ньому необхідно вказати конкретні досягнення, орієнтовні терміни виконання. У випадку невиконання самозобов'язання не треба зневірюватися, достатньо врахувати у майбутньому власні можливості й обставини.
   Змагання не з іншими, а з самим собою. Це означає, що треба порівнювати власну поведінку і досягнення з тими, якими вони були раніше, а не з досягненнями інших людей. Змагання у самовихованні з іншими може тільки зіпсувати настрій і бажання, адже у кожного різні можливості. Тому педагогові треба дуже обережно підводити підсумки самовиховання, у процесі яких неминуче виникає ситуація порівняння і змагання.
   Використання умовних стимулів. Умовні стимули — це речі, слова або звуки, які стимулюють потяг до самовиховання, допомагають створювати бажані психічні стани. Речі відіграють роль стимулу тоді, коли нагадують про наміри самовиховання. Це можуть бути спортивні знаряддя для запланованого тренування, годинник, книги, тощо. Ще важливіше мати символи, пов'язані з певними психічними станами, наприклад, бадьорості, впевненості, покою, натхнення. Для цього треба спеціально утворювати такі стимули, використовуючи певні слова для підбадьорювання, коли людина знаходиться у бажаному стані. Ці слова сприятимуть появі такого стану у потрібний момент.
   Підведення підсумків самовдосконалення. Важливо відзначати хоча б часткові успіхи у самовдосконаленні, тому що це стимулює подальші зусилля. Іноді успіхи досягаються у поведінці, наприклад у позбавленні шкідливих звичок. У інших випадках їх виявляють за допомогою спеціальних методик-запитальників, які можуть показати зміни на краще у розвитку характеру. Таке дослідження може провести шкільний психолог. Педагог не повинен підкреслювати недоліки, прорахунки у самовихованні (адже це справа доброї волі самого учня), проте дуже важливо відзначати успіхи.
   Іншим методом є консультативна допомога учням у процесі самовиховання, яка включає у себе ряд прийомів.
   Допомога учням у самопізнанні. Полягає у ознайомленні учнів з технікою самоаналізу. Самоаналіз час від часу намагається здійснювати кожна людина, але здебільшого їй заважає безсистемність і схильність до психологічного захисту. Підліток “вихоплює” лише окремі факти своєї поведінки, наштовхуючись на суперечливі прояви, і не може сформулювати власний логічний, переконливий образ. Педагог-організатор самовиховання учнів може запропонувати певну систему самоаналізу, яка допоможе краще зрозуміти власні психологічні особливості, визначити завдання самовиховання.
   Доцільно почати з формування правил самопізнання, які створять в учнів відповідний настрій. Так, можна запропонувати обговорити і доповнити нижчеподані правила, які наводяться в літературі з питань самовиховання.
   1. Якщо хочеш знати себе добре, спробуй сили у різних видах діяльності. Чим різноманітніша діяльність, тим повніше розвиваються в ній здібності і обдарування, тим краще ти пізнаєш власні можливості.
   2. Намагайся аналізувати мотиви своїх вчинків, але більше суди про себе за результатами своєї поведінки. Не звалюй ви ну на інших, якщо в тебе щось не виходить, шукай причину у собі самому.
   3. Спробуй дивитися на себе очима інших людей, твоїх батьків і товаришів. Це допоможе тобі оцінювати себе більш об'єктивно.
   4. Сприймай критику без образи і прагнення будь-що захиститися від “нападу”.
   5. Аналізуй результати своїх успіхів, щоб використовувати власний корисний досвід. Підтримуй віру у власні можливості.
   Треба запропонувати учням доповнити ці правила після того, як вони дадуть відповідь на такі питання.
   1. Чи погоджуєтесь ви з цими правилами, чи подобаються вони вам? Якщо ви не згодні, поясніть чому.
   2. Чи є у вас якісь власні правила самопізнання? Які саме?
   3. Які правила ви рекомендували б іншим людям?
   Можна розподілити клас на три групи: захисників цих правил, опонентів і арбітрів. Після 15-20 хвилинної підготовки представники захисників і опонентів повинні виступити із захистом і критикою правил самопізнання, арбітри — оцінити переконливість аргументів обох груп.
   На наступному занятті кожна група розробляє власні правила самопізнання і захищає їх. Інші групи за чергою грають роль опонентів та арбітрів.
   Далі рекомендується за аналогічною методикою організувати роботу учнів з програмою самоаналізу (самовивчення). Якщо учні склали вдалу власну програму, можна користуватися нею, а якщо власної програми немає, доцільно запропонувати вихованцям нижчеподану приблизну програму самовивчення.
   1. Цінності та ідеали.
   Які ситуації життя та діяльності тобі найбільш подобаються: створювати матеріальні цінності, досліджувати таємниці матеріального світу або закони суспільного життя, вивчати людські характери і стосунки, спілкуватися з різними людьми, виражати себе у художній творчості, розвивати і виявляти власні фізичні можливості, бути ближче до природи, долати різні труднощі і перешкоди, боротися за справедливість та за кращу побудову суспільства, шукати вищі істини?
   Яка головна мета твого життя ? Про що ти мрієш? Чи плануєш ти якісь конкретні кроки на шляху досягнення власної мети?
   2. Моральна вихованість.
   Які людські якості ти вважаєш найбільш цінними? Які — найгіршими? Випиши слова на означення позитивних і негативних якостей у два ряди за значимістю і зістав їх. Це твої моральні цінності. З кого ти береш приклад у мистецтві й житті? Хто твої друзі? Як ти ставишся до людей? Чого в них, на твій погляд, більше: позитивного чи негативного?
   3. Ставлення до себе та інших. До якої групи ти себе відносиш?
   - завжди задоволений собою, пишаєшся собою, на зауваження товаришів ображаєшся, вважаєш їх нижчими від себе щодо розуму та підготовки;
   - захоплюєшся багатьма товаришами по школі, а у собі бачиш тільки погане;
   - незадоволений собою, але й серед товаришів не бачиш гідних поваги, готовий визнати свої помилки, але не вибачаєш їх іншим;
   - незадоволений своїми окремими недоліками, але поважаєш себе за вірність слову, силу волі; недоліки товаришів тебе хвилюють і ти шукаєш можливість дати їм добру пораду.
   Чи намагаєшся ти у конфліктних ситуаціях бути об'єктивним і готовим визнати власну провину?
   4. Вольові якості.
   Чи вмієш ти своєчасно виконувати заплановані тобою або звичайні потрібні справи, чи не відкладаєш їх постійно на майбутнє?
   Яким ти є: витриманим чи запальним, рішучим чи ні, чи можеш ти протистояти хибному впливові?
   5. Здібності та інтереси.
   Що тебе найбільше цікавить: наука, мистецтво, техніка, робота з людьми, спілкування з природою? Інтерес до тієї чи іншої діяльності свідчить про здібності: розумові, художні або практичні. Чим ти оволодіваєш найлегше? Знай, що легкість засвоєння — важливий показник здібностей. Які книги ти читаєш?
   6. Ставлення до праці.
   До якої групи ти себе відносиш:
   - працю вважаєш неприємним обов'язком, радієш лише з приводу закінчення праці, залишаєш робоче місце неприбраним;
   - обмірковуєш майбутню роботу, розумієш необхідність праці, радієш наслідкам праці, дбаєш про порядок на робочому місці;
   - працюєш з інтересом, дбаєш про якість роботи, розмірковуєш, як полегшити працю, неохоче припиняєш її.
   7. Зовнішність.
   Чи є ти охайним? Як ти стоїш і ходиш? Зовнішня підтягнутість вказує на внутрішню підтягнутість, вона є показником вихованості.
   Далі можна запропонувати учням проаналізувати себе з точки зору належності до певного психологічного типу за різними параметрами, наприклад, психофізичної конституції, особливостей вищої нервової діяльності, найбільш виражених здібностей, схильностей до певної сфери діяльності тощо. Це допоможе учням краще зрозуміти власні сильні і слабкі сторони, можливості й завдання самовдосконалення. У сучасній психолого-педагогічній літературі є чимало матеріалів для подібного самовивчення, але педагогу треба уникати самостійного використання тих методик, які потребують спеціальної психологічної підготовки; це треба робити разом із шкільним психологом.
   У 10-11 класах доцільно використати розроблену Л.В.Сохань методику “Мій життєвий проект”, яка спрямована на допомогу старшокласникам у самопізнанні з метою проектування власного життєвого шляху.
   МІЙ ЖИТТЄВИЙ ПРОЕКТ
   Компоненти життєвого проекту.
   Суб'єктно-відносні.
   А. Моя “Я-концепція”, “Хто Я?”, “Що Я?”, “Моє покликання?”
   Б. Смисложиттєві орієнтири: “Навіщо Я?”, “Моє призначення?”
   В. Моє життєве кредо: “У що я вірю?”, “Чому я слідую?”
   Г. Життєві цілі (далеко-, середньотермінові, поточні): “Чого я хочу, до чого прагну?”
   Д. Мої пріоритети: “Чому Я віддаю перевагу?”
   Е. Мої потенційні та актуальні можливості: “Що я можу: а що поза межами моїх можливостей та здібностей?”, “Які здібності я бажаю розвинути, якими навичками оволодіти? Мої невміння?”
   Є. Мої достоїнства та недоліки: “Що взяти із собою з духовно-моральних цінностей, вирушаючи у життєву подорож?”, “Від чого звільнитись?”
   Ж. Як я уявляю можливі значущі зміни в моєму внутрішньому світі — чи збережуться віра, любов, надія, які належать до сфери особистості, а також професійної діяльності та суспільного життя; чи вистачить у мене “впертості духу” (В. Франкл) перебороти життєві труднощі та негаразди, чи впевнений я у собі? Як я реагуватиму на важливі життєві обставини та можливі невдачі (у тому числі в крайній ситуації) у здійсненні моїх життєвих сподівань та накреслених планів; якою мені вважається моя особиста система підтримування високого життєвого тонусу та поповнення миттєвої енергії.
   З. Яким би я хотів бачити себе на завершальному етапі свого життєвого шляху?
   Об'єктно-відносні.
   A. Моя життєва ситуація: сприятливі і несприятливі обставини — соціальні, сімейні, особистісні;
   Б. Фактори ризику.
   B. На кого я можу покластися у житті?
   Г. Які ресурси передбачаю використати для виконання своїх життєвих завдань — громадських, сімейних, особистих?
   Д. Яку модель життя я хотів би здійснити: цілісну, часткову, модель праведного життя або з можливими нормативними відхиленнями?
   Е. Які значущі події, на мою думку, матимуть місце: в суспільному, політичному, економічному, соціальному, культурному, сімейному, професіональному та особистому житті у найближчі п'ять років і у віддаленій перспективі?
   Є. Як я уявляю послідовність основних життєвих подій на моєму життєвому шляху — вибір та початок післяшкільної освіти; вибір професії та початок трудового шляху; створення сім'ї; народження дітей та бажана їх кількість; взяття на себе тієї чи іншої громадянської ролі (бажано вказати, якої саме); можлива зміна місця проживання (переїзд в інше місце, виїзд в іншу країну на роботу або постійне проживання); імовірний вік моєї вершини продуктивного життєвого циклу та творчого злету; до якого віку я хотів би дожити?
   Ж. Якими показниками я хочу виміряти ступінь моєї реалізованості на різних етапах життєвого шляху: професійними досягненнями, внеском у культуру, показниками особистісного зростання. Які інші показники можуть бути використані?
   3. Які альтернативні варіанти мого життєвого шляху у разі зміни обставин мого життя або моїх особистих можливостей?
   И. Які психологічні ресурси я буду використовувати за тих чи інших життєвих обставин? На чию допомогу я можу розраховувати?
   І. Як я бачу картину мого життя на підсумковому етапі мого життєвого шляху: професійну, громадянську, сімейну, особисту?
   Складання “Життєвого проекту” надає процесу самопізнання старшокласників цілеспрямованого характеру, тому що учні замислюються над тими власними якостями, які в першу чергу здатні забезпечити їх можливо повнішу самореалізацію та успіх у житті.
   Шкільний психолог може допомогти учням у самоаналізі, використовуючи більш різноманітні та спеціальні методики вивчення особистості, наприклад, виявлення мотивів поведінки, особливостей емоційної сфери, мотивації досягнень, комунікативних та організаторських здібностей, пізнавальних інтересів, професійних схильностей тощо. Потребують аналізу і прояви несприятливих особливостей психіки учнів типу підвищеного рівня тривожності, агресивних реакцій або рис певної акцентуації особистості, але треба уникати “діагностичної” термінології типу: “збудливий тип”, “істероїдний тип”, “шизоїдний тип” тощо. Бажано тільки показати характерні тенденції поведінки і шляхи попередження ускладнень. Дослідження і пояснення цих явищ також знаходиться у компетенції шкільного психолога.
   Захоплення самовивченням уже само по собі створює в класі атмосферу більшої уваги до індивідуальності кожного учня, тобто більш високий рівень гуманності стосунків.
   Треба запропонувати учням записувати все, що стосується самовиховання, у окремому зошиті, який носить особистий характер, тобто ні педагоги, ні інші учні не мають права цікавитися його змістом. Можна назвати цей зошит “Журналом зростання” або якось інакше.
   Іншим прийомом допомоги учням у процесі самовивчення є створення експериментальних уявних ситуацій, використання яких може стати для них корисним та захоплюючим заняттям. Педагог пропонує підліткам уявити себе в певній ситуації, де змінюється соціальна роль, обставини життя, час і, можливо, інші фактори. Вихованці мають уявити, прогнозувати свою можливу поведінку, що дозволяє глянути на себе немовби збоку і бути більш об'єктивними у власній оцінці.
   Наведемо розроблені нами експериментальні уявні ситуації, які педагог може запропонувати вихованцям з метою розвитку навичок самоаналізу.
   Вправа 1.
   Уявіть собі, що ви письменник і хочете написати оповідання, в основу якого покладено вашу біографію. Напишіть таке оповідання.
   Після того, як учні закінчать роботу і хтось (тільки за власним бажанням) прочитає свою розповідь, дається наступне завдання: відповісти письмово у “Творчому щоденнику” на ряд запитань.
   Які привабливі риси виявилися у вашого літературного героя?
   Які виявилися негативні риси?
   Які якості допомогли вашому персонажеві досягти успіху у житті?
   Які якості заважали йому досягти успіхів?
   Як змінювався ваш герой протягом життя?
   Чи допомогла вам розповідь краще пізнати себе? В чому саме?
   Після цього бажаючі обмінюються думками з приводу відповідей на запитання.
   Вправа 2.
   Уявіть себе вашим кращим другом і напишіть від його імені ваш психологічний портрет. Дайте відповіді на такі питання.
   Чому я дружу саме з ним?
   Які його риси мені подобаються?
   Чи можу я чомусь навчитися у свого друга?
   Які його риси мені не подобаються?
   Що я можу зробити, аби мій друг став кращим?
   Що мій друг може зробити, аби я став кращим?
   У якому напрямку розвивається характер мого друга?
   Що найбільше впливає на мого друга?
   Що заважає розвитку кращих рис особистості мого друга?
   Далі йде обмін думками (за бажанням).
   Вправа 3.
   Уявіть себе вашим знайомим, який ставиться до вас досить недоброзичливо. Напишіть ваш психологічний портрет його очима, висвітливши серед інших такі питання.
   Як можна визначити мої почуття до нього? Чому?
   Що мені в ньому не подобається?
   Якщо бути об'єктивним, що можна знайти в ньому позитивного?
   Що я можу зробити, аби змінити наші стосунки на краще?
   Що я міг би порадити йому, аби він став подобатися мені більше?
   Вправа 4.
   Уявіть себе вашою матір'ю або батьком. Створіть ваш психологічний портрет її (його) очима. Дайте серед інших відповідь на такі питання.
   Якою я мріяла (мріяв) бачити мою дитину, коли вона ще була зовсім маленькою?
   Чи виправдала вона мої сподівання?
   Які надії я покладаю на неї зараз?
   Які риси переважають у характері моєї дочки (сина)?
   Що мені в ній (ньому) найбільше подобається?
   Що мені найбільше не подобається?
   Чи докладає вона (він) зусиль, аби стати кращою?
   Що я вже зробила (зробив), аби вона стала кращою?
   Яких я припустилася (припустився) помилок?
   Що я можу зробити, аби вона (він) стала кращою?
   Як вона (він) бачить своє майбутнє?
   Як вона (він) оцінює наші стосунки?
   Як складаються її (його) стосунки з товаришами?
   Яка в неї (нього) самооцінка, чи задоволена вона розвитком власної особистості?
   Про що вона (він) мріє, як бачить своє майбутнє?
   Чи планує вона (він) своє найближче та віддалене майбутнє?
   Після виконання цього завдання учням пропонується відповісти на питання, що нового вони дізналися про себе, подивившись на себе очима своїх батьків.
   Вправа 5.
   Уявіть собі, що ви стали всемогутнім правителем держави. Ви не чарівник і не можете, скажімо, обертати каміння в золото, виконувати будь-які бажання. Ви не можете також змінити потреби людини, але можете проводити будь-які реформи. Напишіть, що б ви зробили. Дайте відповідь, зокрема, на питання.
   Які норми поведінки ви введете для жінок, чоловіків, дітей?
   Який порядок ви встановите в школах?
   Які стосунки будете підтримувати в сім'ї?
   Як будете карати за різні злочини?
   Основи шкільного виховання
   Якого змісту фільми, книги і газети будете заохочувати?
   Як буде організована військова служба?
   Які будуть відносини з іншими державами?
   Яка буде політика щодо інвалідів, пенсіонерів, багатодітних сімей?
   Після цього спробуйте відповісти на питання, що ви побачили в собі нового.
   Вправа 6.
   Уявіть собі, що ви живете у XV столітті. Завдяки якомусь чарівному пристрою ви можете спостерігати себе у сьогоденні. Опишіть ваші враження і дайте відповіді на питання.
   Яку можна дати стислу характеристику цій людині?
   Що найбільше її цікавить?
   Які риси особистості відбивають час, в який живе ця людина?
   Які риси особистості не залежать від часу і обставин?
   Чим відрізняється ця людина від тих, хто проживає у XV столітті?
   Вправа 7.
   Уявіть собі, що ви живете у XXV столітті. Люди живуть набагато досконаліше, ніж у XX. Немає ядерної та екологічної погрози, міждержавних конфліктів. Завдяки високорозвиненій техніці ви можете спостерігати своє життя сьогодні. Опишіть свої враження і дайте відповідь на ті ж запитання, що й у попередній вправі. Напишіть, що ви дізнались про себе нового після виконання двох останніх вправ.
   Ще один прийом допомоги учням у самовихованні — використання психотренінгу для того, аби учні прагнули розвивати у себе такі корисні якості, як уважність, спостережливість, кмітливість, уяву, товариськість, чутливість до власних внутрішніх станів і станів інших людей. Для початку можна використати нескладні психотренінгові вправи, вміщені у літературі. Розглянемо деякі з них.
   Вправи, спрямовані на розвиток психічних процесів.
   Оповідач, що заблукав.
   Учасники сідають в коло. Ведучий визначає тему розмови. Один з учасників починає розвивати її, а потім, йдучи за випадковими асоціаціями, відводить розмову вбік. Він перестрибує з однієї теми на іншу, потім ще одну, намагаючись якомога більше заплутати своє оповідання. Потім оповідач передає слово іншому учасникові. Той, на кого впав вибір, має “розплутати” розмову, тобто коротко пройтись по всіх асоціативних переключеннях свого попередника у зворотному порядку — від кінця до початку. Він повертається до початкової, запропонованої ведучим, теми. Далі він сам “заплутує” розмову, передаючи слово іншому. І так далі.
   Лабіринт.
   Група поділяється на пари. У кожній парі один з учасників за допомогою усних вказівок-команд “заводить” свого партнера в уявний лабіринт, схему якого у вигляді ламаної лінії з прямими кутами він тримає перед собою, але не показує йому. Використовуються команди “прямо”, “праворуч”, “ліворуч”. Потім “ведений” мусить розвернутися на 180 градусів і уявно вийти, повідомляючи про всі свої переміщення. Перший учасник контролює це за схемою. Можна працювати всією групою. Біг асоціацій.
   Ведучий називає два слова, а член групи пов'язує їх асоціаціями. Потім він називає своє слово, а наступний гравець пов'язує його асоціаціями з попереднім словом. Ведучий може зупинити гру і запропонувати комусь відтворити всі асоціації.
   Доміно.
   Кожен учасник має якийсь малюнок, складає розповідь за ним, наступний гравець складає розповідь за цим малюнком, вплітаючи його у попередній сюжет тощо. Потім комусь пропонується відтворити всю розповідь.
   Дивна техніка.
   Гравці діють з уявними предметами, треба здогадатися, які це предмети. Потім треба згадати всі предмети, про які йшла мова протягом гри.
   Перевтілення.
   Треба зобразити річ, розповідаючи про неї, про її турботи, захоплення, минуле і майбутнє, але не називаючи її.
   Робот.
   Учасники поділяються на пари: “робот” і “оператор”. Завдання “оператора” — за допомогою “робота” зібрати якомога більше сірників. Для цього він подає “роботу” команди, а останній мусить їх точно виконувати. У “робота” зав'язані очі.
   Дзеркало.
   Учасники поділяються на пари і стають обличчям один до одного. Один з гравців здійснює уповільнені рухи, а інший точно їх повторює. Один — оригінал, а інший — копія.
   Розвідник.
   Обирається “розвідник”. За командою “Завмерти!” вся група завмирає. Кожен запам'ятовує свою позу, а “розвідник” намагається запам'ятати позу кожного учасника. Потім “розвідник” виходить з кімнати, учасники гри змінюють позу, обстановку чи одяг. Розвідник повинен виявити всі зміни.
   Можна запропонувати дітям самим придумати ігри на розвиток уваги, пам'яті, уявлення, інших психічних процесів. Усі ці вправи звертають увагу учнів на психологічні явища, створюють бажання розвиватися, сприяють включенню дітей у роботу по самовдосконаленню.
   Після цього доцільно використати такий відомий засіб психотренінгу, як аутогенне тренування. Поряд з тим, що учням треба розповісти про мету, можливості і систему аутотренінгу, необхідно запропонувати їм ряд вправ, які підготують їх до подальшої самостійної роботи. Наведемо для прикладу декілька таких підготовчих вправ.
   Фокусування.
   Вправа виконується із заплющеними очима. За командою ведучого учасники зосереджують увагу на чомусь, наприклад: “Рука”, “Кисть”, “Палець” тощо. Ця частина тіла може ставати важчою чи теплішою.
   Гама.
   Треба відчути биття пульсу в одному з пальців, потім в іншому і так далі.
   Цегла.
   Учасникам гри пропонується розташувати долоні одну навпроти іншої паралельно, на невеликій відстані, вертикально і відчути, що між руками знаходиться цегла.
   Контраст.
   З силою стиснути кулак, потім різко розслабити і відчути почуття розслаблення.
   Провідник.
   Учасники гри досягають відчуття важкості і тепла у якійсь частині тіла, потім “переводять” цей “згусток” у іншу частину, наприклад, від долоні до плеча, від стопи до бедра.
   Насос.
   Вправа виконується із заплющеними очима. Учасники зосереджуються на своєму диханні, доки не відчують, як з кожним видихом повільна розм'якшуюча хвиля прокочується по всьому тілу. Потім учасники навчаються керувати розслабленням під час видиху, довільно спрямовуючи його на різні частини тіла. Спочатку вони засвоюють видих “через руку”. Потім можна уявно зачинити отвір у пальцях, руки “накачуються” теплом. Потім таким же чином — ноги, обличчя.
   Гіпноз.
   Учасники розбиваються на пари. Гіпнотизований розслабляється, тримаючи в руці олівець або папір. Гіпнотизер проводить навіювання на розслаблення, доки предмет не впаде на підлогу.
   Чарівна паличка.
   Один учасник сідає у зручну позу, інший підносить “чарівну паличку” до його руки або іншої частини тіла, перший повинен відчути потік розслаблення.
   Експерт.
   Обирають експерта. Учасники розділяються на дві групи. Одні розслабляються, інші звично сидять. Через 30-40 хвилин експерт повинен визначити, хто розслаблявся.
   Термометр.
   Один учасник викликає тепло в одній з своїх рук, інший визначає, в якій саме воно викликане.
   Пульс.
   Уявно прискорити пульс, виміряти, його “до” і “після” прискорення.
   Частковий вихід.
   Спочатку учасники розслаблюються, потім за вказівкою ведучого напружують кулак або руку, інші м'язи повинні залишатися розслабленими.
   Після цих або інших підготовчих вправ доречно познайомити учнів з початковим курсом аутогенного тренування, розробленим німецьким психіатром А.Г. Шульцем. Він складається з шести стандартних вправ.
   Перша вправа.
   1. Я спокійний ...моя права рука важка.
   2. Я спокійний ...моя права рука важка ...я спокійний ...моя ліва рука важка...мої руки важкі.
   3. Я спокійний ...моя права рука важка ...я спокійний ...моя ліва рука важка ...я спокійний ...моя ліва нога важка ...моя права нога важка.
   4. Я спокійний ...моя ліва нога важка ...я спокійний ...моя права нога важка...
   5. Я спокійний... моя права нога важка... я спокійний... моя ліва нога важка... мої ноги важкі.
   6. Я спокійний... моя права нога важка... я спокійний... моя ліва нога важка... мої ноги важкі... я спокійний... моя права рука важка... я спокійний... моя ліва рука важка... мої руки важкі... моє тіло важке.
   Мета першої вправи полягає у формуванні вміння розслаблювати тіло. Перші чотири елементи вправи тривають 30-40 секунд, повторюються 2-3 дні. П'ятий і шостий елементи тривають 60 секунд, повторюються 4-5 днів.
  Друга вправа.
   1. Я спокійний... мої руки і ноги важкі. Тривалість 60 секунд протягом 9-10 днів, потім ще декілька днів по 75-90 секунд.
   2. Я спокійний... мої руки і ноги важкі... мої ноги теплі... моя права рука тепла. Тривалість 3 хвилини протягом 6-7 днів.
   3. Я спокійний... мої руки і ноги важкі... мої ноги теплі... моя права рука тепла... моя ліва рука тепла. Тривалість 3 хвилини, повторювати 4-5 днів.
   4. Я спокійний... мої руки і ноги дуже важкі... мої ноги теплі...мої руки теплі. Тривалість 3 хвилини протягом 4-5 днів.
   5. Я спокійний... мої руки і ноги важкі... мої руки і ноги теплі... моє тіло тепле і важке. Тривалість 3 хвилини протягом 4-5 днів.
   Мета другої вправи — посилення розслаблення і розширення периферичних кровоносних судин.
   Третя вправа.
   1. Я спокійний...мої руки і ноги важкі... мої руки і ноги теплі... моє серце б'ється спокійно і ритмічно. Тривалість 90-100 секунд протягом 10-12 днів.
   Мета вправи — вирівнювання ритму серця, заспокоєння серцевої діяльності.
   Четверта вправа.
   1. Я спокійний... мої руки і ноги важкі і теплі... моє серце б'ється спокійно й ритмічно... я дихаю глибоко й рівномірно. Тривалість 2 хвилини, повторюється протягом 15-16 днів.
   Ця вправа заспокоює і гармонізує дихання.
   П'ята вправа.
   1. Я спокійний... мої руки і ноги важкі і теплі... моє серце б'ється спокійно й ритмічно... я дихаю глибоко й рівномірно... моє сонячне сплетіння випромінює тепло. Тривалість вправи 3 хвилини, повторювати 20 днів.
   Дослідження показали, що зігрівання ділянки сонячного сплетіння викликає заспокоєння центральної нервової системи.
   Шоста вправа.
   Я спокійний... мої руки і ноги важкі й теплі... моє серце б'ється спокійно й рівномірно... я дихаю глибоко й рівномірно... моє сонячне сплетіння випромінює тепло... моє чоло прохолодне. Тривалість вправи 2 хвилини, повторювати протягом 15 днів. Охолодження чола позитивно впливає на стан нервової системи.
   А.Г. Щульц розробив також вищий курс аутотренінгу, який складається з семи медитативних вправ і потребує ґрунтовнішої підготовки. В разі необхідності його неважо знайти у літературі, присвяченій аутотренінгу.
   Метод консультативної допомоги учням у процесі самовиховання передбачає і ознайомлення з прийомами самонавіювання, важливим і ефективним елементом техніки самовиховання.
   Самонаказ. “Візьми себе в руки!”, “Не нервуй!”, “Заспокойся!” тощо. Самонаказ допомагає людям у ситуаціях, коли не вистачає волі для виконання певної дії. Так, наказ “Встань!” допомагає піднятися вранці з ліжка, наказ “Сідай до роботи!” — подолати лінощі, інерцію спокою. Регулярне застосування цього прийому робить його ще більш надійним.
   Самопідбадьорювання. Прийом полягає у тому, що людина навіює собі стан оптимізму і віри в себе, запевняючи себе в тому, що справи йдуть або підуть добре. “Нічого страшного, все в порядку”, “Все виправиться і буде добре”, “Нічого не втрачено, я ще досягну успіху”, “Я спроможний це зробити, і я зроблю це!”, “Я ще візьму своє”, “У мене достатньо сил для успіху”, “Мої невдачі — це дрібниці”, “Не варто засмучуватись” тощо.
   Самопохвала і самонагородження. Це ефективний прийом, що ґрунтується на позитивному самопідкріпленні. Людина виробляє у собі такий же умовний рефлекс, таке ж сприйняття, як і у випадку, коли похвала або нагорода йде від іншого. Вважається нескромним хвалити себе вголос, але уявна похвала за добрі вчинки не має до проблеми скромності ніякого відношення — вона є чудовим стимулом бажаної поведінки. Помічено, наприклад, що самопохвала за вдалі удари допомагає тенісистові краще, ніж самозасудження після невдач.
   Самонагороджувати себе можна відпочинком, заняттям улюбленою справою, солодощами та іншим. Можна розподілити важку роботу на частини і нагороджувати себе після виконання кожної з них. Для невпевнених у собі людей самопохвала є одним з найбільш доцільних прийомів, оскільки вона підвищує самооцінку і повертає людині психологічний комфорт.
   Самозасудження і самопокарання. Спирається на негативне самопідкріплення. Самозасудженням людина підсилює мотивацію до подолання власних недоліків. Самопокарання — це більш сувора і категорична форма самозасудження. Це може бути позбавлення себе чогось приємного, збільшення навантаження в якийсь проміжок часу. Самозасудження і самопокарання корисні для людей із зниженою самокритичністю, проте існують люди (сензитивні, дистимічні, тривожні особистості), які засуджують і карають себе більше, ніж варто. Знаючи такі властивості своїх учнів, вихователь мусить рекомендувати їм діяти через позитивне самопідкріплення.
   Більш систематичне і широке самонавіювання може здійснюватись у стані аутогенного заглиблення, що можливо після опанування відповідною технікою. При аутогенному заглибленні досягається навіювання позбавлення від болю, поліпшення стану здоров'я, позитивного ставлення до необхідних занять або певних людей, активізації інтелектуальних процесів тощо.
   Самопереконання. Це розгорнута форма самонавіювання, що може давати значний ефект. Г.М. Ситін пропонує формули самопереконання для формування певних якостей і станів. Наведемо приклади цих формул.
   Формули самонавіювання для поліпшення уваги.
   Я завжди дуже уважно працюю на уроках. Всі вчителі знають мене як дуже уважного учня. Докладаю великих вольових зусиль, щоб на уроках завжди працювати дуже уважно. Твердо пам'ятаю, що на уроках я дуже уважний, з великою наполегливістю намагаюсь уважно працювати на уроках.
   Формули самонавіювання для виховання ввічливості і тактовності.
   Я хочу стати ввічливою, тактовною людиною, щоб людям було приємно спілкуватися зі мною. Я бачу себе як ввічливого, тактовного учня. Я можу в будь-якій обстановці бути ввічливим і тактовним. Ні на хвилину не сумніваюся в тому, що я завжди буду ввічливим і тактовним. Я вірю в те, що я завжди ввічливий і тактовний. Всі учителі й учні ставляться до мене з повагою як до ввічливого і тактовного хлопчика (дівчинки). Мені дуже подобається бути ввічливим. Я глибоко усвідомив, я до кінця зрозумів, що мені дуже вигідно бути ввічливою і тактовною людиною. Якщо треба, я докладу великих вольових зусиль, щоб бути ввічливим. Найсильнішою, лютою, злобною ненавистю ненавиджу прояви своєї грубості і нетактовності щодо інших учнів і дорослих. Яскраво, твердо пам'ятаю, що я людина ввічлива. З великою наполегливістю прагну бути ввічливою, тактовною людиною.
   Автор дає формули самонавіювання для виховання наполегливості у виконанні домашніх завдань і розв'язування задач, для виконання режиму дня, для подолання енурезу, від заїкання. Він рекомендує також основні форми для вираження будь-якої самонавіюваної думки.
   Я хочу...
   Моє бажання мати...
   Я бачу себе як людину з...
   Я здатний добитися своєї мети...
   Я все вмію, все можу...
   Я не допускаю найменшого сумніву в тому, що...
   Я вірю в те, що...
   Я переконаний у тому, що...
   Я твердо впевнений у тому, що...
   Всі люди бачать мене, як людину....
   Всі люди, які знають мене, ставляться до мене як до людини...
   Мені подобається...
   Я люблю...
   Я глибоко усвідомив, я до кінця осмислив, я до кінця зрозумів, що...
   Я використаю всі свої духовні сили для того, щоб...
   Я яскраво, твердо почуваю себе людиною...
   Докладаю величезних, могутніх вольових зусиль для...
   Я концентрую всі свої зусилля в одному напрямку, я створюю велику концентрацію величезних, могутніх вольових зусиль для...
   Найсильнішою, лютою, злобною ненавистю ненавиджу всякі неправильні, хибні уявлення людей про...
   У мене...
   Мої батьки, бабусі, дідусі, всі в нашому роді мають...
   Я успадкував...
   Я можу дивитися всьому світові в очі, нічого не боячись...
   Яскраво, твердо пам'ятаю...
   З великою наполегливістю прагну...
   Я не хвалюся своїм успіхом...
   З безмежною сміливістю...
   Перенесення не себе якостей інших людей. Воно дозволяє з більшою ефективністю досягати бажаної поведінки, оскільки включає доступні дитині механізми імітації. Крім того, бажані якості (сміливість, шляхетність, почуття власної гідності, товариськість тощо) постають у конкретному вигляді і у реальних життєвих обставинах.
   Ілюзорна зміна патогенної ситуації. Застосовується в тих випадках, коли якась неприємна ситуація (випадок або довготривалі обставини) викликали психотравмуючу реакцію або неприємні спогади і переживання. У цих випадках вихованцеві рекомендується уявно змінити ситуацію на власну користь, наприклад, уявити, що він вийшов переможцем, уникнув образи або неприємність сталася не з ним, а з кимсь іншим.
   Робота над минулим. Прийом полягає в тому, що людина дивиться на своє минуле нібито через рожеві окуляри, намагаючись бачити в ньому тільки успіхи і прояв власних позитивних якостей. Аналіз минулого корисно зробити письмово. Позитивне бачення свого минулого навіює впевненість у собі, сприяє закріпленню позитивних стереотипів поведінки.
   Ілюзорне подолання перешкод. Цей прийом передбачає уявне подолання майбутніх перешкод. Людина уявляє, наприклад, успішне складання екзамену, впевнені манери поведінки з людиною, якої вона побоюється, блискучий виступ на зборах тощо.
   Крім самонавіювання, існують інші засоби самовиховання, з якими треба знайомити учнів.
   Самоаналіз. Він дозволяє виявляти позитивні і негативні моменти минулих вчинків аби уникати помилок у майбутньому. Треба рекомендувати вихованцям привчатися до письмового самоаналізу, пропонуючи відповідати на такі питання.
   Який вигляд я мав для сторонньої людини?
   Чи виправданою здавалася їй моя поведінка?
   Якого результату я намагався досягти?
   Що мені вдалося?
   Що не вдалося?
   Чого я досягнув у результаті?
   Що мені заважало діяти оптимально?
   Що мені допомагало?
   Які помилки я допустив?
   Як би я міг поводити себе інакше?
   Що треба робити для самовдосконалення?
   Планування майбутньої поведінки. Це дуже конструктивний і плідний засіб самовиховання. Більшість людей не звикла планувати свою майбутню поведінку, покладаючись на імпровізацію. Письмове планування взагалі здається проявом формалізму і бюрократії. Насправді це не так. Планування завжди збільшує шанси людини на успіх, хоча план, звичайно, не передбачає всіх можливих елементів майбутньої ситуації. Звичка до письмового планування, безумовно, сприятиме формуванню внутрішньої дисциплінованості, передбачливості, впевненості у собі. Так, плануючи, наприклад, важливу розмову, треба передбачити, як ви будете поводити себе у різних варіантах поведінки партнера.
   Цілеспрямоване наслідування. Взагалі наслідування відіграє надзвичайно важливу роль у оволодінні різноманітними навичками поведінки, особливо у дитинстві. Кожна людина неусвідомлено наслідує ті зразки поведінки, які їй подобаються. У процесі самовиховання наслідування повинно застосовуватися свідомо. Можна успішно наслідувати манеру поведінки (певну, стриману, розсудливу, товариську тощо), звичку до пунктуальності, вміння вислуховувати співрозмовника, зовнішню охайність і підтягнутість, багато іншого. У наслідуванні, як і взагалі у запозиченні кращого людського досвіду, немає нічого принизливого. Це не збіднює індивідуальність людини. Однак прямі рекомендації учням наслідувати чиюсь поведінку можуть викликати протест, бо кожна людина прагне почувати себе творцем власної особистості. Це, в першу чергу, стосується реальних людей, ровесників учня. Бажання наслідувати з'являється і без рекомендацій, якщо людина чи літературний герой приваблює яскравими рисами. Завдання педагога полягає в тому, аби ознайомити вихованців з такими особистостями, зуміти зацікавити ними учнів.
   Наступним прийомом консультативної допомоги є організація обміну враженнями і досвідом у_ процесі самовиховання. Самовиховання — суто індивідуальна справа, але обмін враженнями, співчуття і особливо схвалення з боку товаришів є значним стимулом для подальших зусиль. Не треба організовувати пряме змагання (хоча елементи змагання, безумовно, будуть), але доречно використовувати колективні форми роботи. Зокрема, для учнів середніх класів можна рекомендувати такі заходи.
   Диспут “Чи потрібне самовиховання і що воно може дати?”
   Бесіда “Як можна сформувати свій характер?”
   Усний журнал чи вечір “Вони виховали самі себе”.
   Бесіда “Про волю і шляхи її формування”.
   Конкурс знавців психології.
   Вечір-подорож “Цікаві психологічні типи у художній літературі”.
   Обмін думками про наміри самовиховання (саме наміри, а не плани, бо останнє слово може викликати неприємні асоціації).
   Згідно з логікою роботи початковим етапом є популяризація самовиховання, яку бажано провадити за участю учнів. Коли педагог відчує, що ідея самовиховання достатньо захопила учнів, він може в індивідуальному порядку рекомендувати їм висунути завдання самовиховання і тактовно підказати їх. Якщо педагог відчуває хоча б найменше небажання, треба відмовитися від спроби притягти в даний момент цього учня до роботи з самовиховання.
   Подальша робота передбачає обмін досвідом самовиховання, але знов-таки лише тоді, коли в групі достатньо відчувається готовність до такого заходу. У тому і полягає майстерність педагога, що він вміє визначити ставлення класу і не допускає тиску, якщо зустрічає чиюсь негативну настанову. Деякі автори рекомендують оформляти наочність типу “Куточку самовиховання”, але це доречно тільки в класі, де переважає позитивне ставлення до цієї ідеї. Якщо ж цього немає, постійне нагадування, яким є наочність, тільки підсилює враження нав'язування і викликає негативну реакцію учнів.
   Обмін учнів досвідом самовиховання потребує створення довірливої атмосфери у групі. Трудність полягає не стільки у створенні цієї атмосфери, скільки у збереженні її у подальших буденних ситуаціях. Не треба нагадувати учням під час дрібних конфліктів (а вони неодмінно будуть), що вони займаються самовихованням, що їх поведінка суперечить намірам тощо. Чекати блискучих успіхів у формуванні стриманості, доброзичливості і ввічливості не треба, а от підкреслювати позитивні зрушення у поведінці учнів завжди варто. Доречно стимулювати бажання поділитися думками приблизно такою пропозицією: “Розкажи нам, будь ласка, Сашко, як тобі вдалося стати стриманішим (енергійнішим, уважнішим, охайнішим). Якщо ж успіхів у самовихованні немає, краще такого учня не чіпати.
   У старших класах можна запропонувати такі колективні заходи.
   Бесіда “Розвиток моралі на історичному шляху людства”. її мета — показати, що історична закономірність полягає у русі людства до більш гуманних стосунків. Бесіда потребує доброї підготовки педагога, застосування цікавих і переконливих прикладів, інакше вона може отримати моралізаторський характер.
   Читацькі конференції за книгами В. Леві “Мистецтво бути собою” і “Мистецтво бути іншим”.
   Захист індивідуальних проектів самовиховання.
   Театралізований усний журнал “Літературні герої — приклади самовиховання”.
   Вечір-фантазія “Яким я бачу мого друга у майбутньому”.
   Вечір-диспут “Професія і характер”.
   Турнір-вікторина на тему “Зовнішні ознаки і психологія людини”.
   Конкурс ерудитів “Сучасна психологія, психотерапія і техніка самовиховання”.
   Бесіда або лекція “Нові дані психологічної науки”. Проводити її повинен спеціаліст.
   Вечір-бесіда “Мої знахідки на шляху самовиховання”.
   Усі ці заходи прямо чи побічно стосуються самовиховання учнів, вони носять інформативний характер (наприклад бесіда “Нові дані психологічної науки”), розширюють кругозір учнів, підтримують мотивацію самовиховання.
   ПІДСУМКИ РОЗДІЛУ
   Організація самовиховання учнів постає одним з найбільш перспективних напрямків розвитку технології виховної роботи. Вона потребує тонкої педагогічної техніки та уникнення будь-якого тиску або адміністрування. У типових випадках доречно починати цю роботу з учнями середніх класів.
   Першим методом є популяризація ідеї самовиховання, тобто переконання учнів в його корисності, створення позитивного ставлення до нього. Треба розкрити значення, мету, перспективи і можливі результати самовиховання, розповісти про яскраві приклади, ознайомити зі ставленням до самовиховання видатних діячів культури, особливо тих, хто досяг у ньому значних успіхів.
   Інший метод полягає в консультуванні учнів у процесі самовиховання (в тих випадках, коли учні бажають слухати поради педагога). Доречно порекомендувати засоби самопізнання (схеми самовивчення, анкети, тести тощо), поповнити психологічні уявлення учнів, порекомендувати літературу з питань самовиховання.
   Не треба вимагати ніяких звітів або ставити питання про наслідки та результати, але, якщо учень відчуває успіхи або це показує об'єктивне спостереження, важливо відзначати позитивні зрушення і докладені зусилля. Не можна дорікати за невдачі, зриви, непостійність, бо це відверне учня від подальших спроб.
   Якщо вихователь спостерігає інтерес до самовиховання групи учнів, він може у ненав'язливій формі запропонувати їм ділитися інформацією, обмінюватися досвідом, допомагаючи зробити це більш цікавим і змістовним. Доречно інформувати про нові методики самопізнання, види психотехнології, нову літературу. Заходи з елементами святковості й урочистості прикрашають виховну роботу, але тут також важливо уникати елементів, які нагадують зобов'язання та звіти за наслідками самовиховання.

ПИТАННЯ ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ З ТЕМИ “МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОВИХОВАННЯ УЧНІВ”

1. Роль самовиховання у формуванні особистості учнів.
2. Зміст і форми методу популяризації ідеї самовиховання.
3. Допомога учням у самопізнанні.
4. Прийоми самонавіювання, які доречно рекомендувати учням.
   5. Використання елементів психотренінгу і аутотренінгу.

Практичне заняття.

   Мета заняття: поглибити уявлення студентів про техніку самопізнання і чутливість до прихованих і гострих переживань інших людей.

   Завдання 1. Скласти схему самоаналізу, яку можна запропонувати учням середніх чи старших класів. Обговорити декілька схем.

   Завдання 2. Закінчити нижчеподані речення. Проаналізувати речення іншого студента за його згодою. Зробити висновки відносно існування гострих або прихованих переживань. Обговорити декілька прикладів виконання завдання за згодою того, чиї речення будуть проаналізовані.
1. Гадаю, що батько мій рідко...
2. Якщо всі проти мене, то...
3. Я завжди хотів...
4. Майбутнє здається...
5. Мої керівники...
6. Знаю, що це безглуздо, але боюсь...
7. Думаю, що справжній друг...
8. Коли я був дитиною...
9. Ідеалом чоловіка (жінки) для мене є...
10. Коли я бачу жінку разом з чоловіком...
11. У порівнянні з більшістю інших сімей моя...
12. Найкраще я спілкуюсь з...
13. Моя мати...
14. Зробив би все, щоб забути...
15. Якби мій батько тільки захотів...
16. Думаю, що я достатньо здібний, щоб...
17. Я міг би бути дуже щасливим, якби...
18. Надіюсь на...
19. В школі мої вчителі...
20. Більшість моїх товаришів не знають, що я боюсь...
21. Не люблю людей, які...
22. Вважають, що більшість дівчат (юнаків)...
23. Подружнє життя здається мені...
24. Моя сім'я ставиться до мене, як...
25. Люди, з якими я спілкуюсь...
26. Моя мати і я...
27. Моєю найбільшою помилкою було...
28. Я хотів би, щоб мій батько...
29. Моя найбільша слабість у тому...
30. Моїм прихованим бажанням...
31. Мої товариші...
32. Наступить той день, коли...
33. Коли до мене наближається мій керівник...
34. Хотілося б мені перестати боятися...
35. Більше всього люблю тих людей, які...
36. Вважаю, що більшість чоловіків (жінок)...
37. Якби в мене було нормальним життя...
38. Більшість відомих мені сімей...
39. Люблю спілкуватись з людьми, які...
40. Вважаю, що більшість матерів...
41. Зробив би все, щоб забути...
42. Коли мені починає не везти, я...
43. Більше всього я хотів би в житті...
44. Коли я буду старим...
45. Люди, перевагу яких над собою я визнаю...
46. Мої побажання не раз примушували мене...
47. Коли мене немає, мої друзі...
48. Найвиразнішою згадкою мого дитинства є...
49. Мені дуже не подобається, коли чоловіки (жінки)...
50. Моє життя...
51. Коли я був дитиною, моя сім'я...
52. Я люблю свою матір, але...
53. Найгірше, що мені довелося зробити, це...

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

1. Підготувати виступ на тему: “Ставлення сучасних школярів до самовиховання”.
2. Підготувати інформацію про найбільш відомі методики самопізнання.
3. Скласти бібліографію з питань організації самовиховання учнів.
4. Підготувати інформацію про сучасні системи психотренінгу.
5. Підготувати виступ на тему: “Погляди В.О. Сухомлинського на самовиховання школярів”.
6. Прорецензувати книгу В.Д. Пекеліса “Як знайти себе”.
7. Прорецензувати книгу Томан Іржи “Як удосконалювати самого себе”.
8. Написати реферат на тему: “Ставлення української народної педагогіки до самовиховання”.
9. Прорецензувати книгу О.І. Кочетова “Как заниматься самовоспитанием”.
10. Підготувати виступ перед старшокласниками на тему: “Як розпочати самовиховання”.
11. Підготувати виступ на тему: “Ставлення учнів середніх класів до самовиховання”.
12. Підготувати виступ на тему: “Ставлення старшокласників до самовиховання”.

ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Берне Д. Хорошее самочувствие. — М., 1995.
Вейнуотер Дж. Это в ваших силах. Как стать собственным психотерапевтом. — М.,1992.
Гришин Д.М., Колдунов Я.И. Руководство самовоспитанием школьников. — М., 1975.
Жарикова Е.С., Крушельницкий Е.А. Для тебя и о тебе: Книга для учащихся. — М., 1991.
Карпенчук С.Г. Самовиховання особистості. — К., 1998.
Ковалев А.Г. Личность воспитывает себя. — М., 1983.
Козин А.П. Умей владеть собой. — К., 1987.
Козлов Н. Как относиться к себе и людям или практическая психология на каждый день. — М., 1994.
Кочетов А.И. Как заниматься самовоспитанием. — Минск, 1991.
Мистецтво життєтворчості особистості. — К., 1997.
Мудрик А.В. Время поисков и решений или старшеклассникам о них самих. — М., 1990.
Оржеховська В.М. та ін. Посібник з самовиховання. — К., 1996.
Орлов Ю.М. Самопознание и самовоспитание характера. Беседы психолога со старшеклассниками. — М., 1987.
Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности. — М., 1991.
Павлухина В.А., Кутеев Е.А. Воспитай самого себя. — Саратов, 1986.
Пекелис А.Д. Як знайти себе. — К, 1991.
Селевко Г.К. Руководство по организации самовоспитания школьников. — М.,1999.
Симоненко Ю.А. Искусство разбираться в себе и других. — Л., 1990.
Ситін Г.М. Психологія самовиховання. — К., 1973.
Тайчинов М.Г. Воспитание и самовоспитание школьников. — М., 1982.
Томан Іржи. Як удосконалювати самого себе. — К., 1984.
Цзен Н.В., Пахомов Ю.В. Психотренинг. — М., 1988.
Цукерман Г.А., Мастеров Б.М. Психология саморазвития. — М., 1995.
Щекин Г.В. Как читать людей по их внешнему облику. — К., 1992.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016