Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Психологія arrow Конфліктологія (М.В.Примуш) arrow § 3.3. Зарубіжні політологічні теорії конфлікту
10.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




§ 3.3. Зарубіжні політологічні теорії конфлікту

§ 3.3. Зарубіжні політологічні теорії конфлікту

   На відміну від психології і соціології, де концепції конфлікту стали вже класичними, у політології власне конфліктологічні теорії виділити складно. Проблема конфлікту, як правило, включається в більш велику теорію. Тому правомірніше говорити про погляди політологів на роль конфліктів у суспільстві, їхню причинність, управління політичними конфліктами. Часто політологічними називають соціологічні теорії конфлікту, розроблені Козером, Боулдингом, Дарендорфом. Незважаючи на зазначені труднощі, можна все таки виділити три напрямки дослідження конфліктів політологами: теорії політичних структур (груп); теорії політичної стабільності; етнопо-літичні теорії.
   Теорії політичних груп. Італійський дослідник Вільфредо Парешо (1848-1923) — творець теорії еліти — вважав, що соціальна поведінка людей залежить від розуму і від ірраціональних рівнів психіки. Як люди відрізняються за біопсихологічними якостями, так і суспільство соціально неоднорідне. Соціальна мінливість означає розподіл суспільства на масу індивідів керованих і невелику кількість керуючих, яка називається елітою. Боротьба між елітами та їхня зміна складають сутність будь-якого суспільства.
   Якщо пануюча еліта починає деградувати і не прагне цьому протидіяти шляхом кооптації нових членів з нижчих класів, що наділені відповідними якостями, то настає соціальний конфлікт у вигляді революції. Весь зміст її полягає у відновленні персонального складу правлячої верхівки — еліти суспільства. Крім революцій, у суспільстві можливі й інші соціальні конфлікти, які забезпечують процес постійного кругообігу еліт.
   Один із творців політології Гаетано Моска (1858-1941), автор відомої роботи “Елементи політичної науки” (1896), вважав важливим розподіл суспільства на два класи: пануючий “політичний клас”, що бере на себе державні функції і користується привілеями, і керований клас, неорганізована більшість. Реальна влада завжди в руках політичного класу. У суспільстві завжди існують сили, готові змінити стару правлячу меншість. Зміна відбувається у вигляді соціальних конфліктів.
   Французький соціальний мислитель Жорж Сорель (1847-1922) (основна робота “Міркування про насильство” опублікована в 1907 р.) відкидав раціоналістичну інтерпретацію суспільства в історії, ідею соціального прогресу. Стихійний, ірраціональний рух мас Сорель протиставляв організованій політичній боротьбі, а насильство (як вище творче начало історії) — силі (як вираження авторитарної державності). Тільки за допомогою насильства і соціальних конфліктів (революцій, загальних страйків) робітничий клас може реалізувати свої прагнення.
   Німецький дослідник Франц Оппенгеїшер (1864-1943), вивчаючи історію держави, прийшов до висновку, що не економічні причини привели до створення державності, а правові. Частина суспільства, захопивши владу за допомогою насильства, засновує правовий інститут — державу — для утримання в підпорядкуванні всіх інших.
   У ході еволюції суспільства міняється форма насильства, але сутність держави залишається незмінною.
   Центральною ланкою концепції американського політолога Apmypa Бентлі є політична група. Діяльність політичної групи дозволяє їй реалізувати свої інтереси. Але в суспільстві діє багато інших політичних груп: партій, рухів, співтовариств, що приводить до перетинання їхніх інтересів. Політична група може застосувати силу, щоб реалізувати свої інтереси. Сила включає не стільки фізичний примус, скільки тиск, погрози, демонстрації, політичні дискусії і т. п. Завдяки їх гнучкому застосуванню політичними групами реалізується політичне життя суспільства.
   Теорії політичної стабільності. Концепції даного напрямку з'явилися на початку 60-х років. Основна увага в них приділяється вивченню факторів недопущення конфліктів у сучасному суспільстві. Так, Дж. Блондел запропонував трьохмірний вимір політичної системи на відміну від традиційної дихотомії (дємократія-диктатура). На його думку, крім тоталітарно-демократичного виміру, необхідно враховувати “радикально-консервативну вісь”, яка вимірює спрямованість політики на зміну чи збереження існуючого положення, яка здійснюється урядом, а також “ліберально-авторитарну вісь”, що оцінює засоби — згода чи примус, за допомогою яких уряд здійснює свої політичні цілі.
   У 1965 р. американський політолог Д. Істон у роботі “Системний аналіз політичного життя” запропонував консервативну модель стабільності. На його думку, об'єктами підтримки політичної системи є: політичні влади, тобто ключові особи, що беруть участь у визначенні політики, — уряд; режим, тобто сукупність правових і неформальних правил, які застосовуються для розв'язання конфліктів усередині системи; політична спільність, тобто сукупність членів системи, пов'язаних один з одним політичним розподілом праці.
   Американський соціолог С. Ліпсет (нар. 1922) у 1963 р. запропонував концепцію демократичної стабільності, викладену в книзі “Політична особистість”. За Ліпсетом, стабільні ті системи, що мають досвід “безперервного продовження політичної демократії і відсутності значних політичних рухів, опозиційних до демократичних правил гри”. Демократична стабільність забезпечується певним рівнем охорони здоров'я, індустріалізації, освіти й урбанізації суспільства. Відсутність належного соціально-економічного розвитку суспільства оцінюється як відсутність демократії, а отже, і стабільності. Стани стабільності і нестабільності статичні й альтернативні один до одного.
   У теорії “внутрішнього конфліктної поведінки”, розробленої Д. Сандерсом, усі дестабілізуючі події розглядаються як відхилення від системи специфічної “нормальності”, які відрізняються від країни до країни і від періоду до періоду часу. Під такими подіями Сандерс розуміє зміни в режимі, владі і співтоваристві, мирні і насильницькі виклики політичній системі, тобто різні форми внутрішньої конфліктної поведінки. Категорія нормальності, відхилення від якої приводить до конфліктів, пов'язана з рівнем масової свідомості, вираженим у пануючих в даному суспільстві на даний момент соціальних цінностях.
   Етнополітичні теорії. Ці концепції з'явилися в другій половині 70-х років. Популярність придбала концепція внутрішнього колоніалізму, запропонована професором Вашингтонського університету М. Геншером у 1975 p. М. Гектер пов'язує проблеми нерівномірності соціально-економічного розвитку з етнічними розходженнями населення держави. Важливим є політичний конфлікт між центральним урядом і етнічними периферійними групами в процесі модернізації багатонаціональної держави. Посилення розходжень у соціально-економічному розвитку етнонаціональних груп пояснюється їхньою нерівномірною модернізацією. Економічна нерівність, що утворилася, стає причиною прояву етнонаціональної солідарності, а надалі — етнонаціоналізму.
   Близька до цієї концепції теорія “нерівномірного розвитку” Т. Нейрна, директора Шотландського міжнародного інституту.
   На його думку, етнонаціональний конфлікт — результат нав'язування менш розвинутим районам країни зразків розвинутого центру.
   Домінантне становище політичних факторів у генезисі етнонаціональних конфліктів подане в етнополітичній концепції професора Колумбійського університету Дж. Ротшильда. У роботі “Етно-політика” (1981) він відзначає, що під час модернізації відбувається політизація лідерів національної меншості, а отже, політизація всієї соціальної групи. Спонукальним мотивом початку цього процесу є заклопотаність збереженням етноспецифічних рис і прагнення мобілізувати їхніх носіїв у єдину групу. Для подальшої консолідації необхідна “еліта групи, здібна і зацікавлена в мобілізації носіїв етнічних рис у діяльну спільність”, а також суперництво через обмежені ресурси усередині “великого” співтовариства. Одним з варіантів другої умови може бути центрально-периферійний конфлікт на етнонаціональній основі.

Висновки

   1. У зарубіжній психології накопичені значні традиції вивчення міжособистісних конфліктів. В історії їхнього вивчення зарубіжними психологами можна виділити два етапи: початок століття — 50-ті роки і кінець 50-х років — сьогодення. На першому етапі конфлікт вивчався в рамках наступних підходів: психоаналітичного, соціотропного, отологічного, теорії групової динаміки, фрустраційно-агресивного, поведінкового, соціометричного та інтеракціоністського. На другому етапі розвивалися і нові напрямки дослідження міжособистісних конфліктів. Це теоретико-ігровий підхід, теорія організаційних систем і теорія та практика переговорного процесу.
   2. В історії вивчення конфлікту в західній соціології виділяються три етапи: друга половина XIX ст.; перша половина XX ст. і друга половина XX ст. На першому етапі основне дослідження конфлікту йшло в руслі соціал-дарвінізму і марксистської теорії. У першій половині нашого сторіччя найбільш активно розроблялися функціональна теорія конфлікту Г. Зиммеля і структурний функціоналізм Т. Парсонса. В останні десятиліття основні соціологічні дослідження йдуть у рамках таких напрямків, як теорія позитивно-функціонального конфлікту Л. Козера, конфліктна модель суспільства Р. Дарендорфа і загальна теорія конфлікту К. Боулдинга.
   3. Політологічні дослідження конфлікту пов'язані з наступними напрямками: теорії політичних груп, теорії політичної стабільності і етнополітичні теорії. Теорії політичних груп представлені концепціями таких учених, як В. Парето і Г. Моска (теорія еліти), Ж. Сорель, Ф. Оппенгеймер, А. Бентлі та ін. Серед теорій політичної стабільності виділяються концепції Дж. Блондела, Д. Істона, С Ліпсета і Д. Сандерса. Етнополітичні теорії містять у собі концепцію внутрішнього колоніалізму (І. Гектер), теорію нерівномірного розвитку (Т. Нейрн) і етнополітичну концепцію Дж. Ротшильда.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016