Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Статті arrow Культура. Наука. Освіта. arrow СИСТЕМА КОНТРОЛЮ ЗА РІВНЕМ ЗАСВОЄННЯ ЗМІСТУ ОСВІТИ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ
06.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




СИСТЕМА КОНТРОЛЮ ЗА РІВНЕМ ЗАСВОЄННЯ ЗМІСТУ ОСВІТИ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ

СИСТЕМА КОНТРОЛЮ ЗА РІВНЕМ ЗАСВОЄННЯ ЗМІСТУ ОСВІТИ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ

   Важливим складником навчально-виховного процесу є контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів чи студентів.
   Компоненти і функції контролю. Контроль складається з таких компонентів:
   — перевірка, яка спрямована на виявлення рівня знань, умінь та навичок;
   — оцінювання, що полягає у вимірюванні рівня знань, умінь і навичок;
   — облік, що передбачає фіксацію результатів у вигляді оцінок у журналі.
   До найголовніших функцій контролю належать:
   — освітня (навчальна). Перевірка є корисною для всього учнівського класу чи студентської групи. Слухаючи відповідь товариша, учні, студенти звіряють із нею свої знання, ставлять запитання, доповнюють її, що сприяє поглибленню і систематизації їх знань;
   — діагностична. У процесі контролю виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях та навичках учнів (студентів), встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають заходи, спрямовані на поліпшення успішності;
   — стимулююча. Схвалення успіхів сприяє розвитку в молодої людини мотивів до навчання;
   — оцінювальна. Об'єктивна оцінка знань, умінь і навичок сприяє кращому навчанню;
   — розвивальна. У процесі перевірки розвивається логічне мислення учнів, студентів, зокрема вміння аналізувати і синтезувати, порівнювати й узагальнювати, абстрагуватися і конкретизувати, класифікувати та систематизувати, а також мовлення, пам'ять, уява, увага;
   — управлінська. На основі контролю визначають стан успішності, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її.
   — виховна. Полягає в очікуванні перевірки, спонукає учня, студента регулярно готуватися до занять.
   Компоненти, функції контролю реалізуються завдяки використанню різноманітних його видів.
   Види контролю. За місцем у навчальному процесі розрізняють попередній, поточний, періодичний (тематичний), підсумковий контроль.
   Попередній контроль. Здійснюють його переважно з діагностичною метою перед вивченням нової теми або на початку року, семестру для з'ясування загального рівня підготовки учнів (студентів) з предмета, щоб намітити організацію їх навчально-пізнавальної діяльності.
   Поточний контроль. Використовують його у повсякденній навчальній роботі. Він полягає в систематичному спостереженні педагога за діяльністю учнів (студентів) на навчальних заняттях.
   Періодичний (тематичний) контроль. Він передбачає виявлення й оцінку знань та умінь учнів (студентів), засвоєних за кілька попередніх занять, з метою визначення, наскільки успішно вони володіють системою знань, чи відповідають ці знання вимогам програми.
   Тематична перевірка знань здійснюється на семінарських, практичних і лабораторних заняттях, колоквіумах та консультаціях. Основне завдання тематичної перевірки полягає у створенні передумов для сприйняття і осмислення теми в цілому, в усіх її взаємозв'язках, мобілізуванні їх на поглиблене вивчення певних розділів навчальної дисципліни.
   Підсумковий контроль. Має на меті перевірку рівня засвоєння знань і вмінь учнів (студентів) за триваліший період навчання — семестр, рік, на час завершення курсу навчання. Він спрямований на виявлення системи і структури знань учнів (студентів). Основні форми підсумкового контролю — заліки та іспити.
   Заліки, як правило, проводять без білетів і оцінок у формі бесіди педагога з учнями (студентами). Під час заліку викладач констатує факт виконання чи невиконання учнями необхідних робіт. Якщо учень (студент) якісно і систематично працював протягом семестру, викладач може поставити йому залік автоматично.
   Іспити здебільшого складають за білетами, зміст яких відомий учням (студентам). Досвідчені викладачі нерідко проводять іспити за білетами у формі вільної бесіди. При цьому запитання білета є стрижнем такої бесіди, а оцінка оголошується як її підсумок. У деяких вузах практикують іспити без білетів, з “відкритим підручником”, який розрахований насамперед на перевірку вміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися додатковою літературою, довідниками, навчальними посібниками тощо. Практичний іспит найчастіше зводиться до виготовлення студентами натуральних об'єктів, їх схем, макетів тощо. У театральних вузах іспитом може бути підготовлена заздалегідь вистава, що подається на суд викладачів і громадськості. Іспит-автомат часто практикується щодо студентів-відмінників, які серйозно і систематично працюють протягом року.
   Іспити складають відповідно до розкладу. Передбачається час на самостійну підготовку і на консультації. Розклад випускних іспитів визначає Міністерство освіти і науки України. Випускні іспити в загальноосвітньому закладі приймає атестаційна комісія.
   У вищих навчальних закладах підсумковим контролем знань і умінь студентів є їх державна атестація. її здійснює державна екзаменаційна (кваліфікаційна) комісія після завершення навчання на певному освітньому (кваліфікаційному) рівні або його етапі з метою встановлення фактичної відповідності рівня освітньої (кваліфікаційної) підготовки вимогам освітньої (кваліфікаційної) характеристики.
   Вимоги до контролю за рівнем засвоєння змісту освіти. Контроль є ефективним тоді, коли педагоги дотримуються певних вимог до його проведення.
   1. Індивідуальний характер контролю успішності передбачає виявлення знань кожного учня (студента), його успіхів, невдач; рівня самостійності у пізнавальному процесі, характеру труднощів, як він їх долає і якої допомоги потребує; використання додаткових запитань під час опитування слабших учнів (студентів) та ін.
   2. Систематичність контролю виявляється у спонуканні учнів (студентів) до постійної підготовки до занять, систематичному опитуванні їх шляхом використання самостійних міні-завдань, особливій увазі до слабших, заохоченні їх до пізнавальної діяльності на всіх етапах заняття тощо.
   3. Достатня кількість даних для оцінки означає, що при виставленні оцінки слід враховувати передусім зміст відповіді учня (студента) на запитання, а також його доповнення до відповідей інших на поточному і попередніх уроках.
   4. Дотримання об'єктивності під час оцінювання знань передбачає виставлення оцінки тільки за фактичні знання. На оцінку не повинні впливати суб'єктивні фактори, зокрема ставлення педагога до учня (студента). Кожну оцінку педагог має мотивувати, що запобігає невдоволенню осіб, схильних до переоцінки своїх знань.
   5. Єдність вимог до оцінювання знань учнів означає недопущення педагогами надмірної вимогливості чи поблажливості.
   6. Оптимізація контролю успішності учнів полягає у використанні такої методики контролю, яка б передбачала мінімум затрат зусиль і часу педагога та учнів (студентів) для отримання необхідних відомостей.
   7. Гласність контролю передбачає повідомлення про результати перевірки рівня знань, пояснення оцінки, переваг і недоліків відповіді.
   8. Всебічність контролю — це перевірка та оцінювання не тільки теоретичних знань, а й здатності застосовувати на практиці уміння та навички, отримані під час навчання.
   9. Тематична спрямованість контролю передбачає обов'язкове визначення, який саме розділ програми, тема, вид знань, умінь і навичок підлягають оцінюванню.
   10. Дотримання етичних норм спонукає педагога вірити в можливості учнів (студентів) навчатися і переконувати їх у цьому; пояснювати труднощі у засвоєнні навчального матеріалу і допомагати у їх подоланні; дотримуватися педагогічного такту (доброзичливості і делікатності, відчуття міри в заохоченні та покаранні тощо).
   Головне — контроль повинен допомогти молодій людині пізнати себе, повірити у свої можливості, реалізувати свої знання, уміння і навички, а не притлумлювати її пізнавальну і відтворювальну можливість.
   Критерії і системи оцінювання. Успіхи навчально-пізнавальної діяльності учнів (студентів) характеризуються кількісними і якісними показниками, що виражаються й фіксуються в оцінці успішності.
   Оцінювання знань — визначення й вираження в умовних одиницях (балах), а також в оціночних судженнях учителя знань, умінь та навичок учнів відповідно до вимог навчальних програм.
   Оцінюючи знання, уміння та навички, педагоги керуються критеріями, які відповідають загальним вимогам щодо якості знань відповідно до навчальної програми. До таких критеріїв належать обсяг (повнота) знань, який визначається кількістю всіх елементів знання про вивчений об'єкт, що передбачає навчальна програма. Глибина знань характеризується кількістю усвідомлених учнем (студентом) істотних зв'язків і відношень у знаннях. Міцність знань — це збереження в пам'яті вивченого матеріалу, що відтворюється повністю, тривалий час, легко і безпомилково. Оперативність знань передбачає вміння використати знання у стандартних однотипних умовах. Важливими критеріями є також уміння викласти знання в усній, письмовій і графічній формах та якість умінь і навичок. Рівень знань як критерій оцінки може бути:
   — репродуктивним (знання є свідомо сприйнятою, зафіксованою в пам'яті та відтворюваною об'єктивною інформацією про предмети пізнання);
   — реконструктивним (знання виявляються у готовності і вмінні застосувати їх у подібних, стандартних або варіативних умовах);
   — творчим (учні чи студенти можуть продуктивно застосувати знання і засвоєні способи дій у нетипових ситуаціях).
   З метою об'єктивного оцінювання рівня навчальних досягнень учнів у школі впроваджено 12-бальну шкалу. Вона побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів. Відповідно до неї виділяють чотири рівні навчальних досягнень.
   I рівень (1—3 бали) — початковий. Відповідь учня при відтворенні навчального матеріалу елементарна, фрагментарна, свідчить про початкові уявлення про предмет вивчення.
   II рівень (4—6 балів) — середній. Учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний виконувати завдання за зразком, має елементарні вміння.
   III рівень (7—9 балів) — достатній. Учень знає істотні ознаки явищ, закономірностей, а також самостійно засвоює знання в стандартних ситуаціях. При цьому він демонструє здатність до аналізу, абстрагування, узагальнення тощо, робить висновки, виправляє допущені помилки. Відповідь учня повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча йому бракує власних суджень. Учень може самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності.
   IV рівень (10—12 балів) — високий. Знання учня є глибокими, міцними, узагальненими, системними. Учень уміє застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер. Він самостійно оцінює різноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляє і відстоює особисту позицію.
   У 2002/2003 навчальному році Міністерством освіти і науки України започатковано впровадження системи незалежного тестування випускників середньої загальноосвітньої школи.
   У вищих навчальних закладах збереглася чотирибальна система оцінювання знань, умінь і навичок, що має чотири оцінки: “незадовільно”, “задовільно”, “добре”, “відмінно”.
   Оцінка “незадовільно” виставляється студентові, який виявив прогалини у знаннях основного навчально-програмного матеріалу, припустився принципових помилок у виконанні передбачених програмою завдань. Такі студенти неспроможні продовжити навчання чи приступити до професійної діяльності після закінчення вузу без додаткових занять із відповідної дисципліни.
   Оцінки “задовільно” заслуговує студент, що виявив знання основного навчального матеріалу в обсязі, необхідному для подальшого навчання і майбутньої роботи за професією, який справляється з виконанням завдань та ознайомлений з основною літературою, рекомендованою програмою. її виставляють студентам, що припустилися огріхів у відповіді на іспиті та при виконанні екзаменаційних завдань, але продемонстрували спроможність виправити помилки.
   Оцінку “добре” виставляють студентам, які виявили повне знання навчально-програмного матеріалу, успішно виконують передбачені програмою завдання, засвоїли рекомендовану програмою основну літературу. Як правило, оцінку “добре” отримують студенти, які продемонстрували системні знання з дисципліни, здатні до їх самостійного поповнення й оновлення у подальшій навчальній роботі та професійній діяльності.
   Оцінки “відмінно” заслуговує студент, який виявив всебічні, системні і глибокі знання з навчально-програмного матеріалу, правильно виконує завдання, передбачені програмою, ознайомлений з основною і додатковою літературою, що рекомендована програмою. Як правило, оцінку “відмінно” виставляють студентам, які засвоїли систему основних понять дисципліни, а також виявили творчі здібності в розумінні і використанні навчально-програмного матеріалу.
   З урахуванням цих критеріїв, зважаючи на специфіку конкретних дисциплін, встановлюють вимоги до оцінки знань на екзаменах і диференційованих заліках з іноземних мов, креслення, нарисної геометрії, фізичного виховання, виконавських дисциплін вузів культури і мистецтв та інших предметів, вивчення яких спрямовується переважно на формування практичних умінь, навичок і професійної майстерності.
   Недоліками такої системи оцінювання знань студентів є суб'єктивізм, слабка диференційованість шкали, невідповідність шкільній системі, до якої звикли студенти як колишні школярі. Одним з ефективних шляхів подолання цього у вищій школі є використання модульно-рейтингової системи навчання.
   У зарубіжних країнах, а останнім часом і в Україні, для перевірки й оцінювання знань учнів використовують різноманітні тести. Вони можуть входити до комплекту навчально-дидактичних матеріалів з певної навчальної дисципліни й видаватися разом із підручником. Усну перевірку багато педагогів вважають лише допоміжнім засобом контролю сумлінності учня в процесі навчання і оцінки за неї майже ніколи не виставляють.
   У школах США великого значення надають інформуванню учнів про їхні успіхи в навчанні, можливості порівняти свою роботу з роботою однокласників, розкривши загальну картину виставлених (за тестуванням) оцінок. Кожен учень може переконатися, до якої категорії потрапляють результати виконаного ним тесту. Дітей не викликають до дошки, не опитують. Закони деяких штатів забороняють повідомляти будь-кому оцінки учня без письмового дозволу батьків.
   Системи оцінювання знань у різних країнах різні. Наприклад, у Німеччині найвища оцінка — “1”, найнижча — “6”. Кожній оцінці відповідає певна кількість балів з урахуванням так званої тенденції оцінки. Так, бали 15, 14, 13 відповідають відмінній оцінці “1”; 12, 11, 10 — “2”; 9, 8, 7 — “З”; 6, 5, 4 — “4”; 3, 2, 1 — “5”; про цілковиту відсутність знань з предмета сигналізує 0 балів, що означає оцінку “6”. Під час атестації учнів оцінки виставляють лише в балах.
   Сліпо переносити зарубіжний досвід щодо перевірки і оцінювання знань, умінь і навичок у практику навчальної роботи української школи недоцільно. Але варта уваги ідея гуманного підходу до учня при оцінюванні його знань, повага до його людської гідності..

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016