Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Статті arrow Філософські науки. Психологія arrow УЯВА
02.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




УЯВА

УЯВА

   Взаємодіючи з навколишнім світом, людина не тільки сприймає, запам'ятовує і осмислює його, а й створює образи того, з чим вона безпосередньо не зустрічалася. Ці образи можуть відображати події, факти, явища, свідком яких вона не була. Нерідко в житті доводиться створювати образи таких об'єктів, яких ще не існує в дійсності. Такий процес називають уявою або фантазією. Часто ці два терміни використовують як синоніми.
   Природа уяви. Уява значно розширює і поглиблює пізнання світу. Так, слухаючи розповідь або читаючи книгу з історії, людина подумки малює собі картини далекого минулого, а розглядаючи географічний атлас, мандрує природними ландшафтами. При вивченні математики і фізики уява допомагає “оживити” абстрактні поняття, наповнити формули конкретним змістом. Отже, поряд із відчуттями, сприйманнями, пам'яттю і мисленням уява є одним із важливих пізнавальних процесів. Свідченням великої складності його є відсутність загальноприйнятої дефініції. У сучасній вітчизняній психології найпоширенішим є описове визначення уяви.
   Уява — процес створення людиною на основі її попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона безпосередньо не сприймала і не сприймає.
   У зарубіжній психології існує декілька точок зору на уяву і на окремі її аспекти. За однією з них, уява (фантазія) є спонтанним і відірваним від дійсності процесом. Вона ніби є результатом саморозвитку і зароджується в людини як духовна сила, як прояв її енергії чи стану духу. Такий погляд на уяву не виходить за межі ідеалістичного розуміння природи психічного. Насправді ж уява людини детермінована об'єктивною дійсністю і спрямована на її відображення.
   Представники асоціативної психології (В. Вундт, Т. Рібо та ін.) намагалися звести уяву до інших психічних процесів чи їх комбінації, розглядаючи її то як комбінацію розуміння і волі, то як поєднання сприймання, пам'яті та інтелекту. Це теж неправильно.
   Виникає і розвивається уява в процесі діяльності людини. У ній чітко виявляється суто людський характер діяльності: не уявивши результату праці, не можна розпочати роботу. В уявлюванні очікуваного результату полягає докорінна відмінність людської праці від інстинктивної поведінки тварин. Уява дає змогу передбачити заздалегідь не тільки результат праці, а й його проміжні форми. Обробляла первісна людина камінь для наконечника стріли чи ламала палицю для лука — у неї був образ того, що вона хотіла одержати в процесі праці, що мало з'явитися в недалекому майбутньому. Отже, створюючи за допомогою уяви психічні моделі проміжних і кінцевого результатів, людина орієнтується в процесі діяльності.
   Уява є пізнавальним процесом. її специфіка полягає в переробленні минулого досвіду, що зберігається у формі образів і понять. Тому вона нерозривно пов'язана з процесами пам'яті. Включаючись у сприймання, уява збагачує нові образи, робить їх продуктивнішими. Так, щоб зрозуміти сюжет, який художник змалював на полотні, потрібно уявити минуле життя персонажів, їх почуття, прагнення тощо.
   Мотивується уява потребами особистості. Реальному задоволенню потреби часто передує живе, яскраве уявлення ситуації, в якій ця потреба може бути задоволена. Отже, в конкретнообразній формі уява забезпечує особистості можливість відображення, що випереджує дійсність (антиципації; лат. anticipatio — визначення наперед).
   Як і мислення, уява починає функціонувати в проблемній ситуації, що може мати різні ступені визначеності. Якщо проблемна ситуація цілком окреслена і в процесі усвідомлення перетворюється на означену задачу, то її розв'язування підпорядковане переважно законам мислення. Роль уяви тут незначна. Коли ж проблемна ситуація є недостатньо визначеною і перевести її в задачу не вдається, тоді на допомогу приходить уява. її цінність полягає в тому, що, доповнюючи ситуацію, вона дає змогу прийняти рішення і знайти вихід навіть за відсутності належної повноти інформації для мислення. Але в цьому і слабкість такого вирішення. Намічені фантазією шляхи є часто недостатньо чіткими і точними. Тому одержаний розв'язок може бути далеким від дійсності. Отже, однією з причин виникнення уяви є необхідність для людини існувати й діяти в середовищі з неповною інформацією.
   Фізіологічні основи уяви. Уява є функцією кори великих півкуль, результат діяльності мозку. При запам'ятовуванні матеріалу в корі головного мозку утворюються системи тимчасових нервових зв'язків. У процесі уяви під впливом нової потреби ці системи руйнуються і реконструюються в нові поєднання. Така рекомбінація стає можливою внаслідок виникнення в корі головного мозку осередку сильного збудження, яке зумовлює певна потреба чи безпосереднє враження від чогось.
   Уява пов'язана також з емоціями, про що свідчить участь у її функціонуванні не тільки кори, а й глибинних відділів мозку, передусім гіпоталамо-лімбічної системи. Згідно з дослідженнями американських психологів Карла-Гаррі Прибрама (нар. 1919), Д. Міллера та ін. її порушення призводить до розладу програм поведінки людини, а найважливіша роль уяви саме і полягає у виробленні таких програм. На це вказує і зв'язок уяви з різними органічними процесами у людини. Прикладом можуть бути бібліогенні захворювання у деяких людей. Прочитавши в літературі опис якоїсь хвороби, такі люди уявляють, що вони вже хворі, і у них з'являються симптоми захворювання, про яке йшлося в книзі.
   За даними О. Лурії, особливо яскраво зв'язок уяви з органічними процесами проявлявся у ленінградського журналіста С. Шерешевського. Учені інституту психології СРСР могли бачити, як він підвищував температуру правої руки на два і знижував лівої на півтора градуса, уявляючи, що права рука лежить на краю гарячої плити, а в лівій у нього брусок льоду. Без особливих зусиль журналіст прискорював ритм роботи серця (уявляючи, як біжить за трамваєм) чи сповільнював його (фантазуючи, як він відпочиває у ліжку) тощо.
   Ще одним доказом зв'язку уяви з органічними процесами є напруження м'язів, що супроводжується біострумами, коли людина уявляє, наприклад, що вона піднімає вантаж. Це явище використовують при створенні протезів кінцівок із біострумним управлінням.
   Уява і творчість. Уява поглиблює пізнання людиною світу, допомагає встановлювати нові властивості об'єктів і зв'язки між ними. Вона є особливо цінною в науковій і художній творчості. Історія науки знає багато прикладів, коли уявлення виступали одними з найважливіших елементів наукового передбачення. Особливу роль уява відіграє на початку вивчення наукової проблеми, живлячи важливі здогади. Так, фантастичне припущення про існування ефіру, що ніби заповнює весь Всесвіт, яке пізніше відкинула теорія відносності, зумовило появу хвильової теорії світла. Дуже знадобилася уява і Д. Менделєєву під час створення періодичної системи елементів: спершу не всі місця в таблиці було заповнено. Тоді вчений у своїй уяві передбачив не тільки нові, ще не відкриті хімічні елементи, а й здогадався про деякі їхні властивості.
   Ніхто і ніколи не бачив атомів, електронів, нейтронів та інших елементарних частинок матерії. Тільки завдяки своїй уяві фізики відкрили їх, що дало змогу глибше пізнати внутрішню будову матерії.
   У людей, які не мають стосунку до математики, побутує думка, що в цій науці всі твердження строго доводяться, а тому там немає місця для фантазії. Однак на етапі відкриття, в процесі пошуків вирішення математичних проблем фантазія й інтуїція відіграють велику роль. Так, Г.-В. Лейбніц, розробляючи основи диференціального числення, виходив з уявлення про замкнену криву як багатокутник з нескінченно великою кількістю сторін. Німецький астроном Йоган Кеплер (1571—1630) у праці “Нова стереометрія винних бочок”, що підготувала тріумф інтегрального числення, шукав об'єм кулі, вважаючи, ніби вона складається з нескінченної множини конусів, вершини яких розташовані в центрі кулі.
   Не менш важливою і складною є роль уяви в художній творчості. З одного боку, світ героїв створює фантазія митця. З іншого — образ, ситуація, неочікуваний поворот сюжету виникають як остаточний результат узагальнення багатьох вражень, пропущених через емоційну сферу творчої особистості.
   Значне місце займає уява і в творчій діяльності педагога, спрямованій на формування всебічно розвиненої особистості. У зв'язку з цим А. Макаренко стверджував, що виховання неможливе без прогнозування особистості вихованця.
   Види уяви. Залежно від способу створення нових образів уяву поділяють на пасивну і активну.
   Пасивна уява. Така уява створює образи, намічає програми поведінки, що не втілюються або не можуть бути втілені в життя. Вона виникає тоді, коли людина з певних причин ухиляється від необхідності діяти, подібно до Манілова (героя повісті М. Гоголя “Мертві душі”), і поринає у світ фантастичних, далеких від реальності уявлень.
   Залежно від участі волі в діяльності пасивної уяви її поділяють на мимовільну і довільну.
   За мимовільної уяви створення нових образів не керується спеціальною метою уявити певні події, предмети чи явища. Вона породжується діяльністю, спрямованою на досягнення інших цілей. Створення образів може зумовлюватися змістом розповіді, тексту, малюнка тощо. Нерідко причинами мимовільної уяви є малоусвідомлювані людиною потреби, потяги, установки. Вона виникає також при послабленні діяльності свідомості: у дрімотному стані, сновидіннях, при патологічних розладах свідомості.
   Довільна уява спрямована на створення певного образу, але не пов'язана з волею, необхідною для його втілення в життя. Прикладом такої уяви є марення — зумисне створені образи фантазії, не пов'язані з волею і не спрямовані на втілення їх у життя. Нерідко вони виникають тоді, коли потреби у людини є великими, а можливості їх задоволення — малими.
   Активна уява. Особливість її полягає в тому, що створені образи і намічені програми поведінки людина намагається реалізувати на практиці.
   Залежно від характеру діяльності людини активну уяву поділяють на репродуктивну і творчу.
   Репродуктивна уява постає як процес створення образів, що відповідають опису. При цьому створений образ є лише суб'єктивно новим, а об'єктивно його вже створили інші люди. Побудова його відбувається на основі словесного опису об'єктів, сприймання їх зображень (карт, схем, креслень). Тобто репродуктивна уява здійснює перекодування інформації з однієї репрезентативної системи в іншу, наприклад із слухової у зорову.
   Творча уява передбачає самостійне створення нових образів, які реалізуються в оригінальних і цінних продуктах діяльності. Продукти творчої уяви формуються з елементів досвіду, який людина набула або запозичила в інших людей. Новизна їх полягає не в елементах, а у видозміні цих елементів та їх сполучень. Творчій уяві властиві самостійний добір матеріалу, його спеціальний аналіз, удосконалення образу в процесі діяльності. Цей вид уяви — найважливіший для творчої діяльності людини.
   Особливою формою творчої уяви є мрія — образ того, чого людина прагне, але не може досягти протягом певного часу.
   У своїх мріях людина випереджує реальний плин подій, уявляє здійсненим те, до чого прагне. Мрії тісно пов'язані з потребами. Людина завжди мріє про те, чого їй не вистачає. Так, потреба людини в швидкому переміщенні породила у неї мрії про чоботи-скороходи, килим, що літає, та ін.
   Спрямованість і характер мрій визначають суспільні умови. Мрії є спонукальною силою, мотивом діяльності, завершення якої чомусь затримується. Саме тому будь-який предмет, виготовлений людиною, за своєю історичною суттю є здійсненою мрією.
   Процеси уяви. Як і сприймання, пам'ять та мислення, процеси уяви мають аналітико-синтетичний характер. Створюючи нові уявлення, людина поєднує окремі елементи різних образів предметів у нових комбінаціях. Цим способом часто користуються письменники, художники, вчені, винахідники. Наприклад, російський письменник Лев Толстой (1828—1910) писав, що образ зовнішності Наташі Ростової виник у нього шляхом поєднання рис близьких йому людей: “Я взяв Соню, перетовк із Танею і вийшла Наташа” (Соня — дружина письменника, а Таня — її сестра).
   Однак комбінування є не просто переміщенням чи перегрупуванням елементів, не механічним поєднанням властивостей різних об'єктів, як вважали представники асоціативної психології, а результатом складної аналітико-синтетичної діяльності, що має своїм наслідком новий цілісний образ, у якому елементи перетворено й узагальнено.
   Творення образів уяви відбувається різними способами, прийомами. Найпростішим є аглютинація (лат. agglutinatio — склеювання) — механічне поєднання в новому образі елементів і властивостей, які в повсякденному житті не поєднуються. Таким був шлях творення давніх міфічних образів, що поєднують частини тіла людини і тварини чи птиці: кентавр, русалка, крилатий кінь Пегас та ін.
   Аглютинацію використовують не тільки у фольклорній творчості, а й у техніці. Прикладом може бути тролейбус, в якому поєднано властивості автобуса і трамвая, акордеон (піаніно і баяна), гідролітак (човна і літака) та ін.
   Гіперболізація (гр. hyperbole — перебільшення) — збільшення предмета або кількості його частин. Вона широко використовується в літературі, фольклорі, при створенні дружніх шаржів. Прикладом гіперболізації є велетень Гулівер, семиголовий змій тощо.
   Літота (гр. litotes — простота) — навмисне зменшення предмета, недомовленість. За її допомогою створені казкові образи дівчинки Дюймовочки, хлопчика-мізинчика, гномів тощо. Збільшення і зменшення розмірів не випадкові, а завжди вмотивовані. З одного боку, зовнішність велетня, грандіозні розміри, фізичну силу використовують для яскравішого передавання певної якості. З іншого боку, розум, кмітливість і безстрашність виявляють себе яскравіше завдяки контрасту із зовнішністю.
   Загострення — наголошування на певній частині або певній властивості образу. Використовується при створенні дружніх шаржів і карикатур.
   Схематизація — формування образу уяви, під час якого уявлення зливаються, відмінності між ними стираються, а риси схожості виступають на перший план. Його використовують, зокрема, в декоративній творчості при створенні різноманітних орнаментів, елементи яких взято з рослинного світу.
   У художній літературі, живописі, скульптурі використовується і типізація —виділення істотного в однорідних фактах і втілення його в конкретному образі.
   Індивідуальні особливості уяви. Індивідуальні особливості особистості, її потреби, інтереси, знання, вміння, зміст основної діяльності позначаються на її уяві, надаючи їй індивідуальної своєрідності, яка виражається в різній широті і змістовності уяви, перевазі певних видів уявлень, їх силі, яскравості, різній дієвості. Чим багатший досвід людини, чим розвинутіші інтереси і потреби, тим багатшою і різноманітнішою є уява. Тому стверджують про широку і вузьку, багату і збіднену фантазію людини. Зміст основної діяльності визначає сферу найбільшого прояву фантазії — живопис, література, техніка тощо, а також її зміст. Так, в уяві художника переважають образи кольорів і форм, в уяві конструктора — зорові образи, що виражають геометричні відношення.
   Існують індивідуальні відмінності за змістом образів уяви, швидкістю і легкістю їх виникнення. Від емоційності конкретної людини залежать сила, яскравість і динамічність образів уяви. Переважання певного типу образів її уяви також зумовлюється співвідношенням першої і другої сигнальних систем.
   Аналіз особливостей пам'яті, мислення і уяви свідчить, що раціональні форми пізнання є вищою формою пізнавальної діяльності. Використання мови та інших знакових систем дає змогу за допомогою понять глибше пізнавати навколишній світ.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016