Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Статті arrow Культура. Наука. Освіта. arrow ОСОБЛИВОСТІ ОСНОВНИХ ГРУП МЕТОДІВ НАВЧАННЯ
09.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




ОСОБЛИВОСТІ ОСНОВНИХ ГРУП МЕТОДІВ НАВЧАННЯ

ОСОБЛИВОСТІ ОСНОВНИХ ГРУП МЕТОДІВ НАВЧАННЯ

   Розвиток пізнавальних здібностей учнів, здобуття ними знань, умінь і навичок, використання їх на практиці залежать від оптимального застосування методів навчання, що зумовлено передусім цілями (специфікою) змісту навчання, віковими особливостями учнів.
   Метод навчання — спосіб упорядкованої взаємодії вчителів та учнів, за допомогою якого вирішуються проблеми освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.
   З поняттям “метод навчання” тісно пов'язане поняття “прийом навчання”, яке означає “деталь методу” і є частковим поняттям щодо поняття “метод”.
   Методи навчання класифікують залежно від того, як за їх допомогою вирішують дидактичні завдання. У дидактиці існують різні підходи до класифікації методів навчання.
   Один із найпослідовніших і найзручніших належить відомому досліднику в галузі дидактики Юрію Бабанському, який виділяє методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю і самоконтролю навчально-пізнавальної діяльності.
   Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності. Вони охоплюють сукупність методів навчання, спрямованих на передавання і засвоєння учнями, студентами знань, формування умінь і навичок. До них належать словесні, наочні й практичні методи навчання.
   1. Словесні методи навчання об'єднують пояснення, розповідь, інструктаж, лекцію, бесіду, роботу з підручником.
   Пояснення. З їх допомогою розкривають зміст фактів і явищ, законів, правил, понять, підводять до розуміння складних питань, до висновків і узагальнень, які не під силу учням, студентам. Пояснення часом супроводжують різними засобами унаочнення, спостереженнями, дослідами. Наприклад, учитель робить відповідні записи на дошці, демонструє моделі, рисунки тощо. Метод пояснення використовують переважно під час викладання нового матеріалу, а також у процесі закріплення, особливо тоді, коли вчитель бачить, що учні чогось не зрозуміли. Успіх пояснення залежить від його доказовості, логічності, чіткості мовлення, образності мови.
   Розповідь. Як метод навчання вона є монологічною формою передавання знань. Застосовують його за необхідності викласти навчальний матеріал системно, послідовно. Правильно побудована розповідь передбачає точний опис, оповідь, логічне обґрунтування фактів.
   Розповідь буває художньою, науково-популярною, описовою. Художня розповідь — це розповідь про факти, вчинки дійових осіб (наприклад, розповіді про географічні відкриття, створення мистецьких шедеврів та ін.). Науково-популярна розповідь передбачає теоретичний аналіз певних явищ. Описова розповідь є послідовним викладенням ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (опис історичної пам'ятки, музею-садиби тощо).
   Кожна розповідь повинна забезпечувати виховну спрямованість навчання. Учитель має оперувати тільки достовірними науковими фактами, виділяти головну думку, говорити доступно й емоційно. Обов'язковою вимогою є також складання плану.
   Інструктаж. Полягає він в ознайомленні учнів зі способами виконання завдань, операцій, використання інструментів, приладів і матеріалів, з правилами організації робочого місця, дотримання техніки безпеки.
   За змістом інструктаж може бути вступним, поточним і заключним.
   Вступний інструктаж здійснюють перед початком самостійної роботи учнів. Він передбачає повідомлення учням змісту, ознайомлення їх з методикою виконання та прогнозування результатів. Поточний інструктаж проводять під час самостійної роботи і полягає він у наданні допомоги учням, у яких виникли труднощі. Під час заключного інструктажу вчитель аналізує результати самостійної роботи, демонструє кращі роботи учнів, виставляє оцінки, визначає нові завдання.
   Лекція. Особливістю її є усний виклад великого за обсягом, складного за логікою навчального матеріалу. Її практикують у старших класах школи і вищих навчальних закладах. Передусім вона передбачає ознайомлення з планом заняття, що допомагає аудиторії слідкувати за думкою лектора. Важливо, щоб школярі (студенти) занотовували зміст лекції, виділяли в ній головне. Успішне читання лекції потребує належної підготовки: складання плану, добирання матеріалу, який розкриває зміст теми, наочного матеріалу, а також відповідних технічних пристроїв тощо. Викладачу важливо вміти підтримувати увагу учнів, студентів під час лекції. Для цього використовують незвичайний початок лекції, проблемний виклад матеріалу, цікаві приклади-ілюстрації тез, а також наочність, технічні засоби навчання та ін.
   Навчальні лекції за своїм дидактичним призначенням можуть бути вступними, тематичними, оглядовими, заключними. Вступна лекція покликана дати загальне уявлення про завдання і зміст навчальної дисципліни, розкрити структуру й логіку конкретної галузі науки, техніки, сфери культури, взаємозв'язок з іншими дисциплінами, викликати в учнів інтерес до навчального предмета. Тематична лекція завше присвячена певній темі курсу. Оглядову лекцію читають учням чи студентам перед випускними іспитами, абітурієнтам — перед вступними іспитами. У заключній лекції підсумовують вивчений матеріал з певного навчального предмета, виділяючи вузлові питання і зосереджуючи увагу на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання. Заключна лекція мусить стимулювати інтерес до глибшого опанування предмета та визначити методику подальшої самостійної роботи.
   Найпоширенішим різновидом лекції є інформаційна, яка передбачає передавання слухачам певного обсягу інформації з певної навчальної дисципліни шляхом послідовного розкриття наукових фактів, явищ, процесів. При цьому вони є простими споживачами готової навчальної інформації. Однак розвиток вітчизняної освітньої системи, її гуманізація, тенденція до реалізації творчих здібностей кожного індивіда зумовили появу нових видів лекцій — проблемної, лекції-візуалізації, лекції вдвох, лекції із заздалегідь запланованими помилками, лекції-прес-конференції.
   Проблемна лекція передбачає засвоєння нової інформації шляхом її “відкриття”. Завдання лектора — створивши проблемну ситуацію, спонукати студентів до пошуків вирішення проблеми, крок за кроком підводячи їх до наміченої мети. Для цього новий теоретичний матеріал подають у формі проблемного завдання, в умовах якого є суперечності, що вимагають вирішення. У процесі їх вирішення студенти, співпрацюючи з викладачем, здобувають нові знання. За допомогою проблемної лекції розвиваються теоретичне мислення, пізнавальний інтерес до предмета, професійна мотивація.
   Лекція-візуалізація (лат. visualis — зоровий) виникла внаслідок пошуку нових можливостей для реалізації принципу наочності. Вона передбачає демонстрацію явищ і процесів у зручній для зорового сприйняття формі. Однак викладач повинен використати такі демонстраційні матеріали, такі форми наочності, які б не тільки доповнювали словесну інформацію, а й самі виступали б змістовними повідомленнями. Підготовка до цієї лекції полягає у реконструюванні, перекодуванні її змісту або частин у візуальну форму для подання студентам через технічні засоби. Читання такої лекції зводиться до вільного, розгорнутого коментування підготовлених матеріалів. При цьому важливо визначити візуальну логіку, ритм викладання матеріалу, його дозування і стиль спілкування з аудиторією.
   Лекція вдвох передбачає проблемний виклад матеріалу в діалозі двох викладачів, що моделює реальні ситуації обговорення теоретичних і практичних питань двома дослідниками (наприклад, представниками двох різних наукових шкіл, теоретиком і практиком та ін.). Наявність двох джерел інформації спонукає студентів порівнювати різні точки зору, робити вибір, приєднуватися до однієї з них, формулювати власні погляди.
   Лекція із заздалегідь запланованими помилками вимагає вкраплення у її текст певної кількості наперед підібраних помилок змістового, методичного, поведінкового характеру. Під час читання лекції на них акцентують. Завдання студентів полягає в тому, щоб виявити їх у процесі слухання лекції та зафіксувати в конспектах. Обговорюють виявлені помилки наприкінці заняття. Така лекція одночасно виконує освітню, стимулювальну, контрольну, коригуючу та діагностичну функції.
   Лекцію-прес-конференцію будують на основі отриманих від студентів запитань. Назвавши тему лекції, викладач просить студентів письмово сформулювати запитання з певної теми, які він сортує за змістом. Відповіді на них він дає у формі зв'язного тексту лекції. Наприкінці заняття викладач аналізує запитання студентів.
   Різноманітні види лекцій можуть успішно доповнювати традиційну інформаційну лекцію. їх використовують на одному чи кількох заняттях або як елемент традиційної лекції. Нові види лекції застосовують також у загальноосвітній школі.
   Бесіда. Вона є методом навчання, при якому вчитель за допомогою вміло поставлених запитань спонукає учнів, студентів до відтворення набутих раніше знань, самостійних висновків й узагальнень на основі засвоєного матеріалу.
   За призначенням у навчальному процесі розрізняють такі види бесід:
   — вступна бесіда: проводять її під час підготовки до лабораторних занять, екскурсій, вивчення нового матеріалу;
   — бесіда-повідомлення (базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроках за допомогою наочних посібників, записів на дошці, а також на матеріалі текстів літературних творів, документів);
   — бесіда-повторення (використовують для закріплення навчального матеріалу);
   — контрольна бесіда: вдаються до неї для перевірки засвоєних знань.
   За характером діяльності учнів (студентів) бесіда буває:
   — репродуктивна (спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу);
   — евристична, або сократівська (викладач своїми запитаннями скеровує учнів, студентів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті ними знання, спостереження);
   — катехізисна (полягає у відтворенні тверджень, що потребують дослівного запам'ятовування).
   Ефективність будь-якого виду бесіди залежить від правильного формулювання запитань, кожне з яких слід ставити перед усім класом, групою. Прізвище учня, студента, які будуть відповідати на запитання, слід називати лише після короткої паузи, яку необхідно надавати для продумування відповіді. Частіше треба звертатися до слабших учнів. Слід також уникати довгих формулювань та подвійних запитань, які вносять плутанину у відповіді. Якщо учні, студенти не можуть відповісти на поставлені запитання, використовують навідні запитання. Однак до підказок вдаватися не слід (наприклад, не варто промовляти склади, за якими учень здогадується, про що його питають).
   Робота з підручником. Самостійна робота учнів, студентів із друкованим текстом дає змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні.
   До найпоширеніших видів такої роботи належать:
   — читання тексту з підручника з метою закріплення знань, здобутих на занятті. Розпочинаючи читання, слід пригадати вивчений матеріал, що допоможе глибше проникнути у зміст прочитаного. Прочитавши текст, необхідно подумки відтворити основні тези теми;
   — відповіді на подані в підручниках після тексту теми запитання. Це привчає до уважного читання тексту, допомагає виокремити в ньому головне, встановити при-чинно-наслідкові зв'язки;
   — заучування текстів правил, законів, віршів та ін. Якщо якийсь текст великий за обсягом, його доцільно поділити на смислові частини;
   — аналіз таблиць, малюнків та інших ілюстрацій, уміщених у підручнику. Він повинен мати осмислений характер, оскільки під час аналізу доводиться пов'язувати ілюстрації з текстом підручника, вивченим матеріалом.
   Досвідчені вчителі інколи пропонують учням самостійно опрацювати деякі теми підручника, так добираючи їх, щоб можна було самотужки опанувати матеріал.
   2. Наочні методи навчання охоплюють ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.
   Ілюстрування. Полягає воно в демонструванні ілюстрованих посібників, плакатів, географічних та історичних карт, схем, рисунків на дошці, картин (фотографій, моделей та ін.). У навчальному процесі нерідко для ілюстрування безпосередньо використовують рослини, живих тварин, мінерали, техніку. Ілюстрації полегшують сприймання навчального матеріалу, сприяють формуванню конкретних уявлень,точних понять.
   Демонстрування. Цей метод передбачає показ матеріалів у динаміці (використання приладів, дослідів, технічних установок та ін.). Він ефективний, коли всі учні, студенти мають змогу сприймати предмет або процес. Викладач зосереджує увагу на головному, допомагає виділити істотні аспекти предмета, явища, супроводжуючи розповідь відповідними поясненнями. Демонструючи моделі, виробничі процеси на підприємстві, слід обов'язково подбати про дотримання правил техніки безпеки.
   Самостійне спостереження. Це безпосереднє самостійне сприймання учнями, студентами явищ дійсності у процесі навчання. Методика організації будь-якого спостереження передбачає кілька його етапів: інструктаж щодо мети, завдання і методики спостереження; фіксація, відбір, аналіз і узагальнення його результів. Виконану роботу слід обов'язково оцінювати.
   3. Практичні методи навчання охоплюють вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, дослідні роботи.
   Вправи. За своєю суттю вони є багаторазовим повторенням певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коригуванням.
   У навчальному процесі використовують такі види вправ:
   — підготовчі (готують учнів до сприймання нових знань і способів їх застосування на практиці);
   — вступні (сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій);
   — пробні (перші завдання на застосування щойно засвоєних знань);
   — тренувальні (сприяють формуванню навичок у стандартних умовах — за зразком, інструкцією, завданням);
   — творчі (за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій);
   — контрольні (переважно навчальні — письмові, графічні, практичні вправи).
   Кількість вправ залежить від індивідуальних особливостей учнів, студентів і має бути достатньою для формування навички. Вправи не повинні бути випадковим набором однотипних дій, а мають ґрунтуватися на системі, чітко спланованій послідовності дій, зокрема поступовому ускладненні. їх не можна переривати на тривалий час. Ефективність вправляння залежить і від аналізу його результатів.
   Лабораторна робота. Вона є однією з форм вивчення явищ природи за допомогою спеціального обладнання, пов'язує теорію з практикою, озброює методами дослідження в природних умовах, формує навички використання приладів, учить обробляти результати вимірювань і формулювати правильні наукові висновки і пропозиції. Лабораторній роботі передує інструктаж: повідомлення її мети і завдань, ознайомлення з обладнанням, пояснення послідовності виконання роботи, фіксування і оформлення результатів. Для лабораторних робіт складають картки-інструкції, з якими учні, студенти можуть ознайомитись індивідуально. Учитель (викладач) стежить за виконанням роботи учня й у разі потреби дає консультації. Під час виконання лабораторної роботи необхідно дотримуватися правил техніки безпеки. Завершується лабораторна робота усним або письмовим звітом кожного її учасника.
   Практична робота. За своїми особливостями вона близька до лабораторної. На ній педагог організовує детальний розгляд учнями чи студентами окремих теоретичних висновків навчального предмета й формує уміння та навички їх практичного застосування. Для цього кожен учень (студент) виконує певне завдання. Практичні заняття проводять у класах або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними засобами навчання.
   Перелік тем практичних занять визначається навчальною програмою предмета. Зазвичай їх планують після вивчення теми чи курсу. Етапами проведення практичної роботи є: пояснення вчителя (теоретичне осмислення роботи), показ (інструктаж), проба (працюють 2—3 учні (студенти), решта спостерігає), виконання роботи (кожен самостійно працює над індивідуальним завданням), контроль (вчитель приймає і оцінює роботи).
   Дослідна робота. Реалізуючись як пошукове завдання і проект, вона передбачає індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів, студентів. її застосовують у процесі вивчення будь-яких предметів. Здебільшого це звіти про спостереження за природними явищами, огляди науково-популярної літератури, схеми дій приладів, верстатів, машин, пропозиції щодо вдосконалення технологічних процесів. Елементи дослідницької діяльності у навчальному процесі сприяють формуванню активності, ініціативи, допитливості, розвивають мислення, спонукають до самостійних пошуків.
   Словесні, наочні та практичні методи навчання у діяльності вчителя, викладача взаємопов'язані. Завдання педагога — знайти їх оптимальне співвідношення, не допускаючи необґрунтованого превалювання одних і нехтування іншими.
   Крім словесних, наочних і практичних методів організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності, вчителі використовують й інші групи методів. За типом пізнавальної діяльності виокремлюють пояснювально-ілюстративний, непродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький методи навчання.
   Пояснювально-ілюстративний метод. За його використання пізнавальна діяльність має репродуктивний характер: учитель передає учням знання, використовуючи пояснення, доведення із застосуванням різних ілюстрацій, що забезпечують наочний характер сприймання, усвідомлене запам'ятовування, репродуктивне відтворення, застосування на практиці як зразок та інструкцію. Пояснення навчального матеріалу може здійснюватися у процесі розповіді, бесіди, вправи тощо.
   Репродуктивний метод. Ґрунтується він на репродуктивному характері мислення. Застосовують його, якщо зміст навчального матеріалу є інформативним, принципово новим чи надто складним для самостійного засвоєння учнями. Викладання може відбуватися за допомогою розповіді, бесіди, лекції, вправ тощо.
   Проблемний метод. Учитель використовує його для активізації розумової діяльності дітей у процесі проблемних розповіді, бесіди, лекції тощо.
   Частково-пошуковий метод. Полягає він у повідомленні педагогом необхідної для самостійного здобування учнями інформації під час знаходження відповідей на поставлені запитання чи розв'язування проблемних завдань. Дослідницький метод. Передбачає залучення школярів до самостійних і безпосередніх спостережень, на основі яких вони встановлюють зв'язки між предметами і явищами дійсності, пізнають закономірності, роблять висновки.
   З огляду на особливості умовиводів методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності поділяють на індуктивний, дедуктивний, традуктивний.
   Індуктивний метод. При його використанні засвоєння знань здійснюється у процесі переходу від одиничного до загального. Використовується, як правило, на емпіричному рівні пізнання, коли матеріал має фактичний характер чи пов'язаний з формуванням понять, а також під час вивчення технічних механізмів, виконання практичних завдань, розв'язування математичних і фізичних задач.
   Дедуктивний метод. Передбачає перехід від загального до конкретного у процесі засвоєння знань. Педагог спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, які ведуть до поступового вирішення конкретних завдань.
   Індуктивний і дедуктивний методи реалізують через застосування словесних, наочних, практичних, репродуктивного, проблемного, частково пошукового методів.
   Традуктивний метод. Полягає в засвоєнні навчального матеріалу від окремого до окремого через установлення подібностей чи відмінностей.
   За домінуючою мислительною операцією виокремлюють аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, конкретизацію, виокремлення головного.
   Метод аналізу. Передбачає розгляд предметів і явищ за окремими ознаками і відношеннями, поділ на елементи, осмислення зв'язків між ними.
   Метод синтезу. Полягає в уявному або практичному поєднанні виокремлених під час аналізу елементів або властивостей предмета в єдине ціле.
   Метод порівняння. За його допомогою встановлюють схожі і відмінні риси між певними предметами, явищами. У навчальному процесі порівняння застосовують з метою загального протиставлення фактів, явищ; зіставлення за вказаними вчителем або учнями ознаками; порівняння явищ у їхньому розвитку.
   Метод узагальнення. Передбачає перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального знання. Узагальнення здійснюється шляхом абстрагування від специфічного і виявлення притаманних явищам загальних ознак (властивостей, відношень тощо). Застосовують його при осмисленні понять, суджень, теорій.
   Метод конкретизації. Допомагає учням перейти від безпосередніх вражень до розуміння суті того, що вивчається: результати конкретизації постають у формі прикладів, задач, схем, моделей тощо.
   Метод виокремлення головного. Полягає в розподілі інформації на логічні частини і виокремлення серед них головних.
   Володіння педагогом системою методів організації та здійснення сприяє урізноманітненню, підвищенню ефективності навчально-пізнавальної діяльності школярів.
   Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності. Спрямовані вони на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню учнів (студентів) навчальною інформацією. Вони охоплюють методи формування пізнавальних інтересів і методи стимулювання обов'язку й відповідальності в навчанні.
   1. Методи формування пізнавальних інтересів. Вони охоплюють методи навчальної дискусії; забезпечення успіху в навчанні; пізнавальних ігор; створення цікавих ситуацій; створення ситуації новизни навчального матеріалу; використання життєвого досвіду учнів (студентів).
   Метод навчальної дискусії. Дискусією є публічне обговорення спірного питання. Вона передбачає обмін думками між учнями (студентами), а також між учителями (викладачами) й учнями (студентами). Дискусія вчить самостійно мислити, обстоювати власні погляди, розвиває вміння аналізувати й аргументувати твердження, поважати думку інших, критично оцінювати чужі й власні судження. Під час навчальної дискусії обговорюють наукові висновки, дані, що потребують підготовки за джерелами, які містять ширшу інформацію, ніж підручник. Дискусія покликана не лише дати нові знання, а й створити емоційно насичену атмосферу, яка б сприяла глибокому проникненню в істину.
   Метод забезпечення успіху в навчанні. Передбачає допомогу відстаючому учневі, студентові, розвиток у них інтересу до знань, прагнення закріпити успіх. їм допомагають у навчанні доти, доки вони не наздоженуть інших і не отримають перші хороші оцінки. Така оцінка піднімає настрій, пробуджує впевненість у власних можливостях і на цій основі — прагнення закріпити успіх. Забезпечення успіху в навчанні тим ефективніше, чим міцніша віра у власні сили, глибше почуття власної гідності.
   Метод пізнавальної гри. Це спланована з дидактичною метою розважальна діяльність з учіння. Вона має неабиякий вплив на учня. Гра у навчальному процесі забезпечує сприятливу емоційну атмосферу для засвоєння і відтворення знань, полегшує процес опанування матеріалу, заохочує до навчальної роботи, знімає втому, запобігає перевантаженню. За допомогою гри моделюють життєві ситуації, що викликають інтерес до навчальних предметів. Наприклад, на повторювально-узагальнюючому уроці навчальну гру можна організувати як КВК. її схема має кілька етапів: розминка — домашнє завдання — індивідуальна робота — конкурс “Вгадай” — конкурс майстрів мистецтва — конкурс оповідачів — конкурс капітанів. Завдання слід відбирати так, щоб вони мали репродуктивний або продуктивний характер, але обов'язково — гумористичну форму. Для проведення такого уроку формують дві команди, а також обирають журі.
   Розминка передбачає складання розповіді на вивчену тему. У ній беруть участь всі члени команди. Інсценування домашнього завдання може охоплювати окремий параграф або всю тему. Для індивідуальної роботи двом-трьом членам кожної команди пропонують цікаві завдання. Конкурс “Вгадай” — це відгадування загадок, виконання різних тестів, завдань. Для конкурсу майстрів мистецтва від кожної команди обирають 3—4 учні, які виконують ролі художника, поета, співака. У конкурсі оповідачів обом командам дають малюнок, за яким потрібно скласти розповідь. Капітани змагаються, розв'язуючи задачі, аналізуючи картини тощо.
   Метод створення цікавих ситуацій. Передбачає використання у процесі викладання навчального матеріалу цікавих історій, гумористичних уривків та ін., якими легко привернути увагу.
   Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу. Він зобов'язує акцентувати на кожному занятті новизну знань, якими збагатилися учні (студенти), створювати психологічну атмосферу, в якій вони отримують моральне задоволення від усвідомлення власного інтелектуального зростання. Все це викликає бажання ефективніше працювати над собою, цінувати час, відведений для навчання.
   Метод використання життєвого досвіду учнів, студентів. Пізнання та осмислення наукових основ перебігу процесів, які вони спостерігали в житті чи в яких самі брали участь, викликає інтерес до теоретичних знань, формує бажання пізнавати суть фактів, явищ, з якими вони стикаються в житті.
   2. Методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні. Передбачають пояснення школярам, студентам суспільної та особистої значущості учіння; висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; заохочення до сумлінного виконання навчальних обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і, в разі потреби, — вказування на недоліки, зауваження.
   Почуття відповідальності виховують, залучаючи слабших учнів, студентів до наслідування прийомів роботи сильніших. Можна також колективно проаналізувати складне завдання. При цьому педагог повинен не лише висувати вимоги, а й перевіряти їх виконання.
   Методи контролю і самоконтролю у навчально-пізнавальній діяльності. Ці методи дають змогу перевірити рівень засвоєння учнями (студентами) знань, сформованості вмінь і навичок. До цієї групи відносять методи усного, письмового, тестового, графічного, програмованого контролю, практичної перевірки, а також методи самоконтролю і самооцінки.
   Усний контроль (усне опитування). Це найпоширеніший метод у навчальній практиці. Його використання сприяє опануванню логічним мисленням, виробленню й розвитку навичок аргументувати, висловлювати свої думки грамотно, образно, емоційно, обстоювати власну думку. Усне опитування здійснюють у такій послідовності:
   — формулювання запитань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми;
   — підготовка учнів, студентів до відповіді та викладу своїх знань;
   — коригування та самоконтроль викладених знань у процесі відповіді;
   — аналіз і оцінка відповіді.
   За рівнем пізнавальної активності запитання для перевірки можуть бути: репродуктивними (передбачають відтворення вивченого); реконструктивними (потребують застосування знань і вмінь у дещо змінених умовах); творчими (застосування знань і вмінь у значно змінених, нестандартних умовах, перенесення засвоєних принципів доведення (способів дій) на виконання складніших завдань).
   Запитання для усної перевірки поділяють на основні, додаткові й допоміжні. Основне запитання формулюють так, щоб можна було дати на нього самостійну розгорнуту відповідь. Додаткові запитання ставлять для уточнення того, як учень, студент розуміють певне питання, формулювання, формулу та ін. Допоміжні запитання часто є навідними, вони допомагають учневі виправити помилки, неточності.
   Усі запитання мають бути логічними, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукупність — послідовною і систематичною.
   У навчальному процесі практикують індивідуальне, фронтальне та ущільнене (комбіноване) усне опитування. Індивідуальне опитування передбачає розгорнуту відповідь “на оцінку”. При цьому важливо заздалегідь визначити, кого саме викликати, скільки всього учнів, студентів опитати, скільки часу відвести на опитування, а також передбачити, що в цей час робитимуть інші. Велике значення має залучення учнів, студентів до оцінювання знань своїх товаришів через рецензування відповідей.
   Фронтальне опитування — перевірка знань, умінь і навичок багатьох учнів (студентів) одночасно. На практиці фронтальне та індивідуальне опитування нерідко поєднують: викладач формулює запитання і проводить бесіду-перевірку знань.
   Ущільнене (комбіноване) опитування дає змогу перевірити знання одразу кількох учнів (студентів): один відповідає усно, решта — виконують певні завдання на дошці. Виконане на дошці завдання часто аналізують всім класом (групою).
   Використання цього методу сприяє встановленню тісного контакту між учителем і учнем, дає змогу пізнати логіку виконання завдань та їх оцінювання, виявляти прогалини чи неточності в знаннях учнів (студентів) й одразу їх виправляти. Однак цей метод потребує надто багато часу на перевірку. Крім того, учні під час відповіді хвилюються, оцінка нерідко буває суб'єктивною, бо зміст відповіді не зафіксовано, тощо.
   Письмовий контроль. Завдання його полягає у письмовій перевірці знань, умінь та навичок учнів (студентів). Він дає змогу з'ясувати ступінь оволодіння вміннями і навичками з предмета, якість знань (обсяг, правильність, точність, усвідомленість, уміння застосувати на практиці).
   Залежно від специфіки предмета письмовий контроль знань здійснюють у формі контрольної роботи, написання твору, переказу, диктанту. Теми контрольних робіт, завдання, вправи мають бути зрозумілими і посильними, відповідати рівню знань учнів (студентів). Водночас вони повинні потребувати певних зусиль, виявляти знання фактичного матеріалу. Письмові завдання можуть бути і домашніми роботами.
   Позитивним у письмовій перевірці є те, що за короткий термін вдається скласти уявлення про знання багатьох учнів (студентів), результати перевірки зберігаються і є змога виявити деталі й неточності у відповідях. Проте письмовий контроль потребує чимало часу для читання робіт. Часто нехтування вчителями орфографічних вимог призводить до зниження грамотності учнів.
   Тестовий контроль (англ. test — іспит, випробування, дослід). Передбачає вибір учнем, студентом одного або кількох варіантів із запропонованого переліку, ранжування списку, вставляння пропущених слів, знаходження помилок. Це дає змогу за короткий час перевірити знання навчального матеріалу всіх учнів (студентів).
   Тестова перевірка дає змогу ефективно використати час, ставить перед усіма однакові вимоги, допомагає уникати надмірних хвилювань. Важливо й те, що об'єктивність оцінки унеможливлює випадковість в оцінюванні знань, стимулює до їх самоконтролю. Однак тест може виявити лише знання фактів, а не здібності, він заохочує до механічного запам'ятовування, а не до роботи думки, потребує багато часу для його складання.
   Графічний контроль. Полягає у створенні учнем, студентом узагальненої наочної моделі, яка відображає відношення, взаємозв'язки певних об'єктів або їх сукупності. Його використовують на заняттях з креслення, географії, геометрії тощо. Наочна модель — це графічне зображення умов задачі, креслення, діаграма, схема, таблиця (наприклад, схема історичної битви, нанесені на контурні карти певні географічні та історичні об'єкти). Графічна перевірка може бути самостійним видом контролю або органічним елементом усної чи письмової перевірки.
   Програмований контроль. Реалізують його, пред'являючи всім учням, студентам стандартні вимоги, що забезпечується використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки здійснюють за допомогою індивідуальних засобів (наприклад, комп'ютера).
   Практична перевірка. Застосовується під час вивчення таких предметів, як фізика, хімія, біологія, трудове навчання, що передбачають оволодіння системою умінь і навичок. її здійснюють під час лабораторних і практичних занять. Під час практичної перевірки, стежачи за виконанням певних дій, з'ясовують, якою мірою учень, студент усвідомили теоретичні основи цих дій.
   Самоконтроль. Суттю його є усвідомлене регулювання учнем (студентом) своєї діяльності задля забезпечення таких її результатів, які б відповідали поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю — запобігти помилкам і виправити їх.
   Самооцінка. Передбачає критичне ставлення учня (студента) до своїх здібностей і можливостей, об'єктивне оцінювання досягнутих успіхів. Зважаючи на особливості процесу та результатів самооцінки, учнів (студентів) поділяють на таких, що переоцінюють себе, недооцінюють, оцінюють себе адекватно.
   Для навчання самоконтролю і самооцінці педагог повинен мотивувати виставлену оцінку, пропонувати учневі (студентові) самому оцінити свою відповідь. Дієвим способом є й організація взаємоконтролю, рецензування відповідей. Важливо при цьому ознайомити учнів, студентів з нормами і критеріями оцінювання знань, звертаючи увагу на те, що помилки можуть бути істотні та менш істотні з огляду на мету контролю. Результати самоконтролю і самооцінки знань з окремих тем фіксують у журналі. Це робить їх вагомими, впливає на посилення відповідальності за навчальну роботу, на виховання чесності й почуття власної гідності.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016