top_left_1

Studentam.net.ua

Курсові та дипломні роботи
top_right_1
top_left_2
top_right_2
top_left_3
top_right_3
Сутність діяльності

СУТНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ

   Сутність діяльності стає зрозумілою, якщо її розглядати як найвищий етап розвитку активності.
   Активність і діяльність. Активність є атрибутом живої матерії, що забезпечує її життєво важливі зв'язки з навколишнім світом. Постійна мінливість зовнішніх умов ще на ранніх стадіях філогенезу зумовила виникнення активних психічних форм, що управляють практичною взаємодією живого організму з навколишнім предметним середовищем. Уже прості одноклітинні організми, щоб жити, повинні здійснювати обмін речовин із середовищем. Джерелом їх активності є потреби, що спонукають до дій у певному напрямі.
   Потреба — стан живого організму, який виражає його залежність від об'єктивних умов існування та розвитку і спонукає до активності відносно цих умов.
   Активність тварини є біологічно заданою і обмеженою біологічними об'єктами. У вроджених програмах її поведінки закладено форми активності й ніби наперед визначено коло речей, що можуть стати об'єктом її потреб. Тому поведінка тварини має біологічно доцільний, пристосувальний характер.
   Іншою є людська активність. Предмети природи перестають бути для людини засобами безпосереднього задоволення потреб — для цього за допомогою знарядь праці вона видозмінює їх. Отже, у людини задоволення потреб є активним цілеспрямованим процесом оволодіння певною формою діяльності, зумовленою суспільним розвитком.
   Характерною особливістю активності є її належність людині, без якої активність існувати не може. Відмінність активності від діяльності полягає в тому, що активність витікає з потреби в діяльності, а діяльність — з потреби в певному об'єкті. Активність починає виявлятися вже на етапі підготовки до діяльності й існує в діяльності, надаючи їй якісної своєрідності. Тому діяльність часто тлумачать як активність живого організму, спрямовану на задоволення його потреб.
   Види потреб. Людські потреби, що є джерелом активності, дуже різноманітні. У процесі їх задоволення вони постійно змінюються, їх кількість зростає. Причиною цього є незавершеність форм продуктів людської діяльності, що постійно вдосконалюються. Це спричинює зміну потреб, які породжують нові форми активності.
   Потреби людини мають і особистий, і суспільний характер. Навіть у задоволенні суто особистої потреби внаслідок суспільного поділу праці опосередковано бере участь багато людей. Так, при задоволенні потреби в їжі хліб виступає як уречевлена праця агрономів, трактористів, комбайнерів, мельників, пекарів та ін.
   Усю різноманітність людських потреб класифікують за походженням і за характером предмета.
   За своїм походженням потреби бувають природні й культурні.
   До природних потреб відносять ті, що є життєво необхідними для людини, незадоволення яких протягом тривалого часу може призвести до загибелі організму. Так, Усім людям властиві природні потреби в їжі, сні, одязі, житлі, особі протилежної статі тощо. Хоча перелік природних потреб людини залишається сталим протягом усього періоду її історичного розвитку, за своєю психологічною суттю вони докорінно відрізняються від природних потреб тварин. До того ж змінюються способи і знаряддя їх задоволення, а також самі потреби.
   У культурних потребах виявляється залежність активної діяльності людини від продуктів культури. Наприклад, удосконалення знарядь праці (комп'ютер, робототехніка) вимагає більшої активності, ставить вищі вимоги до психологічних, зокрема інтелектуальних, особливостей. До об'єктів культурних потреб відносять предмети, необхідні як для задоволення природних потреб (тарілка, ложка тощо), так і для спілкування, громадського життя людини (книга, радіо, телевізор тощо). Культурні потреби з розвитком суспільства також змінюються.
   За характером предмета потреби поділяють на матеріальні й духовні.
   У матеріальних потребах виявляється залежність людини від предметів матеріальної культури (потреба в житлі, одязі та ін.), у духовних — залежність від продуктів суспільної свідомості. Обидва види потреб тісно пов'язані між собою. Так, для задоволення духовних потреб використовують матеріальні предмети (газети, книги, телевізор та ін.), і навпаки — виготовлення речей, що задовольняють, наприклад, матеріальну потребу в одязі відповідно до традицій певної культури, потребує знань, які можна здобути, читаючи книги і т. ін.
   Отже, природна за походженням потреба може бути за предметом матеріальною, а культурна за походженням — матеріальною або духовною.
   У потребах залежність людини від умов існування активно проявляється як мотивація поведінки чи діяльності. Причому не сама потреба, а суспільно встановлені форми її задоволення визначають поведінку людини. Наприклад, побачивши в магазині предмет, необхідний для задоволення певної потреби, людина не кидається на нього, як хижак на здобич, а здобуває у той спосіб, який прийнятний у суспільстві (спочатку роздивляється товар, дізнається про ціну, оплачує і тільки після цього одержує куплену річ).
   Особливості людської діяльності. На відміну від поведінки тварин, яка цілком залежить від безпосереднього оточення, активність людини регулюється вимогами суспільства. Для характеристики такої форми людської поведінки використовують термін “діяльність”.
   Відмінність діяльності від активності тварини полягає в тому, що зміст діяльності визначається не потребою, яка її спричинила, а метою, на досягнення якої вона спрямована. Зумовлена потребою діяльність скеровується усвідомлюваною метою як регулятором активності.
   Діяльність — внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, що регулюється усвідомлюваною метою.
   Інші аспекти діяльності, зокрема її мотиви і способи здійснення, можуть усвідомлюватися, не усвідомлюватися або усвідомлюватися частково.
   Якщо мета не усвідомлюється, то немає й діяльності. Є лише імпульсивна поведінка. Життєвий смисл свідомості не був би виправданий, якби вона не була пов'язана з діяльністю. Виникнувши, свідомість не функціонує поза діяльністю людини, а справляє на неї певний вплив. С. Рубінштейн, формулюючи принцип єдності свідомості й діяльності, підкреслював, що основний позитивний сенс тези про єдність свідомості й діяльності полягає в утвердженні їх взаємозв'язку і взаємозумовленості: діяльність людини зумовлює формування її свідомості, її психічних зв'язків, процесів і властивостей, а ті, здійснюючи регуляцію діяльності, є умовою її адекватності.
   Основною характеристикою діяльності є її предметність. Діяльність завжди спрямована на певний об'єкт, на перетворення його властивостей. Тому вислів “безпредметна діяльність” позбавлений будь-якого сенсу.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >

Замовити реферат, курсову або дипломну роботу

bottom_left
bottom_right
Studentam.net.ua © 2008-2024