|
ТЕОРІЇ ЕМОЦІЙ Серед психологів поки що не досягнуто єдності поглядів на роль емоцій у діяльності організму. Досить численний їх загін, спираючись на роботи психологів В. Джемса і данського фізіолога Г. Ланге, вважає, що емоції не впливають на функціонування організму, а лише передають вищим відділам мозку загальну оцінку того, що в ньому відбувається. Емоційні центри в нижніх відділах мозку відіграють роль спостерігачів, завдання яких — “оцінювати обстановку”. На думку цих учених, сприймання обстановки безпосередньо зумовлює відповідні зміни в організмі, а також тілесні дії, які людина переживає як емоції. Так, вигляд тигра сприймається як сигнал небезпеки. Організм реагує на нього підвищенням кров'яного тиску, посиленим серцебиттям тощо. Ці зміни людина переживає як страх. Отже, емоція є інформатором психіки про стан організму. Водночас у цих теоріях неможливо знайти відповідь на питання, навіщо людині потрібні емоції і як саме схожі фізіологічні зміни переживаються як різні емоції.
Однією зі спроб подолати недоліки теорії Джемса—Ланге є активаційні теорії (Ч. Шеррінгтон, К.-Г. Юнг та ін.). їх автори вважають, що емоційні центри відіграють роль вартових, які здіймають тривогу, коли виникає загроза нормальній життєдіяльності. Тоді емоції мобілізують вищі ділянки мозку на діяльність, яка відповідає стану організму. Пов'язавши відчуття й емоції, представники активаційних теорій намагаються пояснити різноманітність людських переживань через афективний (чуттєвий) тон відчуттів, але як він виникає, не пояснюють.
Щоб установити це, американський фізіолог Волтер Кеннон (1871 —1945) та його наукові соратники запропонували таламічну теорію емоцій. На їх думку, специфічна якість емоцій додається до простого відчуття, коли виникають таламічні процеси. Збудження від рецепторів спочатку надходить у таламус, де відбувається його оцінювання. Якщо воно нейтральне, то спрямовується далі в кору головного мозку, якщо ж емоційне, то збуджує таламус. Таламічне збудження передається вниз, на нервову систему, викликаючи виразні рухи, і вгору, в кору головного мозку, де переживається як емоційний тон, доданий до відчуттів. Таламічна теорія, маючи раціональні міркування, також не може обґрунтувати необхідність емоцій.
Автори конфліктної теорії канадський психолог Дональд Хебб (1904—1985), французькі — Едуард Клапаред (1873—1940) і П'єр Жане (1859—1947) вважають емоції порушенням нормальної активності в корі, вродженою реакцією на конфлікт між тим, що людина знає і може, і тим, чого від неї вимагає життя. На інформаційному рівні її розробляє російський фізіолог і психолог Павло Симонов (нар. 1926). Він вважає, що саме емоції допомагають організму виходити зі складних ситуацій. Вони виникають за недостатньої інформації для досягнення мети. Заміщуючи цю недостатність, емоції забезпечують продовження дії, підвищують надійність живої системи.
Основною формулою емоцій, за Симоновим, є Е = - П · (Інб - Інв),
де Е — емоція, П — потреба, Інв — наявна інформація, Інб — необхідна інформація.
Звідси виходить, що емоцій у людини немає, якщо задоволено всі потреби (П = 0) або коли вона цілком поінформована про те, як розвиватиметься ситуація (Інв = Інб). Емоція буде максимальною, коли Інв = 0. Згідно з формулою силу і якість емоції визначають сила потреби і оцінка здатності її задовольнити в певній ситуації.
Отже, попри велику кількість спроб, розробити універсальну концепцію емоцій поки що не вдалося. Кожна з існуючих має тези, які правильно пояснюють окремі особливості емоцій, та не позбавлена водночас бездоказових міркувань. На сучасному етапі вивчення емоцій найперспективнішою видається конфліктна теорія. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
