Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Педагогіка arrow Основи шкільного виховання (І.О.Трухін, О.Т.Шпак) arrow 3. Методи організації діяльності вихованців
08.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




3. Методи організації діяльності вихованців

3. Методи організації діяльності вихованців

   Організація діяльності дітей — навчання, праці, гри, спілкування — є важливим фактором виховання, бо людина розвивається у діяльності, і виховання здійснюється у різних видах діяльності вихованців. Від якості організації залежить реалізація змісту виховання. Відомо, що навіть змістовний і цікавий в принципі захід, наприклад КТС, пройде нецікаво, якщо не буде належного темпу проведення, правильного розподілу на команди, чіткості дій ведучого та рішень жюрі тощо. Все це значно більшою мірою стосується режиму та розпорядку життя різних дитячих колективів. Тут розумність і чіткість організації діяльності дітей постає одним з найважливіших виховних факторів.
   Чіткість організації не тільки створює умови для реалізації різних напрямків виховної роботи, але й має самостійне виховне значення, формуючи у вихованців організованість, дисциплінованість, ретельність. Важко виховати організованість в умовах поганої організації життя і діяльності дітей.
   Організація діяльності вихованців за самою специфікою пов'язана з певною вимогливістю та засобами дисциплінування. Природа організаційного процесу є такою, що він завжди активізує вольові якості педагогів, і, на жаль, об'єктивно створює небезпеку зловживання тиском на учнів, тобто проявів педагогіки авторитаризму. Дійсно, саме у методах організації діяльності, як і у деяких методах стимулювання, найбільшою мірою утримувались авторитарні педагогічні стереотипи. Занадто категоричні вимоги, невиправдані обмеження, надмірний контроль — все це добре відомі вади організації шкільного життя. Цей факт може призвести до враження, що на тлі сучасної тенденції демократизації виховання роль методів організації діяльності учнів постійно знижується. Але таке враження було б помилковим.
   Організація є кардинальною умовою функціонування будь-якої соціальної системи, що залишається незмінним за всіх соціально-економічних обставин. Демократизація педагогічного процесу, звичайно, впливає на характер організації, поступово зменшуючи елемент примусу і тиску, але не скасовує необхідності організації як важливого засобу виховання. Брак організації, який проявляється у неозначеності вимог, непродуманості розпорядку, безконтрольності, може завдати не меншої шкоди, ніж зловживання дисципліною. Чіткість організації життя та діяльності дитячого колективу, що досягається демократичними засобами, не протистоїть розвитку і саморозвитку особистості, а напроти — сприяє самоствердженню та самореалізації кожного учня. Вдосконалення педагогічної технології на гуманних засадах неможливе без відповідних змін у засобах організації діяльності вихованців.
   Розглянемо основні методи організації діяльності учнів.
   Пред'явлення вимоги. Це, мабуть, найбільш розповсюджений і універсальний метод організації діяльності. Дійсно, за допомогою цього методу учнів організують на навчання, позакласну діяльність, самообслуговування, дотримання норм поведінки у різноманітних ситуаціях шкільного і позашкільного життя. Треба зразу відзначити, що “вимога” не обов'язково означає категоричність, яка зазвичай асоціюється з цим терміном. Вимога — це інформування учня про те, що він мусить поводити себе певним чином, і вона може мати різні форми.
   Вимога-наказ дійсно має категоричну форму. Найбільш природно наказ сприймається у початкових класах, де існує найсприятливіша для цього установка учнів. У 1-3 класах у дітей здебільшого немає і тіні сумніву в праві педагогів наказувати, тому чіткі і категоричні накази не зустрічають з їх боку ніякого опору. Інша справа — у середніх і старших класах. Тут наказ повинен підтримуватися неабияким авторитетом педагога — інакше він може мати протилежний ефект — негативізм учнів.
   Існує певне протиріччя між установками педагогів і учнів. Педагоги у більшості випадків вважають, що, оскільки, держава зобов'язує їх вчити і виховувати учнів (і за це їм платять гроші), то учні категорично зобов'язані виконувати їх накази (тим більш, що вони не платять за освіту). Тому те, наскільки суворо вони наказують учням — це справа другорядна, головне, що учні зобов'язані слухатися. Учні відносяться до цієї проблеми дещо інакше. Серед них завжди багато таких, хто визнає наказ педагога тільки тоді, коли він здається йому правильним і справедливим. Тобто з боку педагогів — завжди, з боку вихованців — якщо... Учителі, які не розуміють цього протиріччя, постійно конфліктують з учнями. Педагоги-майстри турбуються про те, аби їх накази сприймалися учнями як необхідні і справедливі.
   Вимога-рекомендація, або порада. Хоч це і не наказ, учні розуміють, що педагог чекає від них саме такої поведінки і буде так чи інакше її домагатися. Рекомендація часто буває більш ефективною, ніж наказ, внаслідок своєї демократичності.
   Пред'явлення еталону поведінки. Це, можливо, найбільш ефективний вид вимоги. Коли педагог виразно показує, як треба себе поводити або щось робити, вимога постає для дітей зрозумілою і переконливою. Ввічливість і витриманість педагогів є найкращим засобом пред'явлення вимоги такої поведінки. Це ж стосується охайності, точності, справедливості, бадьорості, інтересу до певної літератури або певних занять. Якщо авторитетний класний керівник або вихователь, який вже декілька років працює з класом, не палить і захоплюється спортом, можна з великою часткою впевненості сказати, що більшість його вихованців не будуть палити навіть без жодного слова агітації з його боку.
   Вправляння. На цьому методі побудована навчальна діяльність, але він широко застосовується і у виховних цілях. В початкових класах дітей доводиться навчати за допомогою вправляння найпростішим навичкам: рівно сидіти, спокійно виходити з-за парти, правильно піднімати руку, організовано виходити з класу, вітатися, вибачитися, заправляти ліжко, підмітати і мити підлогу тощо.
   У середніх і старших класах учні оволодівають більш складними навичками, але вправляння потрібно і тут. Воно застосовується, наприклад, для виховання в учнів культури розмови та дискусії. Навіть не всі дорослі вміють терпляче, без переривання, вислухати співрозмовника, не підвищувати голос, не повторюватися і не застосовувати слів-паразитів. Вправляння грає роль і у оволодінні такими складними етичними навичками, як казати правду, визнавати власну провину, добре відгукуватись про інших, не шукати винного у власних неприємностях, бути самостійним у думках та рішеннях тощо. Звичайно, складнішими стають і ситуації, в яких використовується вправляння. Вправляння базується на повторенні, але воно не повинно бути байдужим або неприємним для вихованців, тобто мусить мати позитивну мотивацію.
   У 1960-х роках вчені-педагоги провели експеримент. В одній групі молодших учнів-вихованців школи-інтернату — вони за допомогою вихователів протягом місяця ретельно контролювали прибирання дітьми ліжок і домоглися відмінної якості цієї операції у кожної дитини. В іншій експериментальній групі вони також контролювали прибирання ліжок, але провели це У формі гри. Діти “стали” матросами військового корабля, на якому, як звісно, має бути повний порядок. Діти охоче прийняли цю гру. Через декілька місяців, коли експеримент в обох групах вже давно закінчився, перевірили результат. Там, де проводилась гра, навички залишилися, а там, де її не було, діти прибирали ліжка так само, як і до експерименту. Отже, вправляння на фоні позитивної мотивації дає значно кращі результати, ніж без неї.
   Контроль. Цей метод займає у виховній діяльності педагогів дуже важливе місце. Діти потребують постійного контролю, бо в багатьох з них ще не сформовані навички відповідальності і вольових зусиль. Але для того, аби контроль був ефективним, педагог мусить виконувати певні вимоги до цього методу.
   Доцільність контролю. Це означає, що контроль мусить бути спрямованим на досягнення результату, а не бути контролем заради контролю, за звичкою або традицією. Треба, аби учні розуміли необхідність контролю, погоджувались з нею.Контроль виглядає виправданим тоді, коли відбувається якийсь відповідальний або небезпечний момент у життєдіяльності вихованців, вони не мають ще достатніх навичок самостійної праці, починають новий вид діяльності, існують постійні порушення педагогічних вимог, створюються несприятливі стосунки в групі, внаслідок чого страждають деякі з дітей. У режимних моментах, буденних операціях, не дуже привабливих для вихованців, контроль постає дисциплінуючим, підкріплюючим засобом. Але демократизація та гуманізація виховання потребують можливого послаблення зовнішнього контролю і формування у вихованців навичок самоконтролю. Важливий компонент доцільності — етичність контролю. Неприпустимі, як це іноді, на жаль, трапляється, перевірки особистих речей учнів або прагнення педагогів знати про учнів те, що вони самі не хочуть відкривати (якщо, звичайно, не йдеться про девіантну та небезпечну для інших поведінку).
   Постійність контролю. Іноді доводиться спостерігати, як педагоги, починаючи енергійно щось контролювати, потім припиняють це за браком часу, і те, що контролювалося, повертається до початкового стану. Такою ж мірою неефективним стає контроль через занадто великі проміжки часу. Учні звикають до енергійних, але швидкоплинних ініціатив учителя і відповідно недовго виконують його вимоги. Контроль має бути постійним, хоча необов'язково з боку самого педагога — це може бути актив учнів. Буває, що вихованці набули стійкої звички виконання якоїсь вимоги і начебто більше не потребують контролю, але й у цих випадках він потрібен час від часу.
   Гласність та демократичність контролю. Результати контролю повинні постійно обговорюватись у колективі вихованців, інакше він сприймається як рутинний обов'язок вихователя. Громадська думка групи мусить підтримувати контроль, але найбільш дійовим він є тоді, коли ініціатива контролю виходить від самих вихованців. Там, де це входить у систему, діти серйозніше ставляться до контролю з боку товаришів, ніж з боку педагогів.
   Корекція поведінки вихованців. Даний метод використовується для виправлення помилок у поведінці вихованців, а це відбувається майже на кожному кроці. Корекція — це оперативний, швидкодіючий (в усякому разі, за задумкою) метод. Використовуючи військові аналогії, можна сказати, що методи формування свідомості і стимулювання мають стратегічний характер, а метод корекції — тактичний. Чим ефективніше перші, тим менша потреба у другому.
   Метод корекції має багато прийомів, кількість яких збільшується внаслідок творчості педагогів. Кожен з цих прийомів включає елементи формування свідомості і стимулювання корисної діяльності, але в цілому вони відносяться до методу корекції. Назвемо деякі з них, скориставшись класифікацією Е.Ш. Натанзоном.
   Прийоми, які сприяють розвиткові нових позитивних якостей.
   1. Прояв доброти, уваги і турботи.
   Взагалі ці якості мають бути притаманними всім педагогам у всіх ситуаціях, але іноді їх необхідно проявити до якогось учня більш виразно, ніж завжди, аби морально підтримати його або налагодити з ним плідний контакт. Найчастіше цього потребують вихованці, які позбавлені доброго і турботливого відношення з боку батьків або родичів. Автор описує ситуацію, коли хлопець-сирота з сумом спостерігав, як його товариші одержували листи з дому, в той час як він ніколи не одержував листів. Тоді вихователь, який в цей час перебував у лікарні, сам написав хлопцеві листа, викликавши у нього почуття радісного хвилювання.
   2. Залучення до цікавої діяльності.
   Це широковідомий і дуже плідний прийом, що використовується у тих випадках, коли головною причиною порушень поведінки є відсутність у вихованців змістовних інтересів. Найчастіше це відбувається там, де про інтереси дітей не турбується сім'я. У цих випадках педагогам треба знайти цікаву для учнів діяльність, використовуючи для цього гуртки, спортивні секції або інші можливості.
   3. Пробудження гуманних почуттів.
   Доброта і чуйність притаманні дітям, але досить часто їх розвиткові заважають поверховість, імпульсивний егоїзм, підліткова субкультура. Дуже важливо спеціально створювати ситуації, в яких би діти могли проявити гуманні почуття до інших людей. Це може бути допомога літнім людям, інвалідам, молодшим, хворим товаришам, власним батькам. Вмілий і тактовний поштовх у цьому напрямку з боку педагога може мати помітні позитивні результати. У зображеному Е.Ш. Натанзон випадку один з педагогів підказав дітям, що стара і одинока вчителька-пенсіонерка дуже потребує допомоги, і ця підказка викликала відгук у серцях учнів.
   4. Фланговий підхід.
   Цей прийом потребує винахідливості педагогів. Він полягає у тому, щоб не прямо, а якимось прихованим засобом викликати в учнів необхідні почуття, прагнення, наміри. Так, наприклад, якщо учень не любить якийсь навчальний предмет, фланговим підходом буде доручити йому знайти певну інформацію з цієї області для КВК або вікторини, поставити знання цього предмета умовою заняття іншою, цікавою справою тощо. Часом фланговий підхід здійснюється через гру, коли, наприклад, не дуже приємний обов'язок включають у хід гри.
   5. Прояв умінь та переваги учителя.
   Іноді створюється ситуація, коли педагогу треба переконливо продемонструвати свою перевагу, аби заслужити чи втримати авторитет у класі. Бувають випадки зарозумілості учнів, коли вони кидають виклик і ставлять під удар престиж педагога. Тоді педагог повинен знайти можливість показати свої знання, ерудицію, яка значно перевищує підготовку учнів.
   6. Моральна підтримка і зміцнення віри в свої сили.
   Такий прийом треба застосовувати при необхідності допомогти невпевненим у собі, сензитивним дітям. Для цього можна приділити такому учневі особливу увагу, позайматися з ним додатково, викликати до дошки, коли він знає матеріал, тощо. Це також підтримка його під час сімейних неприємностей або почуття одинокості.
   7. Активізація потаємних почуттів дитини.
   У педагогічній практиці трапляються випадки, коли учень внаслідок важких обставин і складного характеру замикається у собі і не включається активно у життя колективу. В такій ситуації треба знайти потаємне, найбільш хвилююче почуття або ставлення дитини і через співчуття встановити з нею плідний контакт. Для цього вихователь мусить добре знати внутрішній світ дитини. Таким почуттям може бути любов до батьків або інших людей, різноманітні інтереси і захоплення учня.
   У дитячий будинок під час війни попав хлопець, батьки якого загинули. Пригнічений цією трагедією, він замкнувся у собі, не бажаючи ні вчитися, ні розважатися з товаришами. Єдиним об'єктом його інтересу були коні, яких тримали у господарстві. Вихователь доручив хлопцеві доглядати за ними і ця улюблена справа поступово активізувала хлопця, повернула до життя колективу.
   8. Прояв довіри.
   Довіра, як і доброта, чуйність до дітей, повинна бути постійною рисою педагога, але іноді треба застосувати прийом, в якому довіра проявляється немовби авансом, щоб налагодити добрі взаємовідносини і контакт з вихованцем. Мабуть, найвиразнішим прикладом є відомий випадок з “Педагогічної поеми”, коли завідувач колонією доручив Задорову одержати велику суму грошей, давши йому для захисту револьвер. Це було дуже ризиковане рішення, але педагогічна інтуїція А.С. Макаренка (прототип завідувача) підказала доцільність такого прийому.
   Прийоми, що сприяють подоланню негативних якостей.
   1. Паралельна педагогічна дія.
   Так називається основний принцип виховання в колективі, але це і назва прийому корекції. За його допомогою здійснюється вплив з боку товаришів, внаслідок якого учень виконує педагогічні вимоги. Але треба відзначити, що цей прийом не повинен перетворюватись у натравлювання групи на когось з вихованців, особливо слабких і беззахисних дітей.
   2. Іронія.
   Це досить ефективний прийом, який люблять застосовувати педагоги.
   “Прийшла я в дитячий садок за дочкою. Чекаю.
   П'ятирічний Діма вийшов з групи у роздягальню, де його чекала бабуся, і засунув в її сумку іграшку.
   - Чия це машинка? — захвилювалася бабуся.
   - Моя, — коротко відповів Діма.
   - Але в тебе не було такої! Де ти її узяв?
   - Знайшов на дворі.
   - Мабуть, її загубив хтось з вашої групи! Треба запитати і повернути...
   - Ніхто її не загубив. Вона моя, — рішуче заявив онук.
   - Але навіщо тобі ця машинка? — почала відступ бабуся. — У тебе є вдома така ж!
   - Але у мене зелена, а ця червона, — заперечив Діма.
   - Мама завтра купить тобі таку ж.
   - А я хочу сьогодні.
   Бабуся була готова капітулювати: онук знайшов до неї правильний підхід. Але тут я вирішила втрутитися. Заради солідарності.
   - Діма, яка в тебе футболка красива! — щиро захопилася я. Від несподіванки він замовчав, а потім посміхнувся.
   - Так! Мені її мама привезла.
   - Вона мені дуже подобається... Знімай! — твердо сказала я. — ???
   - Знімай, знімай!
   - Вона ж маленька! — Діма навіть розсміявся, мабуть уявляючи мене у своїй футболці.
   - Нічого, — заспокоїла я його, — розтягнемо. Знімай швидше. Діма розгублено озирнувся на бабусю, але її раптом дуже зацікавили пташки за вікном.
   - Не зніму! — повстала дитина. — Це моя футболка, а не ваша.
   - Ну так що? — здивувалася я. — Раз вона мені сподобалася, я її заберу собі. Тому Знімай, та швидше! А я поки подумаю, чого б мені ще захотіти... У тебе, мабуть, і курточка красива...
   Після секундного замішання Діма раптом вигукнув:
   - А я ось зараз піду і віддам Васі машинку!”
   Іронія — гостра зброя і при необережному застосуванні вона може призводити до приниження учнів, про що йшлося у розділі, присвяченому культурі педагогічного спілкування.
   3. Наказ.
   Наказ може бути, як зазначалося вище, прийомом пред'явлення вимоги, а може бути й прийомом корекції. У даному випадку він використовується для виправлення поведінки вихованців.
   4. Натяк.
   Трапляються ситуації, коли педагог з гуманних міркувань не вважає доречним зробити зауваження і застосовує натяк, що є зрозумілим для учня. Натяк, як і іронія, часом діє ефективніше, ніж пряма вимога.
   5. Лагідний докір.
   Цей прийом нагадує натяк тим, що береже самолюбність вихованців, тобто є досить гуманним засобом педагогічного впливу.
   6. Розвінчання.
   Дещо нагадує демонстрацію переваги педагога. Використовується у випадках зарозумілості учнів і необхідності “поставити на місце”. У цих випадках учитель штучно створює ситуацію, в якій стає ясно видно, що претензії учня завищені.
   7. Уявна байдужість.
   В школі не є винятком випадки учнівських пустощів з метою викликати роздратування і обурення педагога і в такий спосіб зірвати урок. У цих випадках можна рекомендувати спеціально не звертати уваги на учнівські витівки, зробити вигляд повної байдужості, аби не давати позитивного підкріплення подібній поведінці.
   8. Уявна недовіра.
   Це прийом, який потребує артистичності педагога. Він розігрує почуття недовіри, наприклад, в те, що учень може подолати певну хибну звичку, і тим активізує його самолюбність і спонукання до виправлення. Інтуїція повинна підказати педагогу, чи доречно це робити. Вдале використання даного прийому зображено у книзі А.С. Макаренка “Педагогічна поема”.
   Вихованка Маруся відрізнялась постійною грубістю у ставленні до учителів. Одного разу після чергового подібного випадку учителька привела дівчину до завідуючого. Останній сказав у присутності Марусі, що вона ніколи не виправиться, і учителі просто мусять терпіти її невиправну безкультурність. Прийом мав позитивні наслідки: після цієї розмови Маруся стала значно стриманішою.
   9. Засудження.
   Учнівські вчинки, що викликають осудження, трапляються досить часто, але прийомом засудження не треба зловживати. Воно ефективне, якщо педагог користується авторитетом серед учнів, а також коли воно в очах учнів є справедливим. У протилежному випадку засудження тільки породжує опір.
   10. Прояв обурення.
   Це більш емоційний, ніж засудження, прояв негативного ставлення педагога до поведінки вихованців, і тому він потребує більшої обґрунтованості у застосуванні. Звичайно, краще обходитися без цього прийому, але іноді така необхідність виникає.
   А.С. Макаренко вважав, що педагог має право на прояв такого почуття, коли для цього є підстави. Проте завжди існує небезпека нестриманості педагога і невиправданого обурення. Авторитетність педагога є необхідною умовою ефективного застосування даного прийому. Прояв обурення як прийом корекції нагадує прийом навіювання, але вони застосовуються з різною метою.
   11. “Вибух”.
   Назва цього прийому пішла від А.С. Макаренка. Прийом полягає у доведенні до межі протиріччя між поведінкою вихованця і педагогічними вимогами до нього, внаслідок чого учень приймає ці вимоги. “Вибух” застосовується в окремих необхідних випадках, бо потребує великої майстерності від педагога. Його інтуїція, що ґрунтується на знаннях і досвіді, мусить підказати, чи доречно в тому чи іншому випадку застосовувати цей прийом. Невміле і невиправдане застосування “вибуху” може призводити до екстремальних ситуацій. В практиці А.С. Макаренко “вибух” використовував досить впевнено і традиційно. Коли в комуну приводили нову партію безпритульників і треба було викликати в них бажання жити в цьому колективі, то в урочистій обстановці спалювали на вогнищі старий і брудний одяг новачків, попередньо видавши їм нову і красиву комунарську форму. Цей символічний акт мав великий емоційний вплив на нових вихованців.
   12. До названих Е.Ш. Натанзоном прийомів корекції слід додати дуже корисний прийом “створення несумісної поведінки”.
   Назва цього прийому з'явилася в практиці етологів — спеціалістів з поведінки тварин, але сам прийом педагоги завжди використовували у роботі з дітьми. Він полягає у створенні умов, несумісних з поведінкою дитини або групи дітей, внаслідок чого останні відмовляються від небажаної поведінки. Існує чимало несумісних занять і станів, наприклад, спортивні ігри або танці несумісні з сумом і жалістю до себе, цікаве заняття, що потребує зосередження, несумісне з пустощами. Мабуть, найбільш розповсюдженою ситуацією, в якій потребується використання прийому “створення несумісної поведінки”, є роздратована або груба поведінка учня. Часто у відповідь педагоги “заводяться” і спалахують, чим викликають ще більший прояв негативних афектів в учнів. Більш ефективною буде протилежна поведінка педагога: підкреслена ввічливість, врівноваженість і особливо доброзичливість. Спробуйте-но нагрубити людині, яка буде незмінне доброзичливою до вас у відповідь. Це просто неможливо.
   Досвідчені педагоги використовують прийом “створення несумісної поведінки” досить часто. Учитель заходить у клас і бачить розслаблених, напівсонних учнів. Спокійний і повільний початок уроку тільки зміцнить цей настрій. Тоді учитель створює протилежну ситуацію. Його мова і рухи стають швидкими і енергійними, звернення до учнів — бадьорими і напівжартівливими, він дає учням оперативні завдання, потребуючи швидкого виконання. Такий темп і настрій несумісні з неорганізованістю, і вона поступово зникає.
   Як зазначалося вище, прийомів корекції може бути багато, і тут, як, мабуть, ніде, проявляється творчість кожного педагога. Уміла корекція — це ефективний інструмент впливу, але треба нагадати, що не можна працювати на одній корекції — треба створювати міцні установки вихованців на бажану поведінку.
   Хоча організаційна діяльність педагогів стосується всіх моментів шкільного життя, найбільш відомою, класичною проблемою постає організація учнівської дисципліни, на яку припадає левова частка зусиль і нервових витрат педагогів.
   Звичайно, роль шкільної дисципліни, порівняно з минулим, значно змінилась. Колись дисципліна була більш ніж засобом забезпечення навчальних умов — вона була самоціллю, зразком суспільного порядку і людських стосунків. Підтримання дисципліни вважалося фундаментальною педагогічною метою, основою методики навчання і виховання. Зараз дисципліна розглядається як один з компонентів навчально-виховної ситуації, суто функціональне явище, необхідне для здійснення групової діяльності учнів. Сучасна педагогіка не визнає за дисципліною ролі підтримки педагогічної ієрархії та демонстрації педагогічної влади. Але, залишаючись на ґрунті реальності і не піддаючись екзальтованим гаслам “вільного виховання”, треба визнати, що без достатньої організації шкільної дисципліни неможливе жодне нормальне вирішення навчально-виховних завдань, тобто захист інтересів, в першу чергу, самих дітей.
   Найбільш універсальною причиною учнівської недисциплінованості є вікова недосконалість особистішої організації учнів, зокрема несформованість переконань, емоційна незбалансованість та імпульсивність, незавершеність ідентичності, “плутанина ролей” за Е. Еріксоном, відставання у розвитку вольової сфери. Але, як відомо, невиконання педагогічних вимог та порушення дисципліни спостерігаються далеко не у всіх школярів, тобто крім загальної особистісної незрілості діють також інші негативні фактори, наприклад, слабкість навчальних здібностей, несприятливе сімейне оточення, негативні індивідуальні риси. Так чи інакше, але “на виході” педагог зустрічає декілька типових варіантів учнівської недисциплінованості, кожний з яких визначається певним комплексом власних мотивів.
   Згідно з концепцією відомого американського дослідника цієї проблеми Р. Дрейкурса, існує чотири найбільш розповсюджених мотиви учнівської недисциплінованості:
   - привертання до себе уваги;
   - прагнення продемонструвати владу;
   - помста;
   - прагнення уникнути невдачі.
   Перший мотив формується в умовах браку уваги до дитини з боку батьків і переноситься нею у шкільну ситуацію. Більш активні учні, аби привернути до себе увагу педагога, розмовляють на уроках, зачіпають товаришів, вживають грубі слова тощо. Зауваження для них більш бажані, ніж відсутність уваги. Спокійніші за темпераментом діти можуть навмисно працювати у занадто повільному темпі, явно відстаючи від класу, запізнюватись на уроки.
   Якщо педагог впевнений у тому, що причиною недисциплінованості учня є даний мотив поведінки, він може застосувати декілька тактик педагогічного впливу, звернувшись до методу корекції поведінки учнів.
   Оскільки звертання на учня уваги є підкріпленням його небажаної поведінки, можна застосувати тактику мінімізації уваги, використовуючи при цьому такі прийоми:
   - ігнорувати поведінку учня, тобто абсолютно не звертати уваги;
   - показати йому поглядом, що бачить і засуджує його витівки;
   - підійти і мовчки постояти поруч;
   - не перериваючи хід уроку, назвати ім'я учня;
   - використати якийсь мімічний сигнал, наприклад, прикласти палець до губ;
   - зробити учневі коротеньке письмове зауваження, мовчки покласти його на парту.
   Існує тактика несподіваної поведінки учителя, яка може мати такі прояви:
   - вимкнути на деякий час у класі світло;
   - якщо є можливість, застосувати якийсь музичний звук;
   - почати говорити тихим голосом;
   - певним чином змінити свій голос, створюючи несподіваний ефект;
   - звернутися до якогось уявного співрозмовника і повідомити йому свої враження про становище у класі;
   - тимчасово припинити проводити урок, певний час постояти чи посидіти, нічого не роблячи.
   Ці прийоми несподіваної поведінки є доречними у тих випадках, коли недисциплінованість, шум, галас набувають таких розмірів, що клас стає некерованим.
   Застосовуючи тактику відволікання учня, педагог може:
   - звернутися до учня з питанням, яке стосується змісту уроку;
   - попросити учня виконати якусь дію, можливо, за межами класу;
   - різко змінити діяльність учня, повністю звернувши його увагу на нову справу.
   Педагогічно доцільною є тактика звертання уваги на приклади доброї поведінки. Для цього корисно:
   - дякувати тим учням, які на противагу проявам недисциплінованості поводять себе нормально;
   - відзначати на кожному уроці дисциплінованих учнів, пам'ятаючи при цьому, що у педагога не повинно бути “улюбленців”.
   Недисциплінованість, мотивом якої є прагнення до влади — дуже поширене явище. Зростання властолюбності постало, як це не здається парадоксальним, наслідком демократизації соціальних відносин, коли все більш відходять в минуле стосунки типу “панування-підкорення” та обмеження на прояви амбіцій кожної людини. Прагнення до влади, домінантність, яка, в принципі, притаманна багатьом людям, часто спрямовується учнями проти педагогів, поскільки саме вони опиняються основними “суперниками” учнів у владному змаганні в шкільній ситуації. Властолюбні діти отримують задоволення, наполягаючи на своєму, діючи всупереч волі педагога і стверджуючи у тій чи іншій формі власну, причому це може спостерігатися, починаючи з молодших класів. Активні за характером учні середніх та старших класів допускають неповажливі інтонації та вирази, грубощі, відмовляються виконувати вимоги педагогів. Пасивніші діти діють більш приховано: виправдовують свій опір поганою пам'яттю, увагою, браком часу, але по суті вони також кидають виклик владі та престижу учителя.
   Мабуть, найбільш неприємні прояви учнівської недисциплінованості пов'язані з таким мотивом, як помста. Вона не завжди викликана поведінкою даного учителя, іноді ЇЇ провокують батьки, інші учителі або однолітки дитини, але певний учитель (звичайно, не улюблений) постає немовби найбільш доступним об'єктом помсти.
   Характер помсти залежить від темпераменту і вихованості учня, а також традицій учнівської субкультури. Відомо, що помстливі школярські витівки, які не могли вгамувати ніякі суворі покарання, проходять через всю історію існування навчальних закладів. Збудливі і “застрягаючі” за характером діти говорять з учителями неприязним тоном, а позаочі вживають на їх адресу лайливі слова, дають їм прізвиська, роблять те, що педагоги не люблять, наприклад, запізнюються, псують меблі, мають неохайне шкільне приладдя. Дівчата не йдуть на відверту конфронтацію, але допускають компрометуючі висловлювання, зачіпають самолюбство педагога демонстрацією неповаги до нього. Вони можуть, “граючи на нервах” учителя, спеціально розмовляти під час уроку, занадто гучно сміятися тощо.
   Ці обидва типи недисциплінованої учнівської поведінки: викликаної прагненням до влади і бажанням помсти — потребують приблизно однакової техніки їх корекції. її основним напрямком є встановлення партнерських, а не конфронтаційних стосунків з “важкими” учнями, що досягається за допомогою декількох принципових тактик педагогічної поведінки.
   Акцентування уваги на вчинках, а не особистості учня. Треба говорити з учнем про те, що відбувається зараз, не роблячи узагальнень типу “ти завжди такий” і не характеризуючи в цілому негативно його особистість.
   Контролювання педагогом власних негативних емоцій. Такі прояви, як роздратування, гнів, демонстрація образи, презирства або відчуження не сприяють покращанню стосунків з учнями. Крім того вони в очах учнів-опонентів прямо підкріплюють негативний імідж учителя. Як уже зазначалося, вони можуть використовуватись тимчасово як прийоми корекції, але мусять повністю контролюватися педагогом. Не треба забувати, що гнів учителя є саме тим ефектом, якого прагне досягти учень, що керується бажанням помсти.
   Прагнення не підсилювати напруженість стосунків. У стосунках конфронтації дуже непросто не виявляти свого негативного ставлення до опонента і взагалі своїх негативних емоцій. Учителю треба утримуватись як від відверто авторитарної позиції, так і від більш прихованих стереотипів “наказуючої педагогіки”.
   Правильний вибір часу для обговорення хибної поведінки учня. Найкраще уникати розмов безпосередньо після порушення дисципліни, оскільки і учень, і учитель здебільшого роздратовані і не здатні до стриманих реакцій.
   Допомога учням у тому, аби вони могли зберегти власну гідність, “зберегти обличчя”. Це правило особливо стосується тактики взаємодії з властолюбними учнями. Вони, звичайно, так чи інакше мусять підкорятися педагогу, але роблять це з певною демонстрацією своєї незалежності, наприклад, щось незадоволено буркотять собі під ніс. Педагоги допускають помилку, прагнучи домогтись повної покори таких учнів. Краще піти на певний компроміс, не “дотискуючи до кінця”.
   Демонстрація моделі миролюбної поведінки. Педагог ставить себе вище позиції учасника конфронтації, виявляючи мудрість і пропонуючи учневі позитивну модель поведінки.
   Розглянемо тепер, яку тактику корекції доречно застосувати у тих випадках, коли педагог бачить, що властолюбний або мстивий учень налаштований здійснити якийсь акт агресії, почати конфлікт. Такі наміри виявляються у певних словах, діях або міміці. Так, учень, у якого наростає афект гніву, може, наприклад, голосно розмовляти або ставити недоречні питання, гримати партою, спеціально провокуючи педагога на сердите зауваження, яке буде приводом для грубої відповіді. У таких випадках можна застосувати декілька корекційних заходів, аби уникнути сутички, не допускаючи її розгортання:
   - перенести обговорення гострого питання або вирішення проблеми, призначивши для цього інший час;
   - змінити обставини так, аби у опонента не було підтримки з боку глядачів і болільників;
   - погодитися з обвинуваченнями з боку опонента, висловити готовність обміркувати їх;
   - у відповідь на гостру репліку перевести розмову на іншу тему, показуючи, що ви не дозволяєте маніпулювати собою;
   - зразу визнати достоїнства опонента і тим “роззброїти” його.
   Але далеко не завжди учителям вдається “гамувати властолюбного або мстивого учня на стадії назрівання конфлікту. У таких випадках сутички можуть набувати гострого характеру, призводячи до дезорганізації уроків та небезпечних навантажень на психіку педагогів. Шляхом припинення сутички у подібних ситуаціях може бути ізоляція ініціатора конфлікту, тобто переривання контакту з ним на деякий час. Хоча шкільна адміністрація не любить, коли учнів випроваджують з класу і вони опиняються поза контролем, іноді учитель просто не знаходить іншого виходу. У деяких зарубіжних країнах для цього спеціально виділяють окрему кімнату, а також призначають двох чергових педагогів, які постають виконавчою ланкою у таких ситуаціях, хоча, звичайно, без застосування грубої сили.
   Недисциплінованість, яка викликається прагненням дитини уникнути невдачі, постає менш деструктивною і шокуючою, ніж у попередніх випадках. Учні рідко поводять себе галасливо чи нахабно (гучні приступи відчаю іноді спостерігаються у молодших школярів), вони просто не виконують деякі розпорядження і завдання педагогів, аби не мати неприємних для самолюбства переживань. Вважатися ледарями для них менше зло, ніж мати репутацію старанних, але малоздібних учнів. Причиною такої поведінки може бути або занадто висока і нереальна вимогливість батьків, або їхнє переважно критичне ставлення до дитини, коли помічаються не успіхи, а тільки помилки і невдачі. У деяких дітей формується занадто високий рівень домагань, і вони, боячись можливої невдачі, вважають за краще відмовлятися від спроб досягти успіху. Існує також категорія дітей зі слаборозвиненими вольовими якостями.
   Засоби корекції негативного плану постають у роботі з такими учнями малоефективними. Рекомендується:
   - застосовувати методи пояснення навчального матеріалу, які будуть зрозумілими такому учневі;
   - розділяти навчальний процес на окремі етапи, аби учні бачили свої хоч маленькі успіхи, просувалися вперед;
   - використовувати певні стимулюючі девізи типу: “Я можу це зробити”, “Я можу досягти успіху, коли захочу”;
   - навчати учнів навіювати собі стан впевненості перед початком виконання завдання;
   - розповідати учням про можливі помилки;
   - розкривати учням їхні сильні сторони;
   - нагадувати про минулі успіхи дітей;
   - відзначати всі досягнення учнів.
   Отже, метод корекції може дати чималий ефект у подоланні учнівської недисциплінованості, але слід пам'ятати, що вміле використання всіх інших методів виховання створює стабільну ситуацію, яка не потребує частого корекційного втручання.
   Організація самоврядування учнів.
   Поєднання слів “організація самоврядування” здається на перший погляд суперечливим (організація того, що повинно створюватись самостійно), але це тільки теоретичне враження. У практиці добре відомо, що без організаційних зусиль педагогів позитивне самоврядування існувати не буде. Взагалі, у будь-якій дитячий групі завжди стихійно виникає певна система самоврядування, але без кваліфікованого педагогічного керівництва вона має характер примітивної групи з проявами влади сильніших. Відсутність позитивного учнівського самоврядування — це не “нульовий рівень”, а рівень більшого чи меншого (це залежить від різних обставин) морально негативного стану групи.
   Позитивно спрямоване і самостійне (а не таке, що тільки виконує вказівки педагогів, формальне) самоврядування є найефективнішим інструментом виховання в групі, який, в принципі, не суперечить розвитку особистісного потенціалу кожного вихованця. Такий інструмент — мрія кожного педагога-практика. Створення ефективного учнівського самоврядування — досить складна справа, але навіть часткові успіхи на цьому шляху попереджують розвиток стосунків примітивної групи. Більш детально метод організації самоврядування учнів розглядатиметься в розділі “Використання впливу групи на вихованців”.
   Завершуючи огляд методів організації діяльності вихованців, треба зазначити, що розглянуті методи складають тільки одну з можливих класифікацій. В залежності від кута зору класифікація може мати і інший вигляд. Так, деякі автори включають у групу методів організації діяльності як самостійні методи впливу громадської думки, формування позитивних традицій дитячого колективу, чіткої регламентації за часом та іншими параметрами. Все це, безумовно, важливі педагогічні явища, але в нашій класифікації ми розглядаємо їх як неодмінні умови застосування методу організації учнівського самоврядування, а не самостійні методи.
   Іноді в педагогічній літературі методи організації діяльності вихованців включають в групу методів формування позитивного досвіду їх громадської поведінки. Бачиться виправданим те, що засоби формування позитивного досвіду громадської поведінки охоплюють методи різних груп: і формування свідомості, і стимулювання доцільної активності вихованців та інші. Ефективне використання всіх цих методів є підґрунтям для формування позитивного досвіду поведінки вихованців.
   ПІДСУМКИ РОЗДІЛУ
   Організація діяльності учнів є дуже важливою частиною виховного процесу і за значенням, і за часом, який на неї витрачається в педагогічній практиці. Вона забезпечує проведення навчально-виховної роботи і має самостійний виховний ефект.
   Процес організації діяльності неможливий без пред'явлення дітям педагогічних вимог, і чим старші учні, тим більшої майстерності потребує застосування цього методу. Не менш складним постає і метод контролю виконання дітьми цих вимог. Ці методи є тим “вузьким місцем”, де найчастіше концентруються елементи авторитарної методики виховання. Вимоги і контроль мають бути обґрунтованими і зрозумілими для вихованців, постійно підтримуватися громадською думкою учнівського колективу і, в найкращому варіанті, здійснюватись за участю учнівського самоврядування. Традиційним і ефективним є метод вправляння, за допомогою якого учні оволодівають як найпростішими побутовими, так і складними етичними вміннями і навичками.
   Метод корекції поведінки вихованців найчастіше потрібен у випадках ускладнень педагогічної ситуації і відхилень у поведінці учнів. Цей метод потребує майстерного володіння педагогічною технологією. Саме в цих ситуаціях проявляється обдарованість і талановитість окремих педагогів. Майстри педагогічної праці залишили чимало прийомів корекції поведінки вихованців (залучення до корисної діяльності, “фланговий” підхід, прояв довіри, активізація потаємних і пробудження гуманних почуттів, іронія, натяк, “вибух” та інші), які можуть бути творчо використані у багатьох випадках.
   Метод організації учнівського самоврядування є, можливо, найбільш технологічним у тому розумінні, що створення ефективного, позитивно спрямованого самоврядування стає важливим фактором успішної організації діяльності вихованців.

ПИТАННЯ ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ ЗА ТЕМОЮ “МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИХОВАНЦІВ”

1. Особливості методу пред'явлення вимоги. Види вимог.
2. Метод контролю, умови його ефективного застосування. Метод вправляння.
3. Метод корекції. Прийоми корекції, які сприяють розвиткові позитивних психологічних якостей вихованців.
4. Прийоми корекції, які сприяють подоланню негативних якостей.
5. Метод організації учнівського самоврядування.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

   Мета заняття: сформувати у студентів певні навички планування методів та прийомів впливу на вихованців з метою найкращої організації їх діяльності у різних ситуаціях шкільного життя.
   Завдання: розробити можливі засоби (методи та прийоми) педагогічного впливу на учнів в нижчеподаних ситуаціях. Якщо студент вважає, що для виконання завдання бракує певних даних, він повинен умовно запропонувати декілька варіантів таких даних, і винайти рішення для кожного варіанту.

   Ситуація 1.
   Галя навчається у 7 класі. Має добрі успіхи у навчанні, бере участь у роботі гуртків і у різних громадських заходах, проявляє себе досить ретельною. Якимись особливо помітними рисами поведінки і характеру не відрізняється. Живе у благополучній сім'ї, де батьки ні в чому їй не відмовляють, тим більш, що вона єдина дитина. Близьких подруг у Галі немає, але із багатьма вона знаходиться у приятельських стосунках. Одного разу клас протягом декількох днів працював на ремонті школи. Це було звичайною справою, і ніхто з учнів не висловлював незадоволення. Коли 7 клас мусив чергового разу йти на роботу, Галя категорично відмовилася. Вона пояснила це тим, що працювала краще за всіх, назвала половину класу ледарями, що не відповідало дійсності. Клас був вражений.

   Ситуація 2.
   Микола намагався після 9 класу поступити в технікум, але повернувся до 10 класу. За рік він пропустив близько 200 уроків без поважних причин. Микола впевнений у собі і збирається після школи вступати до військового училища, хоча має слабкі знання. Його пізнавальні інтереси обмежені, весь вільний час він проводить з приятелями на вулиці або у кого-небудь на квартирі. Своє зневажливе ставлення до навчання він проявляє демонстративно, чим негативно впливає на клас. Працелюбністю не відрізняється, дома майже немає обов'язків. З шкільних характеристик видно, що в початкових класах він мав непогані здібності, але зараз вони проявляються слабо. За характером досить спокійний і врівноважений, малоініціативний.

   Ситуація 3.
   Наближалось загальношкільне спортивне свято. За його програмою треба було від кожного класу виставити не тільки спортивні номери, а й художню самодіяльність. У спортивних змаганнях Марина (9-А клас) була однією з кращих учасниць, перемогла у бігу на 400 метрів. Вона увійшла також у групу учасниць художньої самодіяльності, запропонуваши підготувати з дівчатами танок з елементами аеробіки. Командне місце кожного класу визначалося сумою балів за спортивний та художній виступ. 9-А клас зайняв перше місце у спортивних змаганнях, і справа була за художньою самодіяльністю. Коли підійшов час виступати, Марина відмовилися виступати, і дівчата танцювали самі, клас зайняв друге місце замість першого. У бесіді з Мариною класний керівник з'ясувала, що відмовилась Марина тому, що у танці вона мусила стати у другий ряд через свій високий зріст. Марина фізично розвинена і приваблива дівчина, відмінниця, завжди знаходиться у центрі уваги подруг і хлопців. Виховується у благополучній сім'ї.

   Ситуація 4.
   Світлана навчається у 6 класі. Клас дуже сильний за успішністю і активний у громадських справах, але дружним його назвати не можна. Серед учнів є два лідери, одним з яких є Світлана. Це вольова дівчина, яка вчиться в основному, на “12”. Світлані подобається командувати і користуватися авторитетом. Однокласники її взагалі поважають, але старостою вибрали Валю К. Крім того Валя сиділа за партою з хлопцем, який, мабуть, подобався Світлані. Світлана почала настроювати хлопців проти Валі, зводити наклепи на неї. Раніш Світлана і Валя були кращими подругами, Світлана часто бувала у Валі вдома. Валя живе у забезпеченій сім'ї, одягається краще Світлани. Одного разу Світлана з чотирма подругами зустріла Валю, яка поверталася з музичної школи, і вдарила її.

   Ситуація 5.
   Сашко навчається у 5 класі. Помітного інтересу до навчання не проявляє, на уроках часто поводить себе недисципліновано, не реагує на зауваження. Нерідко є організатором порушень дисципліни. Любить подобатися, бути у центрі уваги, він неформальний лідер серед хлопців. Настрій у Сашка часто змінюється. У громадських справах бере участь в залежності від настрою, а також ставлення до учителя. Одного разу Сашко разом з товаришами вкрав цінні книги з кабінету біології. Коли з'ясували, хто це зробив, Сашко не став заперечувати, сказав, що він тільки хотів почитати ці книжки. Однак щирого каяття у нього не було. Сашкова мати, яку викликали до школи, стала захищати сина, також доводячи, що він не може вкрасти і що взяв тільки почитати. Сашко відчував себе переможцем.

   Ситуація 6.
   Учні 6 класу збирали кукурудзу на шкільній ділянці. Олег працював дуже неохоче, весь час розкидав початки, часто кудись уходив з місця роботи. Після роботи Олег набрав повну сумку кукурудзи і хотів разом з усіма сісти в автобус. Товариші почали його за це соромити, але він не висипав кукурудзу на купу і пішов пішки. Класний керівник, довідавшися про це у школі, намагалась роз'яснити Олегові неправильність його поведінки, але вплив бесіди на Олега був незначним. Олег живе в матеріально забезпеченій сім'ї. Завжди добре одягнений. Популярністю у класі Олег не користується, тому що часто ображає слабких товаришів. Нерідко батькам доводиться втручатися, аби захистити своїх дітей.

   Ситуація 7.
   Учень 6 класу Андрій на уроці літератури відмовився читати вірш, що був заданий додому, сказавши, що він взагалі не любить віршів. Навчається Андрій слабо, хоча має непогані здібності. Навчальними предметами майже не цікавиться. Часто заважає проводити уроки, грубіянить. Громадські доручення виконує неохоче, відмовився взяти участь в організації спортивних змагань. У поведінці відзначається полохливістю, неврівноваженістю, дуже любить демонструвати свою перевагу над товаришами. У сім'ї часті конфлікти між батьками. Батько вихованням сина майже не займається, хоча інколи карає його фізично. Загальний культурний рівень сім'ї досить низький.
   Після виконання завдання проводиться обговорення засобів впливу, запропонованих студентами. Кожен виступаючий мусить відповісти на питання, які він рекомендує методи і прийоми, хто має вплинути на учня, який прогнозується результат. Для підвищення ефективності обговорення можна сформувати групу опонентів-“педагогів” і опонентів-“учнів”.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

1. Підготувати виступ, в якому висловити свою думку про те, як історично змінюються методи організації діяльності вихованців.
2. Проаналізувати засоби організації діяльності вихованців у практиці А.С. Макаренка на матеріалі книг “Педагогічна поема” та “Прапори на баштах”. Оформити у вигляді реферату.
3. Підготувати виступ на тему: “Особливості організації діяльності молодших, середніх і старших школярів”.
4. Розробити анкету для учнів одного з середніх класів, яка б виявляла їхнє ставлення до існуючих методів організації діяльності.
5. Розробити аналогічну анкету для учнів старших класів.
6. Написати реферат на тему: “Методи організації діяльності в практиці роботи В.О. Сухомлинського”.
7. Підготувати виступ на тему: “Особливості вимог і контролю в роботі з хлопцями і дівчатами”.
8. Описати випадки вдалої організації діяльності з вашого шкільного життя.
9. Описати складну педагогічну ситуацію і підібрати доречні методи корекції поведінки учнів.
10. Підготувати виступ перед батьками про вимоги і контроль у сімейному вихованні.
11. Скласти бібліографію до теми “Методи організації діяльності вихованців”.
12. Описати прийоми вправляння, які можна застосовувати в процесі морального виховання учнів молодших і середніх класів.

ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. — М., 1989.
Глассер В. Школы без неудачников. — М., 1992.
Иванов И.П. Энциклопедия коллективных творческих дел. — М., 1989.
Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. — К., 1997.
Кривцова СВ. Тренинг. Учитель и проблемы дисциплины. — М., 2000.
Макаренко А.С. Методика виховної роботи. — К., 1990.
Натанзон З.Ш. Приемы педагогического воздействия. — М., 1972.
Натанзон З.Ш. Психологический анализ поступков учащихся. - М., 1991.
Осипова М.Т. Методика воспитательной работы. Практикум. — Минск, 1991.
Поляков С.В. Психопедагогика воспитания. — М., 1996.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016