top_left_1

Studentam.net.ua

Курсові та дипломні роботи
top_right_1
top_left_2
Головна arrow Психологія arrow Конфліктологія (М.В.Примуш) arrow § 3.3. Зарубіжні політологічні теорії конфлікту
top_right_2
top_left_3
top_right_3
§ 3.3. Зарубіжні політологічні теорії конфлікту

§ 3.3. Зарубіжні політологічні теорії конфлікту

   На відміну від психології і соціології, де концепції конфлікту стали вже класичними, у політології власне конфліктологічні теорії виділити складно. Проблема конфлікту, як правило, включається в більш велику теорію. Тому правомірніше говорити про погляди політологів на роль конфліктів у суспільстві, їхню причинність, управління політичними конфліктами. Часто політологічними називають соціологічні теорії конфлікту, розроблені Козером, Боулдингом, Дарендорфом. Незважаючи на зазначені труднощі, можна все таки виділити три напрямки дослідження конфліктів політологами: теорії політичних структур (груп); теорії політичної стабільності; етнопо-літичні теорії.
   Теорії політичних груп. Італійський дослідник Вільфредо Парешо (1848-1923) — творець теорії еліти — вважав, що соціальна поведінка людей залежить від розуму і від ірраціональних рівнів психіки. Як люди відрізняються за біопсихологічними якостями, так і суспільство соціально неоднорідне. Соціальна мінливість означає розподіл суспільства на масу індивідів керованих і невелику кількість керуючих, яка називається елітою. Боротьба між елітами та їхня зміна складають сутність будь-якого суспільства.
   Якщо пануюча еліта починає деградувати і не прагне цьому протидіяти шляхом кооптації нових членів з нижчих класів, що наділені відповідними якостями, то настає соціальний конфлікт у вигляді революції. Весь зміст її полягає у відновленні персонального складу правлячої верхівки — еліти суспільства. Крім революцій, у суспільстві можливі й інші соціальні конфлікти, які забезпечують процес постійного кругообігу еліт.
   Один із творців політології Гаетано Моска (1858-1941), автор відомої роботи “Елементи політичної науки” (1896), вважав важливим розподіл суспільства на два класи: пануючий “політичний клас”, що бере на себе державні функції і користується привілеями, і керований клас, неорганізована більшість. Реальна влада завжди в руках політичного класу. У суспільстві завжди існують сили, готові змінити стару правлячу меншість. Зміна відбувається у вигляді соціальних конфліктів.
   Французький соціальний мислитель Жорж Сорель (1847-1922) (основна робота “Міркування про насильство” опублікована в 1907 р.) відкидав раціоналістичну інтерпретацію суспільства в історії, ідею соціального прогресу. Стихійний, ірраціональний рух мас Сорель протиставляв організованій політичній боротьбі, а насильство (як вище творче начало історії) — силі (як вираження авторитарної державності). Тільки за допомогою насильства і соціальних конфліктів (революцій, загальних страйків) робітничий клас може реалізувати свої прагнення.
   Німецький дослідник Франц Оппенгеїшер (1864-1943), вивчаючи історію держави, прийшов до висновку, що не економічні причини привели до створення державності, а правові. Частина суспільства, захопивши владу за допомогою насильства, засновує правовий інститут — державу — для утримання в підпорядкуванні всіх інших.
   У ході еволюції суспільства міняється форма насильства, але сутність держави залишається незмінною.
   Центральною ланкою концепції американського політолога Apmypa Бентлі є політична група. Діяльність політичної групи дозволяє їй реалізувати свої інтереси. Але в суспільстві діє багато інших політичних груп: партій, рухів, співтовариств, що приводить до перетинання їхніх інтересів. Політична група може застосувати силу, щоб реалізувати свої інтереси. Сила включає не стільки фізичний примус, скільки тиск, погрози, демонстрації, політичні дискусії і т. п. Завдяки їх гнучкому застосуванню політичними групами реалізується політичне життя суспільства.
   Теорії політичної стабільності. Концепції даного напрямку з'явилися на початку 60-х років. Основна увага в них приділяється вивченню факторів недопущення конфліктів у сучасному суспільстві. Так, Дж. Блондел запропонував трьохмірний вимір політичної системи на відміну від традиційної дихотомії (дємократія-диктатура). На його думку, крім тоталітарно-демократичного виміру, необхідно враховувати “радикально-консервативну вісь”, яка вимірює спрямованість політики на зміну чи збереження існуючого положення, яка здійснюється урядом, а також “ліберально-авторитарну вісь”, що оцінює засоби — згода чи примус, за допомогою яких уряд здійснює свої політичні цілі.
   У 1965 р. американський політолог Д. Істон у роботі “Системний аналіз політичного життя” запропонував консервативну модель стабільності. На його думку, об'єктами підтримки політичної системи є: політичні влади, тобто ключові особи, що беруть участь у визначенні політики, — уряд; режим, тобто сукупність правових і неформальних правил, які застосовуються для розв'язання конфліктів усередині системи; політична спільність, тобто сукупність членів системи, пов'язаних один з одним політичним розподілом праці.
   Американський соціолог С. Ліпсет (нар. 1922) у 1963 р. запропонував концепцію демократичної стабільності, викладену в книзі “Політична особистість”. За Ліпсетом, стабільні ті системи, що мають досвід “безперервного продовження політичної демократії і відсутності значних політичних рухів, опозиційних до демократичних правил гри”. Демократична стабільність забезпечується певним рівнем охорони здоров'я, індустріалізації, освіти й урбанізації суспільства. Відсутність належного соціально-економічного розвитку суспільства оцінюється як відсутність демократії, а отже, і стабільності. Стани стабільності і нестабільності статичні й альтернативні один до одного.
   У теорії “внутрішнього конфліктної поведінки”, розробленої Д. Сандерсом, усі дестабілізуючі події розглядаються як відхилення від системи специфічної “нормальності”, які відрізняються від країни до країни і від періоду до періоду часу. Під такими подіями Сандерс розуміє зміни в режимі, владі і співтоваристві, мирні і насильницькі виклики політичній системі, тобто різні форми внутрішньої конфліктної поведінки. Категорія нормальності, відхилення від якої приводить до конфліктів, пов'язана з рівнем масової свідомості, вираженим у пануючих в даному суспільстві на даний момент соціальних цінностях.
   Етнополітичні теорії. Ці концепції з'явилися в другій половині 70-х років. Популярність придбала концепція внутрішнього колоніалізму, запропонована професором Вашингтонського університету М. Геншером у 1975 p. М. Гектер пов'язує проблеми нерівномірності соціально-економічного розвитку з етнічними розходженнями населення держави. Важливим є політичний конфлікт між центральним урядом і етнічними периферійними групами в процесі модернізації багатонаціональної держави. Посилення розходжень у соціально-економічному розвитку етнонаціональних груп пояснюється їхньою нерівномірною модернізацією. Економічна нерівність, що утворилася, стає причиною прояву етнонаціональної солідарності, а надалі — етнонаціоналізму.
   Близька до цієї концепції теорія “нерівномірного розвитку” Т. Нейрна, директора Шотландського міжнародного інституту.
   На його думку, етнонаціональний конфлікт — результат нав'язування менш розвинутим районам країни зразків розвинутого центру.
   Домінантне становище політичних факторів у генезисі етнонаціональних конфліктів подане в етнополітичній концепції професора Колумбійського університету Дж. Ротшильда. У роботі “Етно-політика” (1981) він відзначає, що під час модернізації відбувається політизація лідерів національної меншості, а отже, політизація всієї соціальної групи. Спонукальним мотивом початку цього процесу є заклопотаність збереженням етноспецифічних рис і прагнення мобілізувати їхніх носіїв у єдину групу. Для подальшої консолідації необхідна “еліта групи, здібна і зацікавлена в мобілізації носіїв етнічних рис у діяльну спільність”, а також суперництво через обмежені ресурси усередині “великого” співтовариства. Одним з варіантів другої умови може бути центрально-периферійний конфлікт на етнонаціональній основі.

Висновки

   1. У зарубіжній психології накопичені значні традиції вивчення міжособистісних конфліктів. В історії їхнього вивчення зарубіжними психологами можна виділити два етапи: початок століття — 50-ті роки і кінець 50-х років — сьогодення. На першому етапі конфлікт вивчався в рамках наступних підходів: психоаналітичного, соціотропного, отологічного, теорії групової динаміки, фрустраційно-агресивного, поведінкового, соціометричного та інтеракціоністського. На другому етапі розвивалися і нові напрямки дослідження міжособистісних конфліктів. Це теоретико-ігровий підхід, теорія організаційних систем і теорія та практика переговорного процесу.
   2. В історії вивчення конфлікту в західній соціології виділяються три етапи: друга половина XIX ст.; перша половина XX ст. і друга половина XX ст. На першому етапі основне дослідження конфлікту йшло в руслі соціал-дарвінізму і марксистської теорії. У першій половині нашого сторіччя найбільш активно розроблялися функціональна теорія конфлікту Г. Зиммеля і структурний функціоналізм Т. Парсонса. В останні десятиліття основні соціологічні дослідження йдуть у рамках таких напрямків, як теорія позитивно-функціонального конфлікту Л. Козера, конфліктна модель суспільства Р. Дарендорфа і загальна теорія конфлікту К. Боулдинга.
   3. Політологічні дослідження конфлікту пов'язані з наступними напрямками: теорії політичних груп, теорії політичної стабільності і етнополітичні теорії. Теорії політичних груп представлені концепціями таких учених, як В. Парето і Г. Моска (теорія еліти), Ж. Сорель, Ф. Оппенгеймер, А. Бентлі та ін. Серед теорій політичної стабільності виділяються концепції Дж. Блондела, Д. Істона, С Ліпсета і Д. Сандерса. Етнополітичні теорії містять у собі концепцію внутрішнього колоніалізму (І. Гектер), теорію нерівномірного розвитку (Т. Нейрн) і етнополітичну концепцію Дж. Ротшильда.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >

Замовити реферат, курсову або дипломну роботу

bottom_left
bottom_right
Studentam.net.ua © 2008-2020