Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Психологія arrow Конфліктологія (М.В.Примуш) arrow § 12.4. Внутрішньополітичні конфлікти
06.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




§ 12.4. Внутрішньополітичні конфлікти

§ 12.4. Внутрішньополітичні конфлікти

   Особливістю політичного конфлікту є боротьба за політичний вплив у суспільстві чи на міжнародній арені. Політичний конфлікт можна визначити як зіткнення протилежних суспільних сил, обумовлене різноспрямованими політичними цілями й інтересами.
   Політичні конфлікти поділяються на: зовнішньополітичні (міждержавні) і внутрішньополітичні.
   Сутність внутрішньополітичного конфлікту. Зміст політичного життя держави, суспільства складає особливу форму реалізації політичних інтересів людей (класів, соціальних груп, партій, національних і релігійних спільнот і т. д.). Політичне життя суспільства знаходить вираження у владних відносинах, спрямованих на захист, закріплення і розвиток досягнутих завоювань, створення передумов для поліпшення становища певних політичних сил, досягнення балансу між ними.
   Особливостями внутрішньополітичного конфлікту є:
   - боротьба того чи іншого шару суспільства за політичний інтерес;
   - боротьба за політичне панування, яка за формами дуже різноманітна — від парламентської боротьби до громадянських воєн. Види внутрішньополітичних конфліктів.
   1. Класові внутрішньополітичні конфлікти, що виникають між суспільними класами, звичайно носять антагоністичний характер, розглядаються як конфлікти “з нульовою сумою” і, починаючи із соціально-демографічного, іноді корпоративного рівня, часто стають загальногромадянськими.
   2. Конфлікти між політичними партіями (суспільно-політичними рухами). З переходом світової цивілізації від авторитарних форм правління до переважно демократичних боротьба з питань про шляхи розвитку суспільства в демократичних державах змістилася на користь діяльності політичних партій і суспільно-політичних рухів. Політична боротьба партій рідко виходить за рамки конституційних норм, хоча і набуває іноді драматичного характеру (досить згадати події в Росії в 1993 p.).
   3. Конфлікти між: різними угрупованнями за лідерство в державі, партії, русі і т. п. Ці угруповання, як правило, офіційно не оформлені в об'єднання, однак їхні інтереси завжди пов'язані з боротьбою за владу.
   4. Іноді в особливу групу внутрішньополітичних виділяють міжетнічні конфлікти з яскраво вираженим політичним забарвленням. Шляхи запобігання внутрішньополітичних конфліктів.
   Суспільству для стабільного функціонування необхідна постійна модернізація, що включає і політичну модернізацію як основу законності і стабільності політичної влади. Але модернізація — це процес розв'язання протиріч і конфліктів, які виникають під час розвитку. Політичною практикою вироблені шляхи стабілізації системи, які ведуть до запобігання внутрішньополітичних конфліктів. Зміст цих методів зводиться до ослаблення конфронтації між політичною владою й інтересами обділеної частини суспільства, а отже, зведення до не конфліктного рівня антиурядової політичної орієнтації опозиції.
   1. Соціальне маневрування полягає в перерозподілі частини суспільного продукту в інтересах опозиції. Обсяг перерозподілу залежить від розмірів суспільного продукту; рівня соціальної і політичної напруженості; гнучкості, яка проявляється частиною суспільства, у якої вилучається суспільний продукт; професіоналізмом політичного керівництва та ін.
   Форми використання цього методу залежать від соціально-економічного розвитку суспільства. Вони можуть варіювати від безкоштовної роздачі хліба, як було в Стародавньому Римі, до розгалуженої інфраструктури в розвинутих сучасних країнах, що включає безкоштовне медичне обслуговування й освіту, пенсійну допомогу, соціальне страхування і т. п. Цей метод — своєрідний “клапан”, яким випускають “пари” народного невдоволення, знижуючи напругу антиурядових настроїв.
   2. Політичне маневрування містить у собі широкий спектр заходів, покликаних забезпечити перетворення різноспрямованих інтересів у стійкий політичний альянс, що фактично сприяє функціонуванню існуючої політичної влади. Серед форм реалізації методу виділяють наступні:
   - виявлення можливостей політичного компромісу між протиборчими сторонами;
   - підміну засобів досягнення мети (декларуються мета, яка відповідає інтересам більшості населення країни, і засоби, за допомогою яких вона буде досягнута. При цьому виграється час, який використовується для застосування інших засобів стабілізації);
   - зміна політичного лідера (не досягнувши раніше заявлених цілей, керівництво країни відправляє у відставку, наприклад, кабінет міністрів чи конкретного лідера, залишаючись при владі). Уразлива сторона політичного маневрування — тимчасовий характер заходів, які застосовуються.
   3. Політичне маніпулювання. У широкому розумінні під ним маються на увазі дії політичної влади, які починаються нею для забезпечення свого стабільного функціонування. У вузькому розумінні під політичним маніпулюванням мається на увазі цілеспрямований вплив на суспільну свідомість, насамперед через канали масових комунікацій. Звичайно газети, радіо, телебачення в основному знаходяться в руках політичних сил, що панують у даному суспільстві. Тому їхні дії орієнтовані на стабілізацію існуючої політичної системи. Велика роль ЗМІ в здійсненні такого прийому запобігання конфліктів, як “створення образу ворога”. Він полягає в перекладенні відповідальності за невирішені проблеми на інші політичні сили (часто опозиційні, а іноді і міфічні) та відволіканні уваги населення від гострих політичних і соціальних проблем.
   4. Інтеграція контреліти. Дестабілізація суспільної системи сприяє формуванню в ній контреліт, що відіграють роль інтегратора суспільного невдоволення. Такі контреліти утворюються в результаті неправильної кадрової політики, що приводить до відкидання людей, які нестандартно мислять. Не потрапивши до складу політичної еліти, вони накопичуються на “протилежному полюсі”, одночасно розгортаючи антиурядову активність. Доцільно не допускати утворення контреліти, а якщо вона з'явилася, то інтегрувати її в політичну еліту. Кінцеві її політичні інтереси не розходяться з владою, тому можливе включення її представників до складу керівництва або ж залучення до влади організацій і рухів, які знаходяться під впливом контреліти.
   5. Ослаблення “системної опозиції”. На відміну від контреліти вона ставить за мету повну дестабілізацію існуючої системи і створення своєї. Тому для політичного керівництва важливо максимально послабити дії “системної опозиції”. Для цього можуть застосовуватися наступні прийоми:
   - перехоплення ініціативи в діях, які збиралася здійснити опозиція;
   - розкриття корисливих інтересів членів опозиції;
   - показ неможливості досягнення цілей, поставлених опозицією;
   - формування недовіри до опозиції з боку соціальних шарів, де вона популярна;
   - утворення “розкольницьких груп” у складі опозиції;
   - стимулювання “перебіжчиків” з табору опозиції, уведення їх у владні структури;
   - ненасильницька ліквідація опозиції (включення її представників в органи влади, залучення до розробки рішень і т. д.);
   - нейтралізація лідерів опозиції.
   Нейтралізація лідерів опозиції може бути реалізована наступними чином:
   - задоволення домагань (залучення до влади);
   - рольовий зсув (пропозиція брати участь у вирішенні проблем, усуненні недоліків);
   - психологічна ізоляція: абсолютизація в опозиційному лідері позитивних сторін, непомірна хвала, що сприяє його відриву від опозиції;
   - формалізація (формалізовані дії опозиційного лідера позбавляються їхньої привабливості захисника високої мети);
   - психологічне зближення (скорочення неформальної дистанції між керівництвом і опозицією);
   - непряма дискредитація (пропозиція очолити в цілому престижну, але безнадійну справу);
   - психологічна девальвація: підтримка альтернативних лідерів опозиції, які суперничають з існуючими;
   - групове роз'єднання (ізоляція лідера від його прихильників, залишення його “генералом без армії”).
   6. Силовий тиск. Форми застосування силового тиску коливаються від встановлення відкритої диктатури, спрямованої на насильницьке викорінювання негативного відношення до системи, до застосування непрямих методів тиску. При цьому дотримуються норми права, такі, як оголошення надзвичайного стану, репресії, заборона опозиційних партій і т. п.
   Цей метод можна застосовувати в суспільствах з низькою політичною активністю громадян, де домінують консервативне мислення й установка на збереження твердої ієрархічної структури. У цих умовах силовий тиск, якщо він не виходить за межі розумного, приймається без особливого опору. У суспільствах високої політичної активності такий тиск найчастіше зустрічає відсіч.
   1. Етнопсихологічний фактор — загальний компонент національних інтересів у конфліктній ситуації. Загроза насильницького руйнування звичного способу життя, матеріальної і духовної культури, ерозія системи цінностей і традиційних норм по-різному сприймаються соціальними групами й індивідами в етносі. У цілому вони викликають в етнічній спільності захисні реакції, тому що відмова від звичних цінностей передбачає визнання переваги цінностей домінуючого етносу, породжує почуття другосортності, уявлення про національну нерівність.
   2. Міжетнічні конфлікти на грунті соціокультурних розбіжностей виникають, як правило, унаслідок форсованої, примусової мовної асиміляції, руйнування культури і норм релігійної чи цивілізаційної властивості. Це робить реальною перспективу дезинтеграцї етносу як соціокультурної спільності, викликає захисні реакції.
   3. Соціально-економічний фактор діє у всіх міжетнічних конфліктах, але його значимість різна: він може відігравати визначальну роль, бути однією з причин конфлікту, відображати реальну соціально-економічну нерівність, неправдиву дискримінацію чи економічні інтереси вузьких груп.
   4. Політичний фактор. Відродження етнічності в будь-якій країні супроводжується появою нових політичних лідерів меншості, які досягають більшої політичної влади в центрі й автономії на місцевому рівні. Вони розривають колишні ідейно-політичні спілки, беруть під сумнів легітимність існуючої системи держави, відстоюючи право на самовизначення меншості як рівноправного члена міжнародної політичної системи, як нації серед націй.
   Міжетнічний конфлікт — це в решті-решт боротьба за контроль над розподілом матеріальних і духовних ресурсів.
   Основні шляхи розв'язання міжетнічних конфліктів. Такі конфлікти — складні, труднорегульовані явища. Це пов'язано з тим, що:
   - більшість із них мають глибокі історичні корені, багаторічну історію загострення і загасання;
   - вони торкаються несвідомої людини;
   - вони піддані сильному впливу релігії.
   Вихід з міжетнічного конфлікту може бути різним — від компромісу до застосування сили. При розблокуванні міжетнічних конфліктів краще уникати як зовнішньої військової участі в них, так і всякого іншого стороннього втручання, тобто забезпечити волю вибору кожній протиборчій стороні. Це перша умова. Друга умова — припинення бойових дій і досягнення політичного компромісу між учасниками конфлікту.
   Система врегулювання міжнаціональних конфліктів може бути створена на основі поєднання інституціонального й інструментального підходів.
   Інституціональний підхід має на увазі створення мережі організацій, особливої інфраструктури запобігання і врегулювання внутрішніх конфліктів. Вона повинна включати інститути національного, регіонального і глобального рівнів.
   Інструментальний підхід полягає у вмілому поєднанні конкретних заходів (інструментів) регулюючого впливу на міжетнічний конфлікт. Серед них виділяють тактичні, оперативні і стратегічні рішення.
   Тактичні рішення спрямовані на регулювання конфліктів шляхом силового, у тому числі й економічного тиску на його учасників чи за допомогою налагодження переговорного процесу.
   Оперативні рішення пов'язані з разовими діями, спрямованими на обмеження розростання конфліктів (роззброювання “бойовиків”, роз'єднання воюючих сторін, посилення охорони життєво важливих об'єктів) чи на усунення наслідків конфліктів — облаштованість біженців, відновлення комунікацій, покарання організаторів погромів і т. п.
   Чи застосовує протилежна невладна сторона подібні методи? На думку О. Рижова, практично ні. Усе залежить від сформованої конкретної соціально-політичної й економічної ситуації. Тому в деяких випадках невладна сторона може застосовувати фактично ті ж методи і прийоми.

Висновки

   1. Основними механізмами виникнення міжгрупових конфліктів є міжгрупова ворожість, об'єктивний конфлікт інтересів і внутріилньогруповий фаворитизм.
   2. Розповсюдженим типом міжгрупового є трудовий конфлікт. Його предметом можуть бути умови праці, система розподілу ресурсів чи раніше прийняті домовленості. Конструктивному розв'язанню трудових конфліктів сприяють колективні договори, угоди і контракти, звертання в комісію з трудових суперечок, у народні суди, проведення нарад і конференцій трудових колективів, регіонів і галузей.
   3. Міжетнічний конфлікт ~ один із найбільш труднорегульованих. Ці конфлікти, як правило, мають багаторічну передісторію, породжуються комплексом соціально-економічних, політичних, соціокультурних і етнопсихологічних проблем. Врегулювання міжнаціональних конфліктів йде на основі поєднання інституціонального та інструментального підходів.
   4. Особливістю внутрішньополітичного конфлікту є боротьба того чи іншого шару суспільства за свій політичний інтерес. Серед внутрішньополітичних виділяють класові конфлікти, конфлікти між політичними партіями і рухами, а також боротьбу між угрупуваннями за лідерство в державі, партії, суспільно-політичному русі. Шляхи запобігання внутрішньополітичних конфліктів: соціальне маневрування, політичне маневрування, політичне маніпулювання, інтеграція контреліти, ослаблення “системної опозиції”, а також силовий тиск.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016