|
§ 5.2. Системній підхід до вивчення конфліктів Системний підхід — це напрямок методології наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить розгляд об'єктів як систем. Він орієнтує конфліктолога на розкриття цілісності конфлікту як явища, на пошук у ньому всіх основних різноманітних типів зв'язків і зведення їх у єдину теоретичну картину, максимально різнобічно і глибоко відображає реальні конфлікти.
Системний підхід історично прийшов на зміну широко розповсюдженим у XVII-XIX ст. концепціям механіцизму.
Він розроблявся в інтересах дослідження складних, багаторівневих, ієрархічних об'єктів, що розвиваються. Такі об'єкти важко вивчати, спираючись тільки на принципи розвитку загального зв'язку, конкретно-історичний підхід та ін. Конфлікт відноситься до такого класу явищ, у дослідженні яких бажане використання системного підходу чи хоча б його елементів.
Принцип системного підходу передбачає:
- Розгляд досліджуваного явища як системи, як відмежованої великої кількості взаємодіючих елементів.
- Визначення складу, структури, організації елементів і частин системи, виявлення провідних взаємодій між ними.
- Виявлення зовнішніх зв'язків системи, виділення з них головних.
- Визначення функції системи, її місця і ролі серед інших систем.
- Виявлення закономірностей і тенденцій розвитку системи.
Системний підхід разом із загальною теорією систем складає методологічну і теоретичну основи системного аналізу.
При дослідженні конфліктів доцільні наступні основні види системного аналізу: системно-структурний, системно-функціональний, системно-генетичний і системно-інформаційний (рис. 5.2).
Системно-структурний аналіз конфлікту полягає в розгляді його як цілого, яке складається із системи підструктур, що у свою чергу складаються з елементів, які не розкладаються на підструктури. Він містить у собі етапи:
- визначення просторово-тимчасових і змістовних меж конфлікту як цілого;
- виявлення можливо більшої кількості підструктур і елементів, що складають структуру конфлікту;
- групування елементів в обгрунтовану кількість підструктур;
- встановлення ієрархії підструктур і елементів, у якій нижні рівні підпорядковані вищим;
- виявлення всіх основних зв'язків і відносин між елементами, під структурами і конфліктом у цілому.  Рис. 5.2. Основні види системного аналізу конфліктів Структура конфлікту має “мотрійкову” будову і на сьогоднішній день вивчена у найбільш загальному вигляді.
Системно-функціональний аналіз конфлікту складається із визначення зовнішніх проявів його властивостей у системі відносин того соціуму чи психіки, у яких конфлікт розвивається, а також виявлення характеру впливу і способів впливу одних елементів і підструктур конфлікту на інші.
Системно-генетичний аналіз конфлікту націлений на дослідження рушійних сил еволюції, розвитку і динаміки конфліктів. Він складається із розкриття обумовленості конфліктів факторами макро- і мікросередовища, залежності від суб'єктивного світу учасників конфлікту, вивчення ієрархії причин, що створюють конфлікти.
Системно-інформаційний аналіз конфлікту полягає у виявленні ролі інформації та її функцій у зародженні, розвитку і завершенні конфліктів. Він складається з аналізу закономірностей інформаційного обміну між основними підструктурами конфлікту, динаміки когнітивних процесів у психіці опонентів і інших учасників конфлікту, основних факторів, які впливають на повноту й об'єктивність інформаційних моделей конфліктної ситуації в її суб'єктів.
На базі чотирьох основних видів системного аналізу виділяються три додаткових види, що мають теоретико-прикладне значення.
Системно-ситуаційний аналіз конфлікту — один з перспективних наукових методів емпіричного дослідження конфліктів. При системно-ситуаційному аналізі конфлікт розглядається як соціально обумовлена і динамічна система, яка не зводиться до простої суми своїх елементів, що має структуру, у якій властивості елемента визначаються його місцем у цій структурі. Як одиниця системно-ситуаційного аналізу конфлікту використовується конфліктна ситуація, що має певні змістовні і динамічні характеристики, тимчасові і просторові межі. За допомогою ретроспективного аналізу створюється “банк” конфліктних ситуацій. Він дозволяє, застосовуючи методи математичної статистики, виявити низку залежностей і тенденцій, закономірностей розвитку конфлікту, на основі яких робляться узагальнення і пропонуються рекомендації. В основі методу лежить ідея системно-ситуативного аналізу діяльності, запропонованого психологом Б. Я. Шведіним.
Одним з важливих видів системного аналізу конфлікту є міждисциплінарний аналіз. Його необхідність викликана унікальністю конфлікту як явища, дослідженням якого займаються одинадцять наук. Міждисциплінарний аналіз вимагає, щоб при вивченні конфлікту в рамках однієї науки конфліктолог максимально повно використовував знання, отримані в інших десятьох окремих конфліктологічних науках.
Взаємне ознайомлення з результатами досліджень конфлікту в різних науках дозволить по-новому, більш системно підійти до вирішення внутрішньонаукових проблем. Об'єднання зусиль представників різних наук, на нашу думку, є сьогодні найбільш простим, дешевим і ефективним способом досягнення кардинального прогресу у вивченні конфлікту. Без якісного стрибка у вивченні соціальних конфліктів важко сподіватися на успіх у їхньому керованому розв'язанні.
Системний підхід до дослідження конфлікту передбачає визначення загальної для різних наук понятійної схеми його опису. Розробка власного поняттєво-категоріального апарату, постійний його розвиток, приведення у відповідність із практикою — одне з найважливіших завдань конфліктологічної теорії. Розвиток загальної і приватної теорій конфлікту виражається головним чином у розширенні і поглибленні понятійних схем опису цього явища, у переходах від одних понять до інших, які фіксують більш глибоку сутність конфлікту, раніше не вивчені його сторони.
У кожній з галузей конфліктології розроблені і розвиваються свої понятійні схеми опису конфлікту. їхня якість визначається часом і інтенсивністю дослідження конфлікту в тій чи іншій науці. Конфлікт як самостійне явище в соціології вивчається з 1924 р., а у військових науках — з 1988 р. Інтенсивність вивчення проблеми конфлікту, яку формально можна визначити кількістю публікацій, впливає на стан поняттєво-категоріального апарату різних галузей конфліктології. Крім того, істотні відмінності в поняттях викликані специфікою того предмету, який представники різних наук вибирають у загальному об'єкті дослідження — конфлікті.
У психології вперше понятійна схема опису була запропонована соціальним психологом Л. А. Петровською. Ця схема включала чотири категоріальні групи, що характеризують соціально-психологічний рівень аналізу конфлікту: структура конфлікту, його динаміка, функції і типологія. Надалі А. Я. Анцупов розширив схему до семи груп понять: сутність; генезис конфлікту; класифікація; функції; структура; динаміка; методи вивчення конфлікту. Потім ним же була запропонована система, яка включає одинадцять поняттєво-категоріальних груп опису конфлікту.
Для всіх наук, що вивчають конфлікт, можна запропонувати наступний варіант поняттєво-категоріальної схеми його опису. Вона включає одинадцять основних категоріальних груп: сутність; класифікація; структура; функції; еволюція; генезис; динаміка; інформація в конфлікті; попередження; завершення конфлікту; діагностика і дослідження. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
